Йоста Кнутсон - Пригоди Пелле Безхвостого

Біргітта хотіла, щоб уночі Пелле спав у її кімнаті.

— Але я десь читала, як грайливі кошенята подряпали сонних дітей, — сказала мама.

«Нечувана дурня», — подумав Пелле.

Здається, Біргіттин тато думав так само, як і Пелле, бо заперечив:

— Та ні, навряд чи то аж так небезпечно. Цей шалапут начебто досить спокійний. Якщо вже він у машині не поласився на ковбасу, то й Біргітти не зачепить. Як на мене, нехай би кошик і стояв у Біргіттиній кімнаті. Чуєш, Пелле, ми на тебе покладаємось!

— Няв, — відповів Пелле.

* * *

Вже о п’ятій годині ранку Пелле прокинувся й відчув, що цілком виспався. Потягнувся й позіхнув так, що йому в роті помістилося б різдвяне яблуко, якби на порі було Різдво і в хаті те яблуко знайшлося.

Пелле заходився старанно вмиватися. Вмивання приносило йому найбільшу втіху, надто коли він умивав писок, чого навчився недавно, і тепер у нього справді виходило по-котячому.

Біргітта спала, і всі в будинку спали, а в Пелле сон мов рукою зняло. Йому геть не хотілося знов лягати до кошика, й він здумав здійснити невеличку пізнавальну мандрівку. На щастя, двері Біргіттиної кімнати були тільки прихилені, й Пелле, прочинивши їх писком, вийшов.

Він ходив будинком і нюхав кожен куток. На одному столі помітив стільки цікавих речей, що йому заманулося роздивитися їх зблизька.

Та ось — ой-йо-йой! — перевернулась ваза. Вода потекла по столу, а тоді на підлогу. Як неприємно ходити з мокрими лапами!

Подавшись далі, Пелле зайшов до передпокою. Угорі висіла якась пришелепкувата лисиця. Пелле підстрибнув, але не дістав до неї. Він підстрибував і підстрибував, та лисиця висіла собі на місці, хоч би тобі що, дедалі дужче його дратуючи. Пелле розлютився й замахав куксою. Тоді затупав передніми лапами та як стрибонув, що вхопив таки лисицю за кінчика хвоста й повалив додолу.

Оттепер він мав забаву! Качався з лисицею долі, кусав її, силкувався порвати, мурчав на неї, сичав і плювався, а лисиця мовчки дозволяла чинити з нею що завгодно.

Врешті-решт Пелле стомився. На прощання шльопнув Лисичку-Сестричку ще раз, облизався після добре виконаної роботи та й рушив назад до свого затишного кошика. Невдовзі йому снився солодкий сон.

Третій розділ

Пелле гасить пожежу й отримує медаль

Уранці зчинився переполох.

— Що це таке? — кричала Біргіттина мама. — Невже в нас нишпорили злодії? Гляньте на вазу! А як зіпсовано стіл!

Та, побачивши порвану лисячу шкуру, вона все зрозуміла.

— Це ти, поганцю, нашкодив? — спитала вона Пелле.

Сердега Пелле забився в куток, — на нього жаль було дивитися.

— Фу, Пелле, — соромили його всі. — Айя-яй, що ти накоїв?

— Нехай краще вертається в село, — сказала Біргіттина мама. — Здається, його не можна тримати в мебльованих кімнатах.

Тоді Біргітта вдарилась у сльози й своїми благаннями пробачити котику розчулила мамине серце.

— Ну, добре, нехай лишається, — мовила мама, — але коли знов щось втелентує, то й духу його тут більш не буде.

— Чуєш, котусю? — спитала Біргітта, легенько ущипнувши Пелле за вухо. — Не будь шкодливий.

— Няв, — відповів той.

* * *

Однак якось треба було того Пелле покарати, тож увечері його кошика перенесли до кухні.

— Лежи собі й спокутуй свої гріхи, — сказала йому Біргіттина мама.

Та ради Бога, в кухні не так уже й погано. Пелле скрутився в кошику клубочком і відчув, як йому затишно.

А тим часом Біргіттина мама прасувала на кухні носовички. Вона увімкнула електричну праску й, уявіть собі, коли йшла з кухні, забулася вийняти шнура з розетки.

Праска стояла на столі й дедалі дужче нагрівалася.

Опівночі Пелле прокинувся від якогось дивного запаху. В кухні було повно нестерпного чаду. Пелле роззирнувся по боках і угледів розжарену праску, наскрізь пропалений стіл, носовички, що почали вже тліти, й газету, що диміла на столі.

Зненацька спалахнуло велике полум’я і, розгоряючись із неймовірною швидкістю, перекинулось на завіски, й уся кухня заясніла вогнем.

Пелле зірвався з місця. Він перелякано заметався по кухні, та не міг нікуди вийти, бо всі двері були позачинювані.

Тоді він заходився нявчати не своїм голосом. Якщо тобі коли-небудь доводилося чути справжнє котяче нявчання, то ти, напевно, можеш собі уявити, як тієї хвилі нявчав Пелле.

Прокинувся Біргіттин тато. І прокинулась Біргіттина мама.

— Чого це він так нявкає? — здивувався тато. — Що це з ним?

— Ти б краще сходив та подивився, — сказала мама. — Може, до кухні вдерлися злодії.

Тато взувся в капці й підкрався до кухні. Якби ти тільки знав, як він злякався, коли відчинив двері, а на нього шугнуло димом і полум’ям! Пелле прожогом вискочив із кухні, а Біргіттин тато кинувся до телефону викликати пожежників.

Ну й закрутилась веремія! З ревом і виттям примчали пожежні машини, прокинувся цілий будинок, попіднімалися штори, повідчинялися вікна, повисовувались надвір голови. На щастя, пожежа не встигла дуже розгулятися. Вогонь не вирвався з кухні, й скоро спритні пожежники його загасили.

* * *

А на другий день Пелле вшановували так, що він аж збентежився. Усі його гладили, поплескували по спині й називали «розумничком». Пополудні родина зібралась у вітальні. «Які вони поважні! Що це з ними?» — думав Пелле, вмостившись у Біргітти на колінах.

Та ось Біргіттин тато сів за піаніно й заграв якийсь неймовірно гучний марш. Пелле він не дуже сподобався.

Потім Біргітта з Пелле на руках вийшла посеред кімнати. Тато став навпроти неї і врочисто мовив:

— Любий Пелле! Уночі завдяки тому, що ти так блискавично зреагував, було зупинено велику пожежу, тож тепер я нагороджую тебе цією медаллю.

І тато прикріпив до шовкової стрічки Пелле золотаву медаль із написом «За видатні заслуги». Біргітта купила її за двадцять п’ять ере[1] в крамниці іграшок. Біргіттин брат Улле заграв фанфару на трубі, яку йому подарували на Різдво, а тато потиснув Пелле лапу.

Усе це видалося Пелле трохи дивним, хоча, звісно, він дуже пишався й тішився. А найкраще було те, що після всіх урочистостей його пригостили блюдцем жирної смачнющої сметанки. Він хлебтав її ясно-червоним язичком так, що бризкало на всі боки.

Четвертий розділ

Чи ви бачили кота, що хвалиться своєю монетою?

Однак та медаль принесла цілу купу неприємностей.

Почалося з того, що, прогулюючись одного ранку надворі, Пелле Безхвостий зустрів Монса — котяру, який мешкав по сусідству.

Монс зупинився,