Дмитро Іванович Донцов - Заповiт Шевченка

Ось чому тепер має гриміти його клич! Ось чому вивчати треба колене його слово! Кричати всім оглухлим і понімілім! Бо на кожне облудне слово фарисеїв має він страшну для них, таку повчаючу, сильну відповідь! Бо як за життя, так і після смерті був і є його голос "воістину гуком воскреслої труби архангела".

Тож коли до вас проходять шашлі, паплюжать революційно-визвольний рух та його борців, чи мучеників; коли нашіптують, що "головою муру не проб'єш"; що ті, які впали, були "непотрібними жертвами", а живі є "глупими романтиками" в найкращому випадку; а що в найгіршому – оті, які ховаються по лісах і борються з займанцем – є бандити, розбійники, відповідайте їм словами Шевченка: "брешеш, людоморе, за святую правду-волю розбійник не стане! Не розкує закутий в кайдани народ темний!"

Коли приходять до вас з брехливими словами фарисеї (бо батько їх диявол – "отець лжи") і нашіптують, що ті, які преподобним звуть червоного Нерона серед земляків, – це ж, мовляв, лише "хворі люди", яких треба лікувати, а не ганьбити; це ж, мовляв, наші "заблудші брати", до яких не з каменем треба підходити, а зі "щирим серцем", шукати з ними "спільну мову", їх переконувати, – відповідайте їм словами Шевченка: не є братом той, хто продає матір за шмат гнилої ковбаси! Ані той, хто цю погань за братів уважає і з ними спільну мову шукає!

Не вважав Шевченко за брата того, хто помагав москалеві "з матері полатану сорочку здіймати". Не вважав за братів – "донощиків і фарисеїв", ні "рабів, підніжків, грязь Москви".

Коли вам дорікатимуть, що ви "шовіністи", пригадайте, що Шевченко волів, щоб гадині дісталася Катерина, аніж москалеві; щоб зарізав батько сина зрадника, ніж: "продав у різницю москалеві".

Коли будуть "суєслови" закидати вам "нетолеранцію" і "ненависництво", – пригадайте, що ті, які Шевченка знали, свідчать про те, що він відносився "задирливо й нетолерантно до ідеї поєднання з москалями"; що вражав не одного "хижим проявом своєї загарливої ненависті" до всього, що гнобило й душило його Україну!

Коли закидатимуть вам, що проповідуєте "хижацькі ідеї", що брак вам "гуманності", – пригадайте, що ще Шевченкові радили "рідні земляки" надати "побільше людяності" його "гайдамакам"; що ще йому радили покинути "скверну путь хижацтва" й навернути до "культури", яку несли в Україну Петри та Катерини! І пригадайте, що Шевченко відповідав тим "суєсловам"!

Коли говоритимуть вам, що не "повстанською романтикою" визволиться Україна, а "реальною політикою", не "фантазіями", а "працею" – пригадайте слова Шевченка: "Фантазія! Вимріяне щастя! Для душ, які вміють співчувати й любити, повітряні замки міцніші й прекрасніші від матеріальних благ егоїста; ця психологічна істина незрозуміла людям позитивним". Чудова мрія, велика ідея "фантаста" й "романтика" – більше впливали на формування людських спільнот та їх установ, аніж егоїстичне й тупе прив'язання до існуючого, до матеріального, людей "реалістично" настроєних. Ось була думка Шевченка – романтика до глибини душі! І хто плює на романтику нашої доби, романтику тих, які вірять у свій далекий ідеал і борються за нього, – плює на Шевченка.

Коли прийдуть до вас учені професори і принесуть, ніби як нашу правду, – "сміття з помела" московських підбрехачів під назвою "прогресу", соціалізму, колективізму, або "модерну", "найновішу" філософію життя з клоак відфранцуженого й "зінтернаціоналізованого" Парижу ("сартризм"!), – пригадайте, що й за Шевченка приносили суєслови "з чужого поля в Україну великих слів велику силу"; що тим хотіли дурисвіти Україну "просвітити современними вогнями, повести за віком"! Пригадайте тим дурисвітам і відповідь Шевченка: "спасибі за раду лукаву! Теплий кожух, тільки шкода, не на мене шитий, а розумне ваше слово брехнею підбите!"

Пригадайте їм, що наказом Шевченка було любити свою правду, яку чужі тирани та їх наші підбрехачі й досі хочуть тримати замкнутою багатьма замками. І пригадайте рівно ж ту сильну любов Шевченка до нашої давнини, до наших традицій, які він хотів воскресити. Пригадайте, що ідеал "лицарів великих" – це не був для нього лише історичний спогад, хоч блискучий, але мертвий, – це був ідеал, який він прагнув бачити знову пануючим, здійсненим в його Україні. Лицарями він називає і героїв сучасного йому Кавказу, які боролися проти Росії за незалежність; лицарем називає і свого "Юродивого", того "одного козака з міліона свинопасів", який чинно запротестував проти московського деспота. Давнина наша, яку паплюжать новітні "суєслови-лицеміри", дорога була Шевченкові, в ній він бачив правдиву Україну і її лицарський дух прагнув воскресити знов.

Коли ці суєслови будуть перед вами протестувати й ганьбити вас за вашу "односторонність", за те, що ви є люди "одної думки" (а не десятьох нараз), – пригадайте їм, що людиною однієї думки, однієї пристрасті був і Шевченко! Сучасники пишуть, що він своїх переконань не міняв; що переконання, які запали йому в душу з ранніх літ, були непохитні й міцні, яких він боронив з цілою силою своєї "пристрасної й непогамованої вдачі"; що ці свої непохитні переконання сповідував "запально, щиро й безстрашно"; так, що його різка мова "часто змушувала інших боятися за нього або затикати вуха й тікати". А тим усім – ні теплим, ні студеним – словоблудам, які сміються з людей однієї любові, відповідайте словами Шевченкового Гайдая: "Любіть одне! Так має бути!", – не розділять надвоє свого великого почування; "хто ж каже, що усе він любить" – і біле, і чорне, – "холодний камінь він, він бреше, нічого він тоді не любить, він богохульствує!"

Брешуть і богохульствують ті, які закликають вас любити трохи синьо-жовте, трохи червоне, трохи Тризуб, трохи серп із молотом і з катом за ними. Це мертві душі, або – посланці диявола.

Коли приходять фарисеї до вас і торочать облудно: "об'єднання, об'єднання, об'єднання"; – відповідайте їм, що об'єднання – це велика річ! Але що й Шевченко радив об'єднуватися лише людям спільного духа. Пригадайте їм, що "Шевченко не був із тих людей, що легко годяться з тими, хто думав інакше, як він, особливо коли предметом спору була його вітчизна – як писали сучасники. Пригадайте, що не об'єднувався він з громадою, коли була осоружна йому духом; що в таких випадках казав: "а на громаду хоч наплюй, вона капуста головата!"

Пригадайте, що ніколи не кликав об'єднуватися з кочубеями, ні з шашлями, які гризуть і тлять тіло нації! Ні з лакеями чужинецькими, ні зі спекулянтами і шахраями!