Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

2

Дивилися на нього, як на божевільного. З такою невірою і навіть деякою часткою страху, ніби раптово з'ясувалося, що Дарій Шаргородський - давно розшукуваний маніяк-рецидивіст.

«Ти довбанувся! Нахріна тобі це?» - офігівали пацани. А Дінка, його балакуча, невгамовна, набридлива Дінка, так і зовсім втратила дар мови.

Перед пацанами абияк віджартувався, кинув щось на кшталт «нудно жити стало» і «люблю ризик». Дінці просто мотнув головою, щоб запитань не ставила, і, прошепотівши «потім поясню», рушив зі школи.

Сам він із себе, звісно, теж трішки офігів. І не тому, що зголосився навідатися до цієї дурепи - це якраз-таки було зрозуміло. А тому, що так бездумно, необачно накликав на себе стільки підозр.

Вже від кого-кого, а від Дарія такого ніхто не очікував. І не тому, що він весь такий принц і боїться забруднитися, а тому що до Герасимової ставився гірше за інших.

Ні, зрозуміло, дружби з нею ніхто не водив - ну кому вона цікава: дика, агресивна, вічно мовчить, дується, дивиться на всіх із таким виглядом, наче от-от дістане з-за пазухи цеглину й розтрощить тобі черепушку. Але й не діставав її ніхто особливо - зв'язуватися з цією шизанутою собі дорожче.

А ось Дар свого часу Герасимову просто терпіти не міг. Це зараз йому на неї, за великим рахунком, начхати, давно навчився не помічати цю божевільну, як не помічають мурашок під ногами, відводять очі від бомжів привокзальних - така собі дивна суміш байдужості й гидливості. А от у середній школі вона його дико дратувала. Бо надто інша, надто незалежна, надто відірвана від життя. І начебто ходила до школи стабільно, в колективі перебувала, а таку зневагу до правил і всього колективного транслювала, що придушити її хотілося.

Не раз таке було: зберуться звалити з уроку, ну і як повелося - якщо йти, то всім разом. Домовляться, повирішують, звалять, а ця дурепа залишиться і все похерить. Вона потім розумниця, а їм усім - ганьба і публічна прочуханка на батьківських зборах.

Або ось ще: одного разу англійка чогось психанула і тест ні з того ні з сього підсунула, а ніхто не готовий. Знову ж таки, домовилися твердо - ніхто, ніхто! тест не пише. Так ні ж - цій психічці пофігу на всіх, навіть бровою не повела, натикала свої відповіді дебільні. І ні б знала їх, ні б готова була, так трійку ж все одно отримала, а іншим по одиниці англійка вліпила. 

Але найбільший пік ненависті був у дев'ятому класі. Їхня Таїчка тоді в декрет звалила, і на заміну поставили класним керівником вчительку історії Тетяну Олексіївну. А вона, мало того, що як учитель - відстій повний, так ще й як людина - мізки набік. Чи то вродилася така чоловіконенависниця, чи то образив її якийсь мужик - ніхто не знав, але хлопців вона люто ненавиділа. Оцінки навмисно занижувала, вимоги до знань виставляла ледь не як до кандидатів наук, і за поведінкою стежила як шуліка. Щойно якийсь шерех чи шепіт - одразу незадовільно в щоденник. Загалом і так із нею тяжко було, а як класухою стала, так узагалі з ланцюга зірвалася - обросли пацани двійками на повну.

Дарій зокрема. Батя рвав і метав. Слухати нічого не хотів про неадекватність училки, кричав як не в собі, мовляв він Дару все: подорожі, шмотки, девайси новітні, а той у відповідь що? Позорище! Двійки! За поведінку! Та якщо хто дізнається, його засміють!... Ну і на останок повний швах - скасував поїздку в Австрію на новорічні канікули. А Дарій тільки-тільки сноуборд новенький купив, і так цю поїздку передчував...

Коротше кажучи, розклад такий нікого не влаштовував, і тому Тетяни Олексіївни вирішили позбутися. Написали колективну заяву на ім'я директора, що як учитель вона жахлива, як классуха - просто відстій. І всі підписалися під цими словами. Усі, знову ж таки, крім Герасимової.

Вони з цією дурепою спочатку по-хорошому: дівки вмовляли, аргументами сипали. Потім набридло, пацани почали погрожувати. Мовляв, не підпишеш, ми тобі темну влаштуємо - не рада будеш, що на світ народилася. А їй хоч би що: зиркає очима чорними спідлоба, дивиться на всіх як на недоумків, з посмішкою мало не поблажливою, і слова не скаже. Коротше, плюнули на вівцю вперту, так заяву понесли.

І що тут почалося...

Директриса такий розбір польотів влаштувала, що прокляли день, коли ідея з цією заявою сраною виникла. Батьківські збори, розбірки, допити з пристрастю кожного учня окремо. Директриса місяць потім на уроках історії сиділа, і на класних годинах. Психолог разів п'ять приходив, лекції читала, один раз навіть із поліцейським, той теж мораль штовхав про прийнятну поведінку в суспільстві і про відповідальність. Але найприкріше, що Тамара Олексіївна так їхньою класухою і залишилася - директорка зі знущанням пояснила: ну, не одноголосно ж підписалися, одна людина все ж утрималася. Ох, як Тамара на них відігралася за ту заяву...

І мало того, що в школі нестерпно, так ще й удома треш - тато забрав комп, телефон, акустичну систему, велосипед, і взагалі все, що Дарію було дорого. Замкнув у чотирьох стінах на цілих три місяці!

Загалом життя стало повним відстоєм, а все через кого? - правильно, через вівцю Герасимову! Якби не вона, нічого б цього не було! - Розлютився Дарій і задумав підмовити клас, давайте, мовляв, влаштуємо цій вівці тупорилій бунт, покажемо, що буває, коли йдеш проти суспільства. Адже якщо ти плюнеш у колектив, він утреться, а якщо колектив плюне в тебе, ти захлинешся нахрін...

Однак клас його чомусь не підтримав. Правильні всі такі, добренькі, чистенькі. Пацани здебільшого - відмінники і спортсмени, дівки - клуші жалісливі та олімпіадниці, на навчанні зациклені. Ну і клас у них дружний усе-таки: ні цькування, ні булінгу, спілкувалися всі разом, не кучкувалися, як це зазвичай буває, і не товаришували один проти одного (здається, в якомусь році їм навіть грамоту дали, як взірцевому класу)... Он ті ж самі А-шки за косяк таких масштабів цю Герасимову камінням закидали б і в унітазі притопили б, а ці лише зітхнули у відповідь на її зраду. Слабаки безхребетні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍