Олександр Сергійович Подерв'янський - Множення в умі, або Плинність часу

Павіан Боря хтиво кричить. Входить Гаврило, орангутан-збоченець.

Гаврило. Кого я віжу, Борєчка, дарагой! Какімі судьбамі? Падайді сюда, я тебя пацелую.

Гаврило лізе до Борі, прицмокуючи слюнявими губами.

Боря. Дорогой, я от етого совершенно не балдею, мені це огидно.

Гаврило (слюняво). Напрасна, Борєчка, на природу б поїхали з тобою, шашличок би зажарілі, музика, шампусік… І хуночок з собой би взялі в багажнік, я б їм всі волосікі пообривав…

Входить Кирило, динозавр, хворий на сухоти.

Кирило (сам до себе). Помирать скоро буду, вже сил моїх нєту.

Орангутанг Гаврило (до Кирила). Каво віжу, дарагой, іді сюда, я тебя пацелую в твой длінний хвост!

Орангутанг Гаврило зі спритністю, не сумісною з його млявими повадками збоченця, заскакує верхи на Кирила і робить похабні тєлодвіженія.

Кирило. Заїбали прокляті врачі. Сил моїх нєту ето терпеть. А в больницю всьо равно не лягу.

Кирило помічає Гаврила у себе на хвості, ковтає його і голосно чавкає.

Кирило (до Борі). А ти хто? Може, ти тоже доктор? Тада скажи їм, шо пусть оні всі у мене отсосуть, чим я в їхню больницюлягу.

Боря (злякано). Уже сосу, дядя, сейчас всьо заделаем в лучшем відє, как ви хатітє!

Кирило. Падонок, тебе учіться нада, а ти чим займаєшся?

Боря (кричить в статевому жаху). Дядечка, неїжте, я вам северное сіяніє покажу!

Боря стає раком і робить спроби показать динозавру «северное сіяніє», але Кирило ковтає його, а заразом і Ганну Петрівну з Рітою і Чітою.

Входить Микола Петрович, саблезубий ягуляр.

Микола Петрович. Я тобі, Кирило, давно уже казав, шоб ти не харкав в общественному месте, а складував акуратно, в платочек чи в бумажечку, а то я, кажется, мери прийму.

Кирило (з іронією). Шо, может, в суд на меня подаш?

Микола Петрович. Суд не суд, а хуйово будет, Кирило не-знаю-як-по-отчєству…

Кирило. Моісейович.

Микола Петрович. Кирило Моісейович, я в останній раз попереджаю.

Микола Петрович, спритно граючись м'язами і іклами, риссю біжить в хащі тріасового періоду.

Кирило Моісейович (іронічно). Спортсмен! Широкі плечі, узкій лоб – тьху, долбойоб.

Кирило Моісейович уходить. З доісторичних джунглів чути його сухотний кашель. Деякий час нікого немає, якщо не враховувати, що по сцені весь час повзають здоровенні змії. Раптом прилітає птєродактіль Гриша з хтивим павіаном Жорою в дзьобі і кидає його згори вниз.

Гриша. Пішов на хуй.

Гриша грізно клацає дзьобом і улітає. Жора зі стуком падає на підлогу.

Жора. Какая сволочь, шо я ему здєлал, за шо он меня так одпиздив?

Жора плаче.

Завіса опускається, із-за завіси чути Жорин плач.

Піздєц

(присвячується творчим спілкам)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Магарич, митець.

Омелян Косопизд, митець.

Харитон Уйобищенко, митець.

Назар Сівуха, митець.

Альфред Залупенко, митець.

Люда, вагонна провідниця, котру всі вищезгадані митці їбуть іноді по черзі, а іноді так.

Гаврюша Обізянов, інженер.

Степан Срака, главний інженер.

Шльома Гомельський, науковець.

Роже Гароді, французький буржуазний націоналіст.

Пророк Самуїл, старий жид.

ДІЯ ПЕРША

На сцені стоїть товарний вагон. На дверях у вагона крейдяний напис «Е = mc 2», трохи вище написано «Ніщо нікуди не зникає і нізвідкіля не береться». Підпис – «Ломоносов». Ще нижче написана непристойна похабєнь. Двері старанно закриті і прикручені дротом, із-за дверей чути приглушені голоси.

Перший голос. І от уявіть собі, ця людина уходить, і ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нічого, крім старого дерев'яного корита.

Другий голос. З цього місця, будь ласка, з подробицями, Альфред Юхимович.

Перший голос. Перш за все, ви сците в корито.

Третій голос. Воно ж діряве, Альфред Юхимович.

Четвертий голос. Замовч, не пизди, слухай, що розумна людина каже.

Голос Альфреда Юхимовича. Повторюю ще один раз для тугодумів, ви сците в корито, шановний, а потім ставите її туди обома ногами.

Другий голос (хрипко). Шо, одетую?

Голос Альфреда Юхимовича. Звичайно ні, пан Сівуха, голісіньку.

Третій голос. Тю, навіщо таку хуйню робить, підійшов ззаду та засунув.

Четвертий голос. Ти, Косопизд репаний, замість багато пиздіть, учився б у старших людей.

Третій голос. Та я їбу.

Голос Альфреда Юхимовича. Спеціально пояснюю для дєтєй пріроди: моча актівізіруєт ерогенні зони у женщіни на п'ятах.

Голос Косопизда. Тю, яка іще зона, блядь, коли она і так мені кажну ніч сниться.

Четвертий голос. Та не пизди, дай послухать.

Голос Альфреда Юхимовича. Тантра, нахуй.

Голос Назара Сівухи. Я вас прошу, нє отвлекайтесь, шановний Альфред Юхимович.

Голос Альфреда Юхимовича. Я акцентірую ваше вніманіє, господа. Женщіна при цьому приходить в состояніє статевого збудження.

Голос Назара Сівухи. Як ви сказали, Альфред Юхимович? Повторіть.

Альфред Юхимович. Статевого збудження, пизда очката! І саме в цюмить, господа, ви вказівним і безіменним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку і починаєте її лизати, весь час піднімаючись язиком все вище, вище і вище.

П'ятий голос. І так до самої сраки. Га-га-га-га!

В вагоні роздається тваринний регіт.