Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

— Я теж чув, — проговорив Йор, — то Це Сьома?

Інбар тільки кивнув.

— Взагалі-то так, — сказала Іолла. — Доведено, що Сьома дорога легше дається жінкам. На попередніх Іграх…

— От, сонце, і біжи по ній, — перервав її старий, — а ми з Йором двинемо… А по якій ти хотів бігти? — запитав він у хлопця.

— Збирався по Третій…

— Можна і по Третій, — схвально кивнув Інбар. — Дві Гри тому я йшов по ній. Перемога була в мене вже в руках, як… Е-ех! — махнув він рукою.

— Що ж завадило? — запитала Іолла.

— Багато будеш знати, швидко постарієш, — пролунала відповідь.

— А все-таки? — наполягав Йор.

— Потрапив в уповільнену тропу. Де вона там взялася?! Але… Лімпа є Лімпа.

— До речі, — потім проговорив він, — ви відчули, що стало легше бігти?

— Ще хвилину тому, — проговорив Йор.

— Ха, — посміхнувся Інбар, — як і завжди, за кілька миль до Розвилки, Лімпа зменшує силу тяжіння.

— Ви постійно говорите про цю планету, як про живу, — промовила Іолла.

— Бо, мабуть, так воно і є, дитинко, — відповів досвідчений спортсмен. — Побігаєш по лімпійських доріжках з моє, тоді зрозумієш…

Після цього Інбар замовк, і вся компанія продовжила шлях без розмов.

Минуло близько півгодини, і в далечині показалася Велика Розвилка.

— То що, — запитав Інбар, — значить по Третій?

Йор ствердно кивнув головою. Цю дорогу радив вибрати тренер-наставник. А Йор поки що неухильно дотримувався його рекомендацій.

— Ну, то що, дівчино, будемо прощатися, — продовжив свій наступ Інбар, коли вони підбігли до Розвилки.

Дівчина нічого не відповіла, а тільки блиснула очима.

— Перестань, Інбаре, — втрутився юнак, — одній їй буде важко.

— Інбаре, я не буду тягарем, — раптом сказала Іолла, — до того ж, якщо раптом ми виграємо, я відмовляюся від своєї призової частки. Якщо прийдемо першими, усе моє — ваше, п’ятдесят на п’ятдесят.

— Навіщо ж ти тоді біжиш? — запитав Інбар.

— Я маю декому дещо довести… І тоді в мене з’являться гроші.

Запанувало мовчання. Інбар першим порушив його.

— Ну, дивись, дитинко, — посміхнувшись, вимовив він. — Третя дорога не з легких.

— Я готова.

— От і чудово! — промовив Йор. Його просто захоплювали чарівність цієї дівчини і її бойовий дух.

Ось так, однією командою, вони рушили вперед по Третій дорозі.

Всі учасники цього змагання також зробили свій вибір, і загальна кількість бігунів розділилася на сім приблизно однакових груп. До того ж, багато хто продовжував бігти уже не по одинці, а в невеликих командах — по троє, п’ятеро, а то і семеро чоловік. Таке дроблення було звичним на Лімпі і не заборонялося…

Третя дорога похило спускалася донизу в Тиху ущелину. Йор і його товариші мали пробігти по її пласкому дну близько десяти миль, а потім, вибравшись нагору по одній з троп, лімпійці повинні були подолати нешироке і відносно рівне плато. А далі… далі ніхто не знав напевне яким буде їхній шлях. Одне було зрозуміло, попереду на них чекав повний набір лімпійських сюрпризів. Планетка підкидала учасникам різні випробування…

Тим часом Йор, Інбар та Іолла без перешкод спустилися на дно ущелини, щоправда, останніми. Всі, хто вибрав Третю дорогу, випередили їх приблизно на півмилі.

— Треба б підійти до них, — сказав Йор.

— Не поспішай, юначе, — відгукнувся Інбар, — на все свій час. Ми обійдемо їх усіх на тропі.

— Вона не уповільнена? — поцікавилася Іолла.

— Нам знадобиться фізична сила Йора, — відповів Інбар (було видно, що він до кінця не змирився з присутністю дівчини), — будемо тримати цю групу на такій же відстані, а за пару миль до підйому різко візьмемо праворуч… Покладіться на мене. Це місце я добре пам’ятаю.

Як кажуть, сказано — зроблено. Коли прийшов час, наші герої звернули зі спільної дороги і вже далі стали пробиратися по вузькій тропі, що піднімалася вгору, звиваючись між скелями.

— По-моєму, ми занадто йдемо вбік, — через якийсь час зробила зауваження Іолла.

Йор пильно подивився на Інбара.

— Не хвилюйтесь, дітки, — заспокоїв їх той, — якщо я кажу, що обгонимо, то обгонимо. Ще й з вітерцем… — А тепер, — додав він, — приготуйтеся: лімпійська сила тяжіння пограється з нами, тому, Йоре, на тебе вся надія.

Через хвилину вони повернули і відразу відчули на собі неприємний сюрприз: сила тяжіння Лімпи збільшилася. Йти, та ще й догори, стало значно важче.

— Потерпи, Йоре, — промовив Інбар, — для тебе це ненадовго. За звичай Лімпа швидко відпускає новачків.

І справді, через якийсь час Йор відчув полегшення.

— Мені вже краще, — сказав він. — Потрібна допомога?

— Поки що справимося, — відгукнувся Інбар, — от коли тропа звузиться і стане крутішою, тоді ласкаво просимо.

Цього не довелося довго чекати, і тепер учасники мали рухатися один за одним, вервечкою. Першим піднімався Інбар, останньою — Іолла. Йор, ідучи посередині, допомагав обом: підштовхував