Нік Ремені - Таврований

Коли Лев Давидович приїхав до Петрограду, Леніна там ще не було. Троцький спокійно і впевнено готував збройне повстання, про яке говорив Володимир Ілліч.

Той ще переховувався у Фінляндії, але закликав до збройного повстання. Боявся: можна спізнитися, упустити владу. Він вимагав починати повстання негайно. Троцький не поспішав. Не бачив особливого сенсу в повстанні.

В країні бродіння ідей. Мітинги, гарячі промови, щедрі обіцянки. Дні, один цікавіше іншого.

Фінляндський вокзал. Разом з робітниками Російсько-Балтійського заводу Семен крокував туди з надією і хвилюваннями. Сеня приїхав до Пітера в 1914 році до старшого брата Василя. На перших порах працював розсильним, потім його перевели учнем в столярно-складальний цех. Розторопного і небоязкого хлопчину помітили більшовики. Залучили до своєї діяльності. Він розповсюджував листівки, брав участь у страйках, демонстраціях та інших масових заходах робітників.

У 1916 році юнака заарештували жандарми, знайшли у нього листівки. Посадили у виборзьку політичну в'язницю «Хрести». Близько чотирьох місяців провів Сеня в «Романовской предвариловке». Тримався стійко, спокійно відкидав висунуті йому звинувачення.

В буремні дні Лютневої буржуазно-демократичної революції записався в червоногвардійський загін, вступив до лав РКП (б). І ось він разом зі своїми друзями-заводчанами зустрічає Володимира Ілліча Леніна.

На перон вийшов простий, вже не молодий, середнього зросту, лисий чоловік. За допомогою робочих швидко виліз на броньовик, оточений з усіх боків незламною стіною озброєних солдатів і матросів. Енергійно розмахуючи руками, вимовив знамениту промову, яка стала потім бойовою програмою. Всім доступні і зрозумілі слова про мир, землю, владу робітників і селян. Люди шаленіють.

— Ульянов-Ленін! Володимир Ілліч, — скандує натовп.

Він виступає. Ніхто не здогадується, що він поспішає, він боїться, що не вийде вже тисячу разів продумана і обговорена операція по захопленню влади. Так звана революція.

Величезне людське море радіє, летять вгору головні убори, чується гучне «ура!», в якому потопає і юний дзвінкий голос Семена.

В холодну жовтневу ніч того ж сімнадцятого року брав участь у штурмі Зимового. Як у фортеці, засіли там такі ж молоді, як він, хлопці. Вони не шкодували патронів, вони захищали законний уряд від навали дикої юрби, поливали атакуючих з кулеметів. Але хіба вони могли зупинити повсталий народ?!

Штурм Зимового залишив найяскравіший слід в його житті. Йому часто снилися люди в папахах з червоними стрічками, такими ж червоними, як калюжки крові на бруківці, в матроських безкозирках, люди зі зброєю, біля вогнищ революційно налаштовані матроси, солдати, нескінченні розмови про те, що, нарешті, вони заживуть мирним забезпеченим життям.

Йому часто снився бій під Пулковим, коли малочисельним, слабо озброєним революційним загонам треба було за всяку ціну зупинити корнілівські козачі полки, що рвались в червоний Пітер, щоб потопити в крові революцію. Тоді, в бою, на юного Семена накинувся величезний козак. Руднєв встиг вибити з рук ворога клинок. Вчепилися один в одного. Сили були не рівні. Козак підім'яв під себе хлопчину і схопив його за горло. У Сені перехопило подих, потемніло в очах… Вчасно на допомогу приспів земляк Вітя Чупахін. Він убив біляка.

Семен Васильович метався у сні, як багато років тому, намагався ухилитися від сильних рук козака, а той схопив його за горло обома руками і душив, душив, не давав дихати.

Семен Васильович закричав і прокинувся. Упорядковував прискорене дихання, не рухався, щоб не розбудити дружину. Вона теж надивилася за ці роки. І якщо прокинеться, на них чекає безсонна ніч.

Він задрімав. Попливли спогади про те, як його в числі інших червоноармійців направили на охорону Смольного. І от вночі, ледь заступив на пост біля дверей з табличкою № 67, перед ним несподівано з’явився Володимир Ілліч. Запитав, чи не важко йому, такому молодому, чергувати в таку пізню годину…

Він відповів:

— Не важко.

З тих пір пройшло багато років, а він пам’ятав кожне слово Ілліча, його втомлений, сумний і проникливий погляд, слова про те, що революцію мало вчинити, її треба захищати. І це значно важче…

Юному Семену вимальовувалося світле майбутнє. Славне і велике. Як і багато інших, він був сповнений рішучості будувати нове життя. Але ілюзії тривали недовго. Слідом за гучними промовами прийшли важкі будні. Уже в грудні 1917 року був встановлений режим «воєнного комунізму» з його загальним одержавленням економіки, трудовою повинністю і продрозкладкою. Владу почали відкрито звинувачувати в поверненні до рабовласницьких методів.

Замість миру надовго затягнулася братовбивча Громадянська війна. Країну заполонили масові повстання. Виробництво впало в кілька разів, різко погіршилися побутові умови.

До цього треба додати, що молода держава опинилося в міжнародній ізоляції. Всі держави Антанти, а потім і нейтральні держави, відмовилися визнавати законність нової влади і розірвали з нею дипломатичні відносини.

Але всі тяготи життя молодим Руднєвим сприймалися з оптимізмом. Він у складі 1-го маршового ешелону Червоної гвардії Виборзького району їде на Південний фронт.

Смутні сумніви, що він бореться з військами Центральної ради, яка хоче, щоб Україна була самостійною державою, перемагає в ньому загальний ентузіазм. «Ми розправимось з буржуазними „самостійниками“, змусимо їх служити соціалістичній революції».

Червоноармійці звільняють Полтаву, Гребінку, Бахмач, поспішають на допомогу київським робітникам…

До кінця 1918 року в Києві встановилася Радянська влада. Підрозділи червоноармійців повертаються в Петроград.

Після розгрому ворогів Руднєва направили бійцем 4-го Петроградського продзагону. Обстановка в Пензенській губернії, куди прибули петроградці, була важкою. Багато довелося потрудитися Семену, який був уповноваженим з заготівель хліба в Чомбарському повіті.

Юнак вважав за краще опиратися не на силу зброї, коли зустрічався з розореними селянами, а на роз'яснювальну роботу з ними.

Пізньої осені, виконавши своє завдання, Петроградський продзагін виїхав на Південний фронт, влився в 42-ту стрілецьку дивізію, яка формувалася в Донбасі. В її складі юнак пройшов славний бойовий шлях. Розлучитися з дивізією змусило важке поранення.

Після одужання Семен закінчив тримісячні курси при політичному