Емі Чуа - Три сили. Як виховують в успішних спільнотах

термін у значенні здатності протистояти спокусі, особливо спокусі відступити перед труднощами або облишити складне завдання замість виконувати його далі. Без контролю над імпульсами не змогло б існувати жодне суспільство. За Фройдом41, цивілізація, можливо, розпочалася з придушення первинних сексуальних й агресивних інстинктів. Однак у контексті порівняно поблажливої Америки деякі групи вочевидь приділяють більше уваги контролю імпульсів, ніж інші.

Контроль імпульсів також перебуває у явній опозиції до самої сутності сучасної культури. Цей термін одразу викликає безліч негативних асоціацій —  «контрол-фріки»[4]; люди, яких занадто контролюють чи які самі надміру контролюють інших; ті, хто не може поводитися спонтанно і насолоджуватися життям. Контролюючи свої імпульси, особи живуть не в теперішньому часі, а імператив сучасної культури — жити теперішнім. Численні книжки і фільми для гарного самопочуття навчають жити-тут-і-зараз, знайомлячи із засобами подолання стриманості й скутості. Контроль імпульсів — це для дорослих, а не для молоді, а сучасна культура передусім молодіжна42.

Ми дедалі менше шануємо старість і намагаємося стирати зі свого обличчя найменші її ознаки, а отже, дедалі більше романтизуємо дитинство, уявляючи його як час, сповнений безмежного щастя. Тому й чимраз сильніше боїмося отруїти це щастя надмірними примусами, вимогами або дисципліною. Натомість усі без винятку найуспішніші групи в Америці зовсім інакше сприймають дитинство і контроль імпульсів загалом, прищеплюючи дисципліну з найменшого віку, або принаймні вони це практикують у часи свого найвищого підйому.

Позаяк усі три компоненти Трьох сил достоту суперечать сучасній американській культурі, логічно, що всі успішні групи в Америці так чи так є аутсайдерами. Окрім того, має сенс, що дуже багато іммігрантських спільнот слугують простором для виняткової висхідної мобільності у дедалі стратифікованішій американській економіці. Парадоксальним чином у сучасній Америці виграє та група, яка не обманює себе — або ще не встигла обманути себе — мейнстримними принципами ліберальної Америки після шістдесятих років.

* * *

Чому Три сили є таким потужним двигуном успіху для групи? Усе починається з драйву, що його генерує неймовірна взаємодія двох перших компонентів Трьох сил.

Може здатися, що відчуття вищості та загроженість є взаємовиключними характеристиками, тому їм було би важко співіснувати в одній особистості. Саме в цьому й полягає суть: таке поєднання справді є незвичним і нестабільним. Однак це злиття вищості із загроженістю є під мурівком кожної культури Трьох сил, і саме воно здатне викликати задавнене почуття образи, що спонукає прагнути успіху і визнання.

Євреї відчували подібне приниження упродовж фактично всієї своєї історії, або принаймні відколи, придушивши повстання Бар-Кохби, Адріан поставив мармурову свиню43 на тому місці, де був Єрусалимський храм. Бідолах-євреїв, які на початку ХХ століття мільйонами прибували до Америки зі Східної Європи, не лише гої, а й інші, німецькі, євреї44 сприймали як брудних нелюдів. Здавалося, як сформулював це один автор, що єврейські іммігранти «немовби несуть на собі тавро колективної затаєної образи»45. Те саме можна сказати і про наступне покоління: такі люди, як-от Альфред Казін, Норман Мейлер, Делмор Шварц, Сол Беллоу, Клемент Ґрінберґ, Норман Подгорець разом з багатьма іншими нью-йоркськими інтелектуалами зростали ізольовано від антисемітських бастіонів освіти і культури, але перетворилися на знаних критиків американського суспільства46.

Це відчуття несправедливої образи, ця ментальність «я їм покажу» — особливість Трьох сил і водночас вибухонебезпечний наслідок зіткнення відчуття вищості із суспільством, що не визнає цієї вищості. Цікаво, наскільки поширеною є ця динаміка серед іммігрантських груп: сповнена величезної етноцентричної гордості меншина раптом виявляє, що у Сполучених Штатах її не шанують і навіть зневажають. Зрештою породжується відчуття, близьке до обурення, а обурення, як писав Ніцше47, — один із найвизначніших рушійних важелів світу.

Особливо значний поштовх дає падіння статусу. Зазвичай іммігранти у Сполучених Штатах видираються вгору економічною драбиною, досягаючи вищого рівня життя48. Однак іноді вони отримують абсолютно інший досвід: стрімке падіння статусу, втрату багатства або престижу — і це сприймається особливо болісно, коли нове суспільство взагалі не знає, якими шанованими вони були раніше49. Декілька найуспішніших в Америці іммігрантських груп постраждали від цього додаткового подразника. Як ми продемонструємо далі, яскравим прикладом схожих ситуацій є кубинські біженці, а також американці іранського походження.

Вищість і загроженість можуть поєднуватися та продукувати драйв в інший, але так само спонукальний до дії спосіб: генеруючи нестримне, інколи болісне бажання ствердитися — не у світі, а у власній родині.

У багатьох китайських, корейських й індійських іммігрантських родинах батьки вимагають від дітей дуже високих академічних результатів50 («Чому лише 99 балів?»). Підґрунтям для цих вимог слугує глибока переконаність у власній вищості («ми знаємо, що ти можеш бути найкращим») і болісна думка про нинішню невідповідність («але поки що ти навіть не наблизився до цього»). Частими є порівняння з двоюрідним братом Х51, який щойно закінчив школу з найвищими балами в класі, або чиєюсь донькою, яка вступила до Гарварду. Це трапляється в родинах і з великим, і з малим достатком52.

До того ж у багатьох східно-азійських іммігрантських родинах батьки говорять дітям, що їхній провал — наприклад, оцінка B+[5] — осоромить усю родину. Як пояснила матір-американка тайванського походження під час нещодавно проведеного дослідження, «у китайських родинах особисті академічні досягнення дитини — цінність і гордість усієї родини… Якщо ти добре навчаєшся, ти прославляєш родину і не втрачаєш власне обличчя. Велике значення надають тому, щоб дитина добре вчилася задля родини. Усе починається ще з дитсадка»53.

Можливо, випадок іммігрантів зі Східної Азії найвиразніший, але феномен надмірних батьківських очікувань з однаковим подвійним меседжем вищості та невідповідності трапляється серед багатьох таких спільнот. Шістдесят років тому Альфред Казін писав: «Від мене очікували, що я досягну висот — не лише заради себе самого54, а й заради [моїх батьків], щоб позбавити їх одвічної тривоги, яка отруювала їхнє існування». У єврейських іммігрантів, сусідів Казіна, «варто було дитині отримати B55 за тест чи письмову роботу — це оплакувала ціла родина». Така динаміка в різних формах відтворюється майже у кожній культурі Трьох сил, створюючи величезний тиск і підштовхуючи