Олександр Сергійович Подерв'янський - Множення в умі, або Плинність часу

Голос Альфреда Юхимовича. Саме в цю хвилину, любі друзі, до вас приходить довгождана ерекція.

Голос Назара Сівухи. А якщо не приходить, Альфред Юхимович, тоді що робить?

Голос Омеляна Косопизда. Тада нада воду злівать.

Входить Люда, одягнута вагонною провідницею. В руках у неї підніс із їжею Вона разкручує дріт на дверях, водночас відчиняє їх і зникає в темній пащі товарного вагона.

Голос Омеляна Косопизда. Скіки тєбя ждать можна, курва?

Голос Харитона Уйобищенка. Знов макарони, блядь?

Голос Альфреда Юхимовича. А бацили шо, нема?

Голос Назара Сівухи. Та не чавкай ти, чучундра йобана.

Голос Магарича (чавкання).

Деякий час з вагона долинає тіки чавкання, стукіт алюмінієвих ложок та репліка Омеляна Косопизда: «Давай кампот, нахуй». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сівухи: «Люда, ти готовая?», якесь таємниче шарудіння. За декілька хвилин Люда виходить з товарного вагона, держачи акуратно складену стопку із алюмінієвих полумисків. Вона поправляє зачіску, надіває формений берет і закручує двері на дріт. З товарного вагона чути, як хтось сито ригнув і веселий регіт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно і весело. Входить Гаврюша Обізянов і Степан Срака, поглиблені в свої інженерні факти і розрахунки. Вони зайобані і закомплексовані.

Гаврюша Обізянов. По нашим даним, якщо будівництво не наїбнеться зараз, воно обов'язково наєбньотся в наступному кварталі.

Степан Срака (налякано). Шо тада буде, Гаврюша?

Гаврюша Обізянов (спльовує). Тюрма, нахуй.

Голос Альфреда Юхимовича. Так от, друзі мої, єслі с женщіной правільно обращаться, она становітся вже не женщіной, а сімфонієй етого, как єго?

Голос Магарича. Брамса.

Голос Альфреда Юхимовича. В пизду того Брамса! Ото пизданув, як в лужу пьорднув.

З вагона знов чути, як хтось сито ригнув. За цим голос Омеляна Косопизда: «Макарони, блядь».

Степан Срака (пошепки). О де кайф ловлять!

Гаврюша Обізянов (до Люди). Хто там у тебе?

Люда. Митці.

Гаврюша Обізянов. Які митці?

Люда. Разні. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, один очкарік – пацан єщьо.

Степан Срака. Й що вони роблять?

Люда. Макарони їдять. У суботу і неділю замість кампота – кохве, горілка – по святам.

Гаврюша Обізянов. А бацила?

Люда. Бацилу раніш давали, щас – ні.

Степан Срака (рішуче). Все одно заїбісь жизнь. (До Люди.) Відкривай, блядь.

Люда. А може, не треба? Вони битись будуть.

Степан Срака. Та, один хуй, раз живьом. Ех, жизнь хуйовая!

Степан Срака і Гаврюша Обізянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди і відкочуються назад.

Степан Срака. Пустіть, друзі, ми більше не будемо.

ГолосМагарича. Тобі, я бачу, мало пизди получить, ти щей хочеш, щоб тебе і в сраку виїбли. Закрий двері, бздить.

Степан Срака. Ібіть куди хочете, хлопці, тіки пустіть. Парашу буду виносить, бля буду.

Голос Харитона Уйобищенка. А шо, можна пустить, хлопці, оно інженери, як цуценята, скавучать, та так весело робиться. А набридне, то придушим та й викинем к хуям.

Альфред Залупенко. Правильно, хлопці, нехай лізуть.

Омелян Косопизд. Человек человеку друг, товаріщ і брат.

Гаврюша Обізянов і Степан Срака залазять до товарного вагона і зникають в пітьмі. Люда знов закриває двері на дріт.

Голос Магарича. А ти, курва, якщо кого-небудь впустиш, я тобі гланди через сраку вирву.

Люда уходить, подзенькуючи пустим посудом.

Голос Альфреда Юхимовича. На чьом ми зупинились, господа?

Назар Сівуха. На сімфоніі Брамса.

Альфред Юхимович. В пиздутого Брамса. Ви, пане Сівуха, краще слухайте уважно і занотовуйте до цитатника, бо ви нехуя єщьо жизні не знаєте. От вчора, після вечері, вам звонила якась ля рва, мол, так і так, кидай все, приїзжай їбати. Так що ви зробили? Ви ж затрусилися, мов скажений, і давай у двері гупати, шо мало окулярів не побили. Так добре, шо у мене шпріц всегда наготове. От ви, Косопизде, от шоб ви зробили на місці пана Сівухи?

Голос Косопизда. Та я б її вбив.

Альфред Юхимович. Чули, пане Сівуха? Шо не ясно?

Степан Срака (запопадливо). А шо у вас в ампулі для шпріца, Альфред Юхимович?

Альфред Юхимович. Чом не сказать? Скажу. В одній ампулі – сємєнна витяжка бобра, в другій – всячєскіє імунодєпрєсанти.

Степан Срака (у захваті). Які люди, Гаврюша, які люди! А ми цілу жизнь їбемось, як кроти, як та мушка, літаєм.

До вагона кілька хвилин тому підійшов Шльома Гомельський, науковець, і з цікавістю прислухається до бесіди, яка плавно тече в своєму звичайному руслі.

Альфред Юхимович. Або ви візьміть таку штуку, як танці. Щас кожен мудак сам по собі танцює, руками і ногами махає, вспотіє весь, а в нагороду хіба шо запалення легенів схопить. Між тим, чоловічий піт – то ценна сировина. Тож замість руками махать візьми платок, та зажми його під пахвою і так танцюй, щоб добре потом просяк.

Голос Магарича. Гі! Ото не хуйово!

Альфред Юхимович. Як харашо просякне, то зараз їм тьолці мармизу витри і, щітай, дєло в шляпі.

Голос Косопизда. Тю, а ця хуйня навіщо?

Альфред Юхимович. Вона раз нюхне – і їй піздєц, від ерогенних зон носа імпульс іде до статевого центру збудження, тільки й роботи, що до кущів дотягнути.

По очкастому і веснянкуватому обличчі Шльоми Гомельського, який припав вухом до вагона, обільно текуть сльози і слюні.

Шльома Гомельський (крізь сльози щастя). Хлопці, пустіть.

Голос Альфреда. Іди в лабораторію, жидок, тут своїх дохуя.

Шльома Гомельський (вражений такою принциповістю). Звідки ви знаєте, дядя?

Альфред Юхимович. Я знаю, бо я жизнь прожив. Пиздуй, тобі кандидатську їбошить нада.

Шльома (схліпує).