Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Звичайно, тут є відмінність — Мексика не має змоги бомбувати Сан-Дієґо, тоді як Британія 1839 року могла робити все, що хотіла. Британські кораблі змели китайський захист, Ціїн підписав принизливу угоду, що відкривала Китай для торгівлі та місіонерів. На відміну від Альберта в уявній сцені, що я намалював на початку цього вступу, Даоґуанових дружин не забрали до Лондона, однак опійна війна все одно знищила Даоґуана. Він розчарував 300 мільйонів своїх підданців і зрадив традицію, що тривала дві тисячі років. Він мав усі підстави почуватися нездарою. Китай розвалювався. Швидко поширювалася наркоманія, держава втрачала контроль, традиції заникали.
До цього непевного світу прийшов невдалий кандидат в державні службовці на ім'я Хун Сюцюань, що виріс поза Ґуанчжоу. Чотири рази він приїздив до міста складати виснажливі іспити на здобуття посади в державній службі й чотири рази провалювався. 1843 року він нарешті припинив ці спроби й повернувся до свого села. У гарячкових снах янголи взяли його на небо. Там Хун зустрів чоловіка, що був, як йому сказали, його старшим братом. Удвох вони пліч-о-пліч билися з демонами під пильним поглядом свого бородатого батька.
Цього сну не міг витлумачити ніхто, й Хун на кілька років про нього навіть забув, аж поки розгорнув маленьку книжечку, що йому дали в Ґуанчжоу під час однієї зі спроб скласти іспити. Книжечка подавала стислий виклад християнських священних текстів і, як усвідомив Хун, містила ключа до його сну. Його братом зі сну був, безперечно, Ісус, відтак Хун ставав китайським сином Божим. Він та Ісус вигнали демонів з неба, але сон до того ж вістив, що Бог хоче, аби Хун позбавив від них і землю. Стуливши докупи суміш євангелійного християнства та конфуційства, Хун проголосив Небесну Державу Великого Спокою. Під його прапором зібрався натовп розлючених селян та бандитів. Близько 1850 року ця строката юрба перемагала висланих назустріч здезорганізованих імперських вояків, а Хун, виконуючи Божу волю, вводив радикальні соціяльні реформи. Він перерозподілив землю, узаконив рівноправність жінок та чоловіків і навіть заборонив перев'язувати жінкам ноги.
На початку 1860-х років, коли американці масово вбивали один одного з гармат та багатозарядових рушниць у першій у світі новітній війні, китайці робили те саме в останній у світі традиційній війні, використовуючи шаблі та списи. Традиційна війна була набагато жахливішою, ніж новітня. Двадцять мільйонів загинуло, здебільшого через голод та хвороби, а західні дипломати не забарилися скористатися хаосом і просунутися далі у східну Азію. 1854 року американський комодор Пері в пошуках дозаправних портів між Каліфорнією та Китаєм змусив Японію відкрити свої порти. 1858 року Британія, Франція та Сполучені Штати дістали від Китаю нові концесії. Імператор Сяньфен зі зрозумілих причин ненавидів чужоземних негідників, що зруйнували державу його батька, Даоґуана, а тепер користалися з його війни проти Хуна. Він всіляко намагався ухилитися від нової угоди, але, коли потрапив у скрутне становище, британський та французький уряди зробили йому пропозицію, що відмовитися від неї було неможливо. Вони пішли походом на Пекін, і Сяньфенові довелося ганебно відступити до найближчої відпочинкової резиденції. Тоді європейці спалили його чудовий Літній палац, натякнули, що можуть зробити те саме із Забороненим містом, якщо захочуть, і Сяньфен поступився. Переможений ще нищівніше, ніж його батько, він відмовився полишати свій сховок чи коли-небудь зустрічатися з чиновниками й занурився в наркотики та секс. Роком пізніше він помер.
Принц Альберт пішов з життя кількома місяцями пізніше за Сяньфена. Альберт протягом багатьох років намагався переконати британський уряд, що через погану каналізацію ширяться хвороби, але, за іронією долі, імовірно помер саме від тифу, що потрапив до Віндзорського палацу через занедбані стічні труби. Ще сумніше те, що, коли він помирав, Вікторія, так само певна потреби мати сучасну водогінну систему, була у ванні.
Позбавлена кохання свого життя, Вікторія занурилася у сум та меланхолію. Проте вона була не зовсім сама. Британські офіцери подарували їй одну з найвитонченіших цікавинок, поцуплених під час грабунку Літнього палацу в Пекіні — песика пекінської породи. Вона дала песикові ім'я Луті[3].
Фіксація
ому історія рухалася стежкою, що привела песика Ауті старішати поруч із Вікторією в замку Балморал, а не такою, що спрямувала б Альберта вивчати Конфуція в Пекіні? Чому 1842 року британські кораблі прорвалися рікою Янцзи, а не китайські — Темзою? Прямою мовою: чому Захід панує?
Твердження «Захід панує» може видаватися занадто категоричним. Зрештою, хоч би що ми розуміли під «Заходом» (я повернуся до цього питання дещо пізніше), від 1840-х років західні країни не завжди урядували світом, поразок у здійснюванні своїх планів вони зазнають досить регулярно. Багато хто з людей мого та старшого віку пам'ятають, як 1975 року американці принижено видиралися з Сайгона (тепер це Хошимін) і як протягом 1980-х японські заводи витиснули з ринку своїх західних конкурентів. Ще більше людей мають враження, що все, що ми нині купуємо, вироблено в Китаї. Проте так само очевидно, що протягом останніх ста років західні армії заходили до Азії, а не навпаки. Східноазійські уряди боролися проти західних капіталістичних та комуністичних теорій, тоді як жоден західний уряд не намагався застосовувати конфуційські чи даоїстські підходи. Представники Сходу часто долають мовні бар'єри й спілкуються англійською мовою, тоді як європейці вкрай рідко застосовують китайську чи японську. Один малайзійський правник відверто сказав британському журналістові Мартенові Жаку: «Я вбраний у ваш одяг, я розмовляю вашою мовою, я дивлюся ваші фільми, і дата сьогодні така, як кажете ви».[4]
Цього списка можна продовжити. Відтоді, як вояки королеви Вікторії забрали Ауті, Захід здобув безпрецедентне в історії домінування над світом. Моя мета — пояснити, чому це так.
На перший погляд завдання, що я собі накреслив, видається не надто складним. Майже будь-хто погодиться, що Захід панує, бо промислова революція відбулася на Заході, а не на Сході. У вісімнадцятому сторіччі британські підприємці вивільнили енергію водяної пари та вугілля. Заводи, залізниці та військові кораблі дали європейцям та американцям дев'ятнадцятого сторіччя змогу глобально поширити свою владу. Літаки, комп'ютери та ядерна зброя уздатнили їхніх наступників з двадцятого сторіччя зміцнити це домінування.
Звичайно, це не означає, що все мало відбутися саме так, як відбулося. Якби капітан Еліот не натиснув на лорда Мелберна 1839
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому Захід панує - натепер», після закриття браузера.