anwsxxz - Казкові злочини , anwsxxz

Частина 3. Історія з гратами

Лондонський зоопарк, 4:30 ранку.

В променях тьмяного світла ліхтаря, пташина клітка, призначена для великих пернатих, здавалася ще більш зловісною, аніж у денний час. Металеві грати були зачинені зсередини. За ними — чоловік, бездиханний, з розплющеними очима. Його кисті були скуті ланцюгом, а навколо клітки - розкидані крихти хліба, що складали дивний малюнок.

Едвард нагнувся до землі.

— Хліб. Свіжий. Не зліплений. Хтось розсипав його навмисно, як доріжку.

Еллі закрила рота рукою.

— Це ж “Гензель і Ґретель”, правда?

Едвард не відповів одразу. Його погляд ковзав по деталях: на дверцятах клітки був символ, вирізаний ножем — щось середнє між буквою «G» і схематичним обличчям дитини.

— Так. І знову — театралізована постановка. Але цього разу є ще один мотив. Відчуваєш? Тут щось… більш ритуальне.

— Ритуальне?

— Схоже на перформанс, але з підтекстом. Щось культивоване. Не просто вбивство, а показ. Як обряд.

Жертва:

Чоловік - Тео Бернс, якому тридцять вісім років. За фахом – дитячий психолог, допомагав дітям, які зазнали травм. Широко знаний завдяки благодійному проєкту під назвою «Повернення у дитинство», фінансування якого залишалося загадкою. Холостяк. В минулому — особисто пережив реабілітаційний курс після психічного зриву.

У кишені піджака Едварда знаходить шматок паперу, з дитячим почерком:

«Діти завжди знають, кого боятись. І кого слухатись. Ми пам’ятаємо дорогу назад»

Розслідування приводить до секти:

Едвард та Еллі з'ясовують, що Тео підтримував стосунки з неофіційною спільнотою під назвою "Чисті Витоки" - угрупованням, яке прагнуло відродження "первинної невинності дитинства". Вони не були зареєстровані офіційно, діяли крізь закриті онлайн-майданчики, часто використовуючи образи з дитячих оповідей як "архетипи".

Еллі розглядає один з дописів форуму:

«Гензель і Ґретель не тікали від чаклунки. Вони втікали від світу дорослих. А хліб — їхня пам’ять. Ми допоможемо дітям зберегти пам’ять.»

Сліди дитини:

Поблизу клітки виявлено крихітний чобіток, безперечно, дитячий. Його обачно пакують у пакет. Біля засуву - відбитки пальців. З’ясовується, що вони належать Аві Сандерс (10 років) — дівчинці, яка зникла з притулку два тижні тому.

— Вона тут була. Зможе, й бачила смерть Тео, — прошепотів Едвард.

— Думаєте, її змусили це зробити?

— Можливо. А можливо, вона — учасниця. Навмисна або змушена.

— Але хто керує всім цим?

Едвард замислюється.

— Це вже третій злочин. Кожен — вистава. Але глядач у нас один — він. Той, хто все це ставить. Він шукає щось. Або… когось.

Епілог:

У темній кімнаті, де світло проникає лише від монітора, особа в масці тисне «play». На екрані – Едвард, який споглядає тіло Тео.

“Він збагне. Він вишукує. А я лишаю знаки. Немов хліб. Аби він не заблукав у хащах.”

 

Кінець частини 3. Продовження - у частині 4: "Театр маріонеток".

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍