Олександр Сергійович Подерв'янський - Африка, сни

мгновєньє, ти прєкрасно!», де ми з удовольствієм знаходимо таку характеристику: «Чорт, трансцендентна сила у вигляді рогатого упиздня в ватніку». Феноменальна ж особєнность — щітайте, вже третя — заключається в тім, що Подерв’янський нас усіх, із тьолок начіная і принцом датським заканчівая, їбе, а ми крєпчаєм і нічуть не обіжаємся. За ісключєнієм хіба що кацапів, але якраз їхні оскорбльонні чувства нам глибоко до сраки.

Як йому це вдається? Є у мене певний здогад із галузі психології совкових (і ще гірших за них постсовкових) жлобів, але не буду його вам нав’язувати. Книжку маєте — думайте самі. Зауважу, втім, на прощання: двох і більше таких феноменів, як Подерв’янський, нашій досі страшно закомплексованій культурі було б забагато. Проте бодай один у ній мусить бути. І він, хвала Аполлону з Діонісом, є.

Олександр Бойченко

П’ЄСИ

Гамлєт, або Феномен датського кацапізму

Трагедія

ДІЙОВІ ОСОБИ

Гамлєт, датський кацап.

Маргаріта, мати Гамлєта.

Привид, страшне чудо, старанно прикрите замизганим в багнюку і сукровицю простирадлом.

Клавдій, хтивий дядько принца.

Зігмунд Фрейд, відомий психіатр.

ДІЯ ПЕРША

Берег моря. Чути розбещені крики морських птахів, ревіння моржа і інші звуки, іздаваємиє різною морською сволотою. Входить Гамлєт, одягнутий в зручну приємну толстовку і такі ж самі парусинові штани. Гамлєт красиво підперезаний вузеньким шкіряним пояском. Він босий, барадатий і пацаватий. В руках у нього дебелий дрючок.

Гамлєт:

Як остопиздило купатися мені!

Чи, може, іскупатися? Купатись

Чи не купатись? Блядські ці питання

Заябують. Чи, може, не вагаясь,

Спустити враз штани та батерфляєм

Хуярити, аж поки за буями

В очах не потемніє? Ну, а згодом,

Про наслідки можливі не подумать

Один лиш тільки раз — і вже крадеться

Піздєц з своєю усмішкою хижой,

Прастуда, гємарой, чіряк на сраці,

Запльована підлога, лікарі,

Від шприця гєматома і могила!

На ній брудна Афєлія вонюча

Та купка маргаріток, а під нею

Лежить той фраєр, що любив купатись.

Такіє варіанти їбав я в рот і в носа!

Гамлєт харка у море і його дрючком пиздячить. Входить Клавдій, хтивий дядько принца.

Клавдій (грайливо):

Мон шер Гамлєт! Ходім у кабінет,

Канхвету дам тобі я посмоктати.

Канхвета очень класна, «Тузік» вкусний.

Клавдій гидотно плямка, ізображая вкусний, ніхуйовий «Тузік». У ту же мить із моря вилазить привид у брудному простирадлі.

Привид:

Не вірь, мій сину, цьому підарасу!

Канхвету ту тобі він в жопу встромить.

Клавдій:

А-а-а! (Тікає.)

Привид:

От бач, злякався, йобаний сцикун!

Він обісцяв мене на полюванні,

Коли я міцно спав. Підступною рукою

Він в вухо спрямував брудного хуя,

І скосопиздила моє прекрасне тіло

Смертельная гангрєна. Помсти хочу!

Побачить цю падлюку на параші

За грою в «півника» з неголеним убивцей,

Або в канторі сраним інженером,

Або у юрті раком на підлозі,

Татари щоб його їбали в сраку!..

Гамлєт:

Не можна мстить! Повинні ми любити

Всіх підарасів, злодіїв, убивць,

Бо кожен з них нарід, всі богоносці.

Привид (іронічно):

То, може, ти і м’яса не їси?

Гамлєт:

Ні, не їсу я м’яса принципово.

Я тіки випить іноді люблю,

Бо ми — народ широкий і гостинний,

І випити ми можем дохуя.

Намного більше інших інородців,

Жидів та басурман.

Привид:

Хуйова мода!

Пробзділось щось у Датському князівстві.

Коли я був царем, їбав я в жопу

Всіх богоносців вкупі з Львом Толстим

(Ну це, канєшно, в смислі переносном),

Бо підарасів з дєтства не любивши,

Їх посилав на «хімію» їбошить

На благо Батьківщини. О, часи!

О, Данія нещасная!

Гамлєт:

Ви, батьку,

Там привидом вже зовсім заїбались,

Щось пиздите таке, шо не просцяти

За цілий тиждень, — я вже Вам сказав,

Шо мститися не можна, бо всі люди —

Це браття на землі, окрім жидів,

Татар, масонів, негрів, біларусів,

Которих я ненавиджу. В цілому ж,

Я гуманіст — не то шо Ви, папаша!

Вам тіки би горілки засадить

Та мамку бідну на печі їбати,

Аж дим із хати йде. А потім чаю

Посьорбати і кидати сокиру

В паралізовану бабуню, унітаза

Хуярить чобітьми… І также много

Другой хуйні за Вами замічав я.

Навіщо ж Вам було родного брата,

Слабкішого за Вас своїм здоров’ям,

Примушувать лизати Вам мінєта?

От він і їбанувся, бідолашний.

І це не дивно! Мати моя бідна

Ненавиділа вас, як я жидів.

Мене ж, синка харошого, любила

І часто пестила, а я із нею грався

У «курочку та півника»… Ви, батьку,

Пиздуйте в ваше море, та хутчіше,

Бо я дрючком переїбу їбальник,

Ще й дядька позову, і ми з ним разом

Таких піздюлєй Вам понакладаєм,

Шо Данія здригнеться!..

Привид:

Сучий сину,

Хуйовий нєдоносок — так на батька,

Таку хуйню казать? Чом не втопив я

Тебе у малахв’ї, як ти родився?

Чом не засунув в жопу головою

Й не задушив? О, курв’яча сімейка!

Зажди ж у мене!

Привид топиться у морі.

Гамлєт:

Папаша блядський, в доску заїбали!

Піти би випити у барі шампаньйоли,

Бо в сурлі мов коти понасцикали,

І несвідомо хочеться лизати

Шершавим язиком гарячі зуби.

Гамлєт уходить. Моржі ревуть, птахи кричать. Море шумить.

ДІЯ ДРУГА

На сцені стоїть рояль «Стенвей», на ньому лежать шпроти. Посеред сцени стоїть кацапське крісло, позбавлене художнього смаку. Над всім цим герб висить національний, на гербі зображено ведмедя. В одній руці в ведмедя молоток, а в другій — балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки. На кріслі сидить Маргаріта, мати Гамлєта, і вишиває комірець косоворотки. Вона наспівує «Комаріки».

Непомітно, м’якою ходою підараса, входить Клавдій, хтивий дядько принца.