Олександр Сергійович Подерв'янський - Африка, сни

Клавдій:

Сьогодні я гуляв на датськом взморьє

З твоїм синком красівим. Я канхвету

Харошу, очень вкусну йому давав.

Но он не взяв, мудило.

Маргаріта:

Какой чудак, їй-богу!

Клавдій(сам до себе):

Я виїбу його.

(До Маргаріти)

Канхвета «Тузік» очень нєхуйова.

Маргаріта(лагідно):

Бешкетнику!..

Клавдій:

Чим бздить у кабінєті,

Неначе хтось насрав нечистоплотно?

Відкрийте хвортку, хами, шоб пробзділось!

Підскочивши, два хама в косоворотках, в чоботях швиденько відкривають хвіртку. У неї в ту ж мить влітає привид.

Привид:

Ага, падлюки! Всім скидать штани

І стати раком, щас піздєц вам буде,

Слівайте воду, йобані масони,

Чи як вас там?

Клавдій, Маргаріта і хами злякано виконують накази привида, який дико регоче і літає по кабінєту.

Клавдій:

Мій Привиде, ніякої хуйні

Не робим ми — ко всєм жидомасонам

Іспитиваєм злобу і ненависть,

І каждий день національні гімни

На балалайці хором ісполняєм.

Бояться нас жиди та басурмани,

Прєстіж крєпчаєт, мощно возрастаєт

День ото дня процент жиров у маслі.

Довольні хами, ситі в них їбала.

Гараздо мєньше стало підарасів.

Їбошать всі вони, як папа Карло,

На «хімії» в Черкасах, лізбіянки

Усі на Соловках…

Входить Гамлєт. Він у сраку п’яний. В одній руці у нього дрючок, в другій — шампанське.

Привид:

Дивись, мій сину, це — жидомасони,

Ти запиздяч дрючком їх по печінці,

Потом мінє доложиш. Шо не ясно?

Гамлєт:

Папаша, все буде в лучшем відє, не хвилюйтесь!

Гамлєт пиздить усіх дрючком. Пиздячить герба з ведмедем, потім заливає шампанське в рояль і шпроти запускає туди ж. І по роялю пиздить дрючком. Рояль гуде.

Привид:

Мій сину, то рояль, а не жиди,

Його не нада пиздить, за валюту

Його я купував…

Гамлєт:

Їбав я всі роялі,

Всю валюту і всіх жидів!..

Гамлєт пиздить привида дрючком. Привид пада. На полу лежать трупи, попизджені Гамлєтом. В роялі тихо плавають шпроти.

Входить Зігмунд Фрейд. Його окуляри таємниче блищать у темряві.

Гамлєт (потихеньку починає тверезитись):

Ітогі падвєдьом: упиздив тата,

І мамку запиздячив з рідним дядьком.

Попиздив мєбєль ценную, герба

Національного хуйнув,

Усюди смерть, розруха…

Не буду більше пити я!.. Хоч правда,

Яка розумная цьому альтернатіва?

Ех, блядська Данія!

Піздєц всім сподіванням!..

Гамлєт рве на собі толстовку. Тихо грає музика, приємний голос співа «Яблучко». Зігмунд Фрейд підходить до Гамлєта, коле його шприцем у сраку і уводить до божевільного дому. На сцені з’являються семеро матросів в жахливих чорних бушлатах. Пісня «Яблучко» переможно шириться. Під веселі звуки «Яблучка» матроси мовчки страшно відбивають чєчьотку.

ЗАВІСА.

Казка про рєпку, або Хулі не ясно?

ДІЙОВІ ОСОБИ

Свирид Опанасович, дєдка.

Химка, бабка.

Валька, онука.

Джек, песик.

Мурзік, котик.

Вєра і Надєжда, мишки.

Соломон Самсонович і Африкан Свиридович, дослідники калу.

ДІЯ ПЕРША

Хата Свирида Опанасовича — забацане місце, куди рєдко ступа культура. З вікна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Інколи, в ритмічному оскаженінні, з диким завиванням і карканням, мимо вікна проносяться зграї ворон, драконів, крилатих клопів і летючих пацюків. В ці хвилини в хаті темніє. Посеред хати сидить Свирид Опанасович у валянках і шапці-ушанці, за спиною у нього ружжо, біля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсім не важко. Вінчає обстановочку опудало крокодила, яке гойдається під стелею. На крокодилі де-не-де приклеєні ярлики готелів і закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує з кишені коробочку калу, нюхає її, чха і кладе в кишеню назад. Входять мокрі і брудні дослідники калу Соломон Самсонович і Африкан Свиридович, вдягнуті у все резинове. В руках у них прибори, якими міряють кал. У Соломона Самсоновича під пахвою невеличкий забитий дракон, він швиряє його на стола, як магазінну курку.

Соломон Самсонович(до діда): Скажи бабі, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною, галушками — то, шо нада!

Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпані кров’ю зелені крильця.

Свирид Опанасович: Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тіки осінь, вони своїх дітей ото позганяють на леваду і вчать літати, а потім посідають, падли, і тіки м’ясом ремигають, ну чисто корови. А через пару тижнів всі в Африку полетять. І так красіво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то і остальні тоже. Бува, цілі села гімном засиплять. Порядок тада у них був!..

Соломон Самсонович: А щас?

Свирид Опанасович: Щас ні. Щас ні в них, ні в нас, кругом порядка нема.

Африкан Свиридович: А щас чого не улітають, діду?

Свирид Опанасович: Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо січас!

Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна обізяна, вдягнута у просте, охайне платтячко.

Валька: Шо ви пиздите, діду? Раньше, раньше… Шо за ностальгія, чого вам щас не хвата, тюрми?

Свирид Опанасович: Мовчи, обізяна йобана, шо ти понімаєш?

Африкан Свиридович(мрійливо лапа дракона): Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такі, як бугаї, а щас такі, як курчата. І шо воно далі буде?

Соломон Самсонович: А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмірів, шоб прогодувати свої сім’ї.

Африкан Свиридович: Зате пацюки стали, як самольоти, а клопи, як сичі.

Соломон Самсонович: Шо ви хочете, Африкан Свиридович? Це жизнь, а жизнь, як в пєснє пойотся, «нє кончається».

Свирид Опанасович(ні до кого не звертаючись): Жизнь хуйовая!..

З сіней чути шкрябання і завивання Джека.

Соломон Самсонович: І потом, Африкан Свиридович, подивіться на Дарвіна…

Свирид Опанасович: Ти б на себе подивився, весь в гамні!..

Соломон Самсонович: А ви не пиздіть зря, Свирид Опанасович, вас пока не спитали. Так от, взглянітє ширє: спочатку у нас все мале, ну там раковини, спірохєти разні. Вобщем, шо я вам розказую, та поїбєнь, шо з моря вилізла. Так?

Африкан Свиридович: Так.

Свирид Опанасович: Так.