Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Проект «Україна». Австрійська Галичина 📚 - Українською

Микола Романович Литвин - Проект «Україна». Австрійська Галичина

297
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Проект «Україна». Австрійська Галичина" автора Микола Романович Литвин. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 130
Перейти на сторінку:
М. Орлович. У своєму «Путівнику по Галичині» (1919) він віддав виразну перевагу «старовинному» Кракову над «новітнім» Львовом.

Міф українського Львова також, фактично, актуалізований українсько-польським протистоянням наприкінці Першої світової війни. Початково це — образ одвічно українського княжого міста, здобутого і утраченого в час «Листопадового Зриву». Поразка у боях за місто породила також іншу тенденцію. Cеред українських культурних та політичних діячів виникає антиутопія: хоч генетично Львів і є українським, проте реальне місто має таки польський характер. Тому образ «листопадового Львова» змінився картиною українського міста, що існує і бореться за своє існування у межах міста польського (С. Гординський). Цей Львів також мав свої знакові адреси: собор Св. Юра, церкви (Преображенська, Волоська, Св. Миколая, Св. Онуфрія, Св. П’ятниць), Богословська академія, Народний і Академічний дім, будинки «Дністра», «Народної Торговлі», не дуже чисельних ресторанів («Вовк»), кондитерських фірм («Фортуна Нова»), робітничих центрів (фабрика ім. І. Левинського); редакції україномовних газет і журналів, приватних адвокатів, лікарів тощо. Сюди ж додавалися місця вимріяних, але так і не реалізованих проектів (Український таємний університет). Водночас український Львів — особливо в очах старших людей — мав риси, спільні зі Львовом польським. Це — та ж ностальгія за «смішним», може навіть технічно відсталим, але «щасливим» і упорядкованим «австрійським» Львовом, де різні народи мирно співіснують, насолоджуючись рівними правами (C. Шухевич, С. Шах, О. Надрага). Однак в уяві міжвоєнного покоління український Львів, на відміну від польського, пов’язувався не з Краковом, Варшавою чи тим же Віднем, а з Харковом та Києвом. При цьому, не зважаючи на політичне забарвлення, для галицьких українців «синьо-жовтий» Львів усе-таки уступав «червоним» столицям тогочасної УРСР. Так, в «Географії України та сумежних країв» В. Кубійовича ідеал українського міста втілюють саме промислові центри Великої України. Натомість Львів, де була видана книга, аналізується на її сторінках досить побіжно.

Модель великого галицького міста була частково перенесена і на міфологію менших міст та містечок Галичини. Це стосується, скажімо, Жовкви. Її польську візію репрезентували символічні будівлі фарного і Домініканського костелів, замку, ратуші тощо. Українську — будинки «Просвіти», дерев’яна церква Св. Трійці та комплекс василіанського монастиря з видавництвом і церквою, розписи якої підкреслювали національне бачення історії Галичини. Крім польської та української, у Жовкві досить потужно акцентувалася єврейська складова міської культури, центром якої була давня синагога. Ще один приклад — Самбір. У польській міфології він асоціювався із полюванням королеви Бони, володінням Шпитка з Мельштина і зустріччю Марини Мнішек з Дмитрієм Cамозванцем. В українській до уваги брався етнографічний та релігійний чинник. Самбір з його чудотворною іконою був відпустовим місцем. Крім того, у першій третині ХХ ст. місцеві інтелектуали проголосили його «центром Бойківщини». Відповідно, костел та польські організації були тут певним контрастом до церкви Успіння Богородиці, а також українських організацій на зразок товариства «Бойківщина» та його музею, «Просвіти» чи навіть «Ризниці». Треба підкреслити, що образ українського Самбора був дещо роздвоєним. Місто асоціювалося не лише з українським національним рухом, але й з москвофільським Товариством імені М. Качковського, яке тут народилося у ХІХ ст. З іншого боку, приклад Самбора увиразнював образ галицьких містечок як своєрідних «мікростолиць», звідки українська культура поширювалася на довколишні села. Однак між образами великого й малого міста існувала суттєва різниця. Порівняно з тогочасними європейськими центрами, Львів початку ХХ ст. вважався провінцією, однак його зображали містом, що живе досить динамічним життям і йде у ногу з часом. Образ менших міст, що були «провінціями провінції», відповідав іншим стандартам: досить схоже планування, одноповерхові (максимум двоповерхові) будівлі, повільний ритм життя, певна замкненість щодо «чужих» і «майже родинна» атмосфера спілкування, напівсільські форми товариського життя тощо. З іншого боку, ці міста і містечка нерідко в уяві їхніх жителів наділялися своєрідними, неповторними рисами. Такий ідеалізований образ, бачимо, зокрема, у Б. Лепкого на хрестоматійному прикладі підавстрійських Бережан: «Бережани — місто моїх молодих літ, найкраще місто у світі! (…) Чи ви й для других такі гарні — не знаю. Знаю тільки, що декілька літ прожив у ваших мурах, не забуває вас ніколи і в думках відвідує так радо, як я радо нині відвідати вас хочу (…). Посередині міста майдан, Ринком званий, а посередині ринку ратуш — великий чотирикутник з вежею, щось буцім королівський замок у Варшаві. (…). Бережани — місто моїх молодих літ, найкраще місто у світі». Навіть для А. Любченка, який дивиться на Галичину досить критично, світ галицьких містечок початково здається своєрідною оазою: «Рівні чисті вулиці, чепурні будинки… і скрізь на всьому відбиток теплої тихої провінції», — записує він свої враження після відвідин Стрия. Ідеалізованим до невпізнання виглядає на цьому фоні Дрогобич, поданий крізь призму графіки і прози Б. Шульца. Тут, у «Цинамонових крамницях» і «Санаторії під клепсидрою» реальне місто постає у своєрідному текстовому дзеркалі, яке гіперболізує одні його риси, зменшує інші, і, врешті-решт, перетворює його у набір метафор та напівсонних символів.

Образ галицького села. Стереотипи міста у складі «галицького міфу» протиставлені образам галицького села. Тут існує кілька моделей: 1. Породжена романтизмом картина ідилічного місця, вписаного у природний життєвий цикл, місця, що компенсує інтелігентові недоліки міського життя (поч. — середина ХІХ ст.). 2. Її «антонім» — образ нужденного, злиденного села, мешканці якого живуть у курних хатах і підкоряються немилосердному «диктатові землі». 3. «Етнографічний» образ села як місця, де, попри важкі життєві умови, зберігаються давні звичаї та національні традиції (кінець ХІХ — перша третина ХХ ст.). У цій іпостасі сільська культура протистоїть цивілізації полонізованого міста. Класичним прикладом контрастного поєднання різних стереотипів галицького села можуть слугувати «Карби» М. Черемшини. Тут воно наділене водночас і утопічними знаками зовнішнього процвітання, етнографічною привабливістю («зелене, як отава», нагадує «дубову колисочку у віночку, що розкидає чічки» тощо), і натуралістичними ознаками внутрішньої руйнації та завмирання («сухі надмогильні квітки на цвинтарних струпішілих хрестах», «деревище у мокрій ямі межи німими могилами»). Цю тенденцію ще більше посилили твори І. Франка та особливо В. Стефаника, в якого емоційна атмосфера карпатського села набрала обрисів «пекла на землі». «Відкриття» народної культури у ХІХ ст. викликало й наукове зацікавлення сільським побутом. Тоді ж галицькі селяни почали ідентифікуватися як представники субетносів (карпатські бойки, гуцули, лемки — з українського боку, татранські гуралі — з іншого). Так утворився, наприклад, стереотипний образ гуцула, який грає на трембіті, сповіщаючи про смерть своїх односельців, влаштовує ігри при покійникові, співає

1 2 3 4 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Австрійська Галичина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Австрійська Галичина"