Ксенія Циганчук - Кривавими слідами

з нами вже ходила Віта, – дівчинка наморщила носик. – І вже без Богданчика, – додала, зітхнувши.

– У тебе є братик? А де він? – занепокоїлася Власта.

– Він живе з Ілоною, вона його мама.

«Отже, розлучений, двоє дітей», – зробила висновок патрульна.

– Хто такі Ілона, Іванка та Сашко, можеш мені розповісти?

– Ілона – дружина татка, але вони недовго були разом. А Іванка – дружина Артема. Сашко – маленький хлопчик, синочок Артема й Іванки. Він менший за мене, але старший за Богданчика, – розповіла дівчинка, пригорнувши до себе обома ручками Балу.

– Через що вони з Артемом посварилися? Знаєш?

Дівчинка знизала плечима:

– Не знаю. Тато не казав, але в той день був дуже лихим і засмученим. Увесь день мовчав.

– Давно це було?

– Гм… – спробувала згадати Крістіна, приклала вказівного пальчика до рота і постукала ним по губках.

Власта всміхнулася: дівчинка видавалася дуже милою, нагадувала таке собі янголятко. Пухлі губки і щічки, великі карі очі. Видно, що за нею добре доглядали: одяг акуратний та чистий (дівчинка і досі була вдягнута в піжаму), у вухах золоті сережки. Власта не без задоволення роздивлялася її. Якби ж і вона могла балувати свою доньку подібним одягом та іншими речами. Патрульна мимоволі озирнулася: кімната також по-модному обставлена, усе зроблено, як для справжньої принцеси.

– То було… – намагалася згадати дівчинка, яку Власті вдалося розговорити: перша спроба (коли вони тільки-но прибули на місце події) виявилася марною. Малá сиділа в кімнаті й відмовлялася будь із ким балакати. Із другої спроби вдалося сяк-так дізнатися про події минулого вечора, і ось тепер з’являлися нові деталі. – Позавчора. Ні. – Малá витягла руки з-під ковдри і порахувала на пальчиках: – Шість днів тому, – сказала, піднявши шість тендітних пальчиків. – Точно.

– Упевнена? А що було шість днів тому? Що передувало сварці?

Крістіна знову знизала плечима, мовляв, не знаю.

– Артем прийшов до нас у гості. До того я вже давно його не бачила. Чомусь він не заходив. Вони з татком пішли до кабінету, а потім, дуже скоро, я почула, як вони сваряться. Тільки слів не розібрала. У кінці сварки Артем крикнув, що «просто так таткові цього не пробачить». І пішов, гримнувши дверима.

– Він так і сказав?

Крістіна кивнула на знак згоди, притисла сильніше ведмедика і поклала підборіддя йому на голову, від чого та вгрузла в тулуб. Дівчинка не зводила з Власти гострих розумних оченят. Їй було цікаво, про що думала тьотя.

– Я більше не побачу свого татка? – запитала маленька.

– Власто! – почула жінка погук свого напарника, Валентина. Озирнулася й побачила, що він заглядає до кімнати. – Приїхала слідчо-оперативна група.

– Іду, – коротко відказала Власта, відразу підвелася і попрямувала до виходу. Подумки зраділа, що вдалось уникнути надзвичайно неприємної і складної відповіді на поставлене запитання.

На порозі її зустріла Віталіна. Щойно Власта вийшла, молода жінка відразу повернулася в кімнату до Крістіни. На мить патрульна зупинила свій погляд на дівчинці. «Вона не любить цю Віталіну», – зрозуміла з виразу обличчя малої і, спохмурнівши, зачинила за собою двері.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 9:55

Колеги з патрульної якраз інформували слідчих про те, що їм удалося дізнатися. Експерти взялися за вивчення місця злочину, намагаючись знайти відбитки, гільзи чи будь-які інші сліди. Наразі, завдяки роботі патрульних, вони вже мали у своєму арсеналі дві знайдені кулі та уламки саморобного глушника, обмотані армованим скотчем. Звісно, усе одно ще обшукають будинок, подвір’я та цілу вулицю, де жив убитий: раптом щось іще знайдуть.

Власта розповіла слідчому, Єгору Скляру, усе, що вдалося дізнатися від доньки вбитого. Відповідаючи на запитання, роздивлялася його. Більш рудого, ніж він, в житті не бачила. Волосся на голові, руках, борода, вії – усе яскравого рудого кольору. Неймовірно велика кількість веснянок на щоках. Страхітливо жилавий. І як йому працюється слідчим із такою зовнішністю? Його без проблем можуть запам’ятати всі, навіть ті, хто мають погану пам’ять на обличчя.

Пізніше від свого напарника Власта довідалася, що цього чоловіка не більш як три тижні тому перевели з Луцька до Рівного. І справді, якщо уважніше придивитися, можна подумати, що він почувається дещо не у своїй тарілці. Хоч, скоріше за все, причиною є те, що жертва має не українське громадянство. Якщо справа лишиться «висяком», на новенького чекатимуть серйозні проблеми. За нерозкрите вбивство іноземця поліція, м’яко кажучи, отримає, «по шапці».

Тож наразі вкрай необхідно з’ясувати якомога більше деталей. Завжди є висока ймовірність швидко розкрити справу, ідучи гарячими слідами. Найважливіші – перші двадцять чотири години після скоєння злочину. А вже втрачено щонайменше вісім, доки про нього дізналися.

Чим більше часу проходить після вбивства, тим складніше його розплутати. Це залізні факти, нікуди від них не подітися.

Розповівши все, що дізналася, Власта повідомила і про підозри стосовно того, що дівчинці не подобається подруга Мáрко Вітторіно. Старший за званням колега уважно вислухав, занотував у смартфон потрібні йому моменти, знову поставив кілька уточнюючих запитань.

«Мудак», – подумалося Власті про рудого. Жінка нутром відчувала його зверхнє ставлення. Таке вона зустрічала не вперше. Колеги із, так би мовити, «старої» поліції часто недолюблювали патрульних, уважаючи їх дилетантами. Ну, звісно, вони пропрацювали в поліції бозна скільки років, а патрульні від сили років зо три. Такі думки зустрічалися і серед цивільного населення, що завжди було неабияк образливо. Тебе не поважають тільки тому, що маєш мало досвіду. А те, що кожного дня ризикуєш власним життям, виконуєш морально надзвичайно важку справу і прикладаєш безліч зусиль, аби її робити добре, – про це мало хто думає.

– Більше нічого не змогли дізнатися? – сухо уточнив Скляр.

– Нічого, – підтвердила патрульна, чекаючи з нетерпінням закінчення розмови із самозакоханим кретином.

Валентин, спостерігаючи за діалогом, усміхнувся. Він теж звернув увагу на зверхнє ставлення слідчо-оперативної групи. Знаючи Власту, прекрасно розумів, що вона через це дуже дратується. Уловив погляд напарниці й підморгнув, мовляв, не переймайся. Власта зітхнула і спробувала заспокоїтися. Але хіба це так просто? Мало того, що початок зміни виявився гнітючим, іще й учора ввечері вкотре погарикалася з колишнім чоловіком: він знову затримує аліменти, більше того, на прохання сходити на батьківські збори замість Власти, грубо зауважив, що після розлучення шкільні зустрічі – не його турбота. Власта навіть не розуміла, чого їй хочеться більше: розплакатися, просто ненавидіти чи розсміятися з недолугості колишнього.

До Скляра підійшов один із членів слідчо-оперативної групи і щось промовив на вухо. Слідчий різко повернувся спиною до Власти (так, ніби щойно і не балакав із нею) і пішов до Віталіни.