Анджей Сапковський - Сезон гроз

Король повів оком на синів, що сиділи поряд. Обоє височезні як дуби, нічим не були схожі на батька — кістлявого і жилавого, але не надмірного зросту. Самі теж не здавалися братами. Страший, Еґмунд, чорний як крук, Ксандер, трохи молодший, блондин, майже альбінос. Обоє дивилися на Літту без симпатії. Було очевидно, що їх дратував привілей, силою якого чародії в присутності королів сиділи, а аудієнції їм давали на кріслах. Привілей, однак, діяв усюди і жоден з тих, хто бажав вважатися цивілізованим, не смів його зневажати. Сини Белогуна дуже хотіли такими вважатися.

— Ласкавий дозвіл, — повільно промовив Белогун, — надамо. З однією умовою.

Корал підняла руку і демонстративно розглянула нігті. Це мало сигналізувати, що умови Белогуна вона має десь. Король сигналу не сприйняв. А якщо й сприйняв, то вміло це приховав.

— Дійшло до наших вух, — гнівно дихнув король — що бабам, які дітей мати не хочуть, шановна пані Нейд магічні конкокти[1] уділяє. А тим, що вже в тяжі, плоди скидати допомагає. А ми тут, у Кераку, процедуру таку неморальною вважаємо.

— Те, на що жінка має природнє право — сухо відповіла Корал — неморальним бути не може ipso facto.

— Жінка, — король витягнувся на троні всією своєю худою постаттю, — має право чекати від чоловіка тільки двох подарунків: на літо тяж, а на зиму личаки з тонкого лика. Як перший, так і другий подарунок має на меті втримати жінку в домі. Бо дім є місцем для жінки відповідним, природою їй призначеним. Жінка з великим черевом і потомством, яке чіпляється за її спідницю, від дому не віддалиться і не спадуть їй на думку жодні дурні гадки, а це гарантує чоловікові душевний спокій. Спокійний духом чоловік може тяжко працювати з метою примноження багатства та добробуту свого владаря. Чоловікові, який працює в поті чола і без перепочинку, спокійному за своє подружжя, теж ніякі дурні думки не спадуть на гадку. А як жінці хтось розкаже, що їй вільно родити, коли хоче, а як не хоче, то й не мусить, а до того цей хтось ще й підповість їй спосіб і підсуне засіб, тоді, шановна, тоді громадський порядок починає хитатися.

— Так є! — докинув принц Ксандер, що вже давно вишукував нагоди втрутитися. — Власне що так!

— Жінка, неохоча до материнства, — тягнув Белогун, — жінка, яку не прив’яжуть до господи черево, колиска і дітваки, тут же піддасться хтивості, це ж річ очевидна і неминуча. Чоловік же зразу втратить внутрішній спокій і рівновагу духа, в його дотеперішній гармонії щось раптом заскрегоче і засмердить, ба навіть виявиться, що нема ніякої гармонії і ніякого ладу. Особливо того ладу, на якому ґрунтується щоденна тяжка робота. І те, що плоди цієї роботи забираю я. А від таких думок лише крок до непорядків. До заколоту, бунту, повстання. Збагнула, Нейд? Хто дає бабам засоби, що запобігають вагітності чи уможливлюють її перервання, той нищить громадський порядок, підбурює до заворушень і бунтів.

— Так є! — докинув Ксандер. — Правда!

Літта мала за ніщо демонстрації авторитету і владності Белогуна, добре знала, що, як чародійка, є недоторканною, а єдине, що король може, — це базікати. Однак утрималася від різкого повідомлення про те, що в його кородівстві скрегоче і смердить вже віддавна, що ладу в ньому як кіт наплакав, а єдиною гармонією, яку знають мешканці, є музичний інструмент, різновид акордеону. І що притягання до цьго жінок, материнства чи небажання ставати матір’ю є доказом не лише мізогінії, але й ідіотизму.

— У твоїй довгій промові, — сказала замість цього Корал, — постійно звучала тема примноження багатства і добробуту. Розумію тебе щонайкраще, бо ж мій власний добробут мені також невимовно дорогий. І за жодні скарби я не відмовлюся від того, що мені цей добробут забезпечує. Вважаю, що жінка має право народжувати, якщо хоче, і не народжувати, якщо не хоче, але не вступатиму щодо цього в дискусії, бо ж, зрештою, кожен має право на якісь власні погляди. Зверну лишень увагу, що за медичну допомогу, яку надаю жінкам, я беру плату. Це досить істотне джерело моїх прибутків. У нас ринкова економіка, королю. Не втручайся, дуже прошу, до джерел моїх прибутків. Бо мої прибутки, як ти чудово знаєш, є одночасно й прибутками Капітулу і всього конфратерства[2]. А конфратерство кепсько реагує на спроби зменшення його прибутків.

— Ти намагаєшся мені погрожувати, Нейд?

— Аж ніяк. Навіть більше, декларую поглиблену допомогу і співпрацю. Знай, Белогуне, що якщо результатом чинених тобою визисків і грабунку дійде в Кераку до заворушень, якщо запалає, мовлячи високим стилем, іскра бунту, якщо з’явиться бунтівна потолоч, аби тебе витягти звідси за довбешку, позбавити трону, а зразу потому повісити на сухій гілляці… Тоді можеш розраховувати на моє конфратерство. На чародіїв. Прийдемо з допомогою. Не допустимо революції й анархії, бо й нам вони не на руку. Отож визискуй і примножуй багатство. Помножуй спокійно і не заважай іншим. Дуже прошу і добре раджу.

— Радиш? — напірився, піднімаючись з крісла, Ксандер. — Ти радиш? Батькові? Батько — король! Королі не слухають порад, королі наказують!

— Сідай, сину. — скривився Белогун. — І будь тихо. Ти ж, чародійко, настав вуха. Маю тобі щось оповісти.

— Ну?

— Беру собі нову жінку… Сімнадцять літ… Вишенька, кажу тобі. Вишенька на кремі.

— Вітаю.

— Роблю це з династичних мотивів. З турботи про наступництво і лад у державі.

Еґмунд, що до того мовчав, як скеля, різко підніс голову.

— Наступництво? — гиркнув. Злий блиск у його очах не пройшов повз увагу Літти. — Яке наступництво? Маєш шість синів і вісім доньок, враховуючи бастардів! Мало тобі?

— Сама бачиш, — махнув кістлявою рукою Белогун. — Сама бачиш, Нейд. Мушу подбати про наступництво. Маю лишити королівство і корону тому, хто так звертається до батька? На щастя, ще живу і правлю. І маю намір правити довго. Як вже сказав, я одружуюся…

— Ну і?

— Якби… — король почухався за вухом, глянув на Літту з-під примружених повік — Якби вона… Моя нова жінка, значить… Звернулася до тебе по ті засоби… Забороняю їй давати. Бо я проти таких засобів! Вони аморальні!

— Можемо так домовитися, — чарівно усміхнулася Корал. — Твоїй вишеньці, якби звернулася, не дам. Обіцяю.

— Оце