Умберто Еко - Не сподівайтеся позбутися книжок

що останні версії електронної книжки ставлять її в ситуацію прямої конкуренції з книжкою друкованою. Модель «Reader» містить уже 160 назв.

У.Е.: Очевидно, що судді буде простіше взяти додому 25 тисяч томів справи, якщо він заллє їх в електронну книжку. В багатьох галузях електронна книжка забезпечує надзвичайний комфорт. Але я продовжую запитувати себе, чи найбільш адаптована до вимог читання технологія дозволить комфортно читати «Війну та мир» в електронному варіанті? Побачимо. В будь-якому разі ми більше не можемо читати книжки, надруковані на сторінках з паперової маси, тому що вони зрештою почнуть розкладатися на наших полицях. Книжки видавництв «Gallimard» і «Vrin», видані в 1950-х роках, уже майже повністю зникли. «Філософію Середніх віків» Етьєна Жільсона, яка так прислужилася мені свого часу, коли я писав дисертацію, сьогодні просто неможливо взяти до рук. Її сторінки ламаються в буквальному сенсі слова. Я міг би купити новіше видання, звісно, але ж я вподобав саме старе видання, де всі мої нотатки, позначені різними кольорами, що засвідчують історію моїх читань.

Жан-Філіп де Тоннах: З огляду на впровадження нових носіїв, які стають усе більш і більш адаптованими до вимог зручності читання в будь-яких ситуаціях, незалежно від того, чи читаєте енциклопедію, чи мережеві романи, чому б таки не уявити повільне збайдужіння до книжки як об'єкта в її традиційній формі?

У.Е.: Все може статися. Завтра книжки можуть цікавити лише жменю неформалів, які ходитимуть задля задоволення власного інтересу в бібліотеки.

Ж.-К.К.: Якщо бібліотеки ще існуватимуть.

У.Е.: Але ми також можемо спробувати собі уявити, що надзвичайний винахід — інтернет — в свою чергу, зникне в майбутньому. Так само як з неба зникли дирижаблі. Коли незадовго до війни в Нью-Йорку загорівся дирижабль «Гінденбург», майбутнього в дирижаблів уже не було. Так само з літаками «Конкорд»: аварія в місті Ґонесс 2000 року була фатальною. Історія теж надзвичайна. Винайшли літак, який перетинає Атлантику за три години замість восьми. Хто міг би посперечатись із таким прогресом? Але від нього відмовилися після катастрофи в місті Ґонесс на тій підставі, що «Конкорди» коштують надто дорого. І оце серйозна причина? Атомна бомба теж коштує надто дорого!

Ж.-Ф. де Т.: Тут я хотів би процитувати ремарку Германа Тессе щодо можливої «релегітимації» книжки внаслідок технічного прогресу. Здається, він сказав це у 1950-х роках: «З часом потреба в розвазі та народній освіті можуть бути задоволені за допомогою нових винаходів, і таким чином книжка знову поверне свої чесноти та авторитет. Наразі ми ще не досягнули тієї точки, в якій нові винаходи на кшталт радіо чи кінематографу забирають у друкованої книжки частину тих функцій, яких вона може позбутися без втрат для себе».

Ж.-К.К.: В цьому сенсі він не помилився. Кінематограф, радіо та й навіть телебачення забрали в книжки тільки те, що вона могла віддати «без втрат для себе».

У.Е.: В певний час люди винаходять письмо. Можемо вважати, що письмо — це продовження руки, тож у цьому сенсі письмо є майже біологічним. Письмо — це технологія комунікації, що безпосередньо пов’язана з тілом людини. Щойно ви таке винайдете, обійтися без цього більше не зможете. Ще раз кажу — це подібне до винайдення колеса. Наші сучасні колеса — такі ж, як і колеса доісторичні. Натомість наші сучасні винаходи — кіно, радіо, інтернет — не біологічні.

Ж.-К.К.: Ви дуже слушно про це згадали: ніколи раніше ми не мали такої потреби в читанні та письмі, як маємо в наш час. Ми не зможемо користуватися комп’ютером, якщо не вміємо читати і писати. Сьогодні ці навички навіть ускладнилися, адже ми винайшли нові знаки, нові ключі. Наша абетка розширилася. Вчитися читати стає все складніше. Ми могли би пізнати повернення до усної творчості, якби наші комп’ютери вміли прямо транскрибувати все, що промовляємо. І тут виникає інше питання: чи можливо взагалі висловитися, якщо не вмієш ні читати, ні писати?

У.Е.: Гомер би впевнено відповів, що це можливо.

Ж.-К.К.: Але Гомер належить до усної традиції. Всі свої знання він отримав з традиції тих часів, коли в Греції ще нічого не було написано. Чи можна тепер уявити існування письменника, який диктує свій роман поза медитацією письма і який не знає нічого з літератури, що існувала до нього? Можливо, його творчість матиме чар наївності, відкриття, невідомого. Але я все ж таки думаю, що такому тексту бракуватиме того, що ми називаємо — не маючи іншого терміна — культурою. Артюр Рембо був дуже обдарованим молодим чоловіком, автором неповторних віршів. Але він не самоук. У свої шістнадцять років уже мав за плечима солідну класичну культуру. Він вмів віршувати латиною.

Немає нічого менш тривкого, ніж

«носії тривалого зберігання»

Ж.-Ф. де Т.: Обговорімо стійкість книжок в епоху, коли культура, здається, віддає перевагу іншим знаряддям, можливо, ефективнішим. Але що думати про носії, які мали би надовго зберігати інформацію та наші особисті спогади, — маю на увазі дискети, касети, CD — від яких ми вже відмовилися?

Ж.-К.К.: 1985 року міністр культури Жак Ланг попросив мене створити та почати опікуватися новою школою кіно і телебачення — Fémis. З цієї нагоди я зібрав кількох добрих техніків під керівництвом Джека Ґажоса й очолив розвиток цієї школи на наступні 10 років — від 1986 до 1996. Протягом цих десяти років я, звісно, мав бути в курсі всіх новинок в усіх дотичних до нас галузях.

Одна з проблем, які нам довелося вирішувати, — це показ фільмів студентам. Коли ми дивимося фільм для вивчення та аналізу, потрібно мати можливість перервати показ, перемотати назад, поставити на паузу, промотати покадрово. Таке дослідження неможливе, якщо ідеться про класичну кінокопію. Тож ми користувалися відеокасетами, але ті дуже швидко зношувалися — після 3–4 років використання від них не було жодної користі. В цей самий час з'явилася Паризька Відеотека, де пропонували зберігати фотографії та фільми на зовнішніх носіях. Тож у нас був вибір поміж архівуванням на касетах і на дисках CD, які ми тоді називали «носіями довготривалого зберігання». Відеотека надала перевагу касетам та інвестувала в них. Десь іще використовували гнучкі диски, які рекламували як просто чудодійні. За два чи три роки в Каліфорнії винайшли CD-ROM (Compact Disc Read-Only Memory). І так ми отримали вирішення нашої проблеми. Поволі всюди відбувалися демонстрації дивовижних можливостей таких дисків. Пам'ятаю, як я вперше побачив CD-ROM — він містив інформацію про Єгипет. Нас це захопило. Всі вклонялися цій інновації, що мала, здавалося нам, вирішити всі складнощі