Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

Розділ №2. Ваша остання інстанція

АДЕЛЬ МОРІМЕ:

У світі стільки прекрасних ароматів, які нас оточують! Кожен день ми вдихаємо їх, переживаємо якісь події, а потім назавжди закарбовуємо у пам'яті, щоб одного дня, йдучи замерзлими вуличками, знову вдихнути схожий запах та повернутися до своїх спогадів. Напевно, я ніколи не перестану дивуватися нескінченому списку чужих асоціацій.  Так само як і нескінченному списку безпідставних претензій, котрі чула кожен божий день...

— Я — Ваша остання інстанція!!! — гаркнула в слухавку, вкладаючи в голос усе своє обурення від десятихвилинної тиради. Але одразу ж зрозуміла, що наробила, й додала м'яким, солодким тоном для психічно хворих: — Тому, будь ласка! Зробіть глибокий подих і поясніть, чому ви вирішили, що у вас не оригінальні парфуми?  

— Вони не пахнуть!  — роздратовано сердилася клієнтка, змушуючи моє око нервово сіпатись від сотого повтору тієї ж претензії без якихось деталей. Ну не могло такого бути, щоб ця зброя масового знищення не дісталася до її носа! 

— Вони взагалі не пахнуть чи пахнуть не так сильно, як би вам хотілося? — стала витягувати кліщами інформацію, щоб зрозуміти від чого відштовхуватись. — Чи може не стійкі? Чи може шлейф недостатній? 

— Взагалі ніякого аромату! — продовжувала верещати вона, аж до дзвону у вухах.  — Ваша підробка тхне одним спиртом! А я не за спирт платила тисячу шістсот золотих! А за те, що нюхала у "Відьминій лавці"! І його там не було!!!

Міс Трабл продовжувала верещати, наче її різали, поки я з високо піднятими бровами намагалася проаналізувати ті крихти, які з неї витягнула. Зі всього цього виходило, що вона отримала свій флакон з годину тому. На нещасному фото, яке вона надіслала, зчитувався батч-код, котрий розшифровувався цим же роком. Тобто їй дістався зовсім молодий аромат і цілком можливо, що він ще не настоявся. Судячи з карти клієнта, замовила вона сто мілілітрів і скоріше за все, просто не виприскала повітряно-спиртову пробку. Все ж таки об'єм не маленький і там разів з десять треба було натиснути, щоб спирт вийшов. Не кажучи вже про те, що кур'єр возив його машиною цілий день і аромату треба було банально відстоятись з дороги, щоб компоненти повернулися в початковий стан. Залишилось тільки тепер якось це пояснити цій скаженій жінці, яка продовжувала верещати, навіть коли я відсунула трубку від вуха на той час, що дивилась інформацію. І ж не ліньки їй було писати гнівний відгук мені в суботу о дев'ятій годині ранку…?

— Пані, ви тільки сьогодні отримали цей флакон. У ньому сто мілілітрів. По батч-коду йому якихось чотири місяці, — намагалася достукатись до неї милим голосом. — Він такий же молодий, як моя нервова система після відпустки. Дайте йому хоча б три дні постояти після дороги й зрозуміти, що ви його розкрили. Він ще сам навіть не втямив, що має пахнути. 

— Що я зробила? — зависла клієнтка, а я раптово зависла разом з нею. Не такої відповіді  я чекала на свої слова.  

— Розкрили, — повторила, думаючи, що зв'язок поганий і вона мене просто не почула. Але мовчання на тому кінці було таким багатозначним, що я не втрималась і спробувала перефразувати, щоб вона мене нарешті зрозуміла. —  Ну, натиснули  разів з вісім, щоб спирт вийшов, і по трубці пішли парфуми. 

— Бережи вас боже, дівчинко! — відхрестилася жіночка, здіймаючи мої брови ще вище. Такими темпами, вони скоро стелю проб'ють. — Я лишень ковпачок понюхала і відразу вам писати, щоб повернули гроші за цю підробку!  Я що, дурна по вашому, бризкати на себе водою?! Та ви за кого мене маєте?! 

Мої брови повільно поповзли угору і якби могли, то давно пробили б дах. Вона додумалась понюхати спирт, який випарувався за час транспортування і писати гнівні коментарі на сайті ще з восьмої ранку, але не додумалась бризнути хоча б разок, щоб той клятий спирт вийшов з дозатора! Ну що за божевільна жінка! Як вона взагалі збиралася користуватися ними?  Вона що думала, що подивиться на них і ті по телепатичному зв'язку телепортуються на її шкіру?! Та що за день то такий! 

— Шановна! — гучніше гаркнула, щоб зупинити чергову тираду про підробку, доки ще могла хоч якось контролювати себе. —  Уявіть, що ваші парфуми — це чоловік після важкої дороги. Їм потрібен час, щоб випустити з себе спирт та прийти до тями. Дайте їм відпочити, а потім вже вимагайте якогось аромату. 

— Ви мені що, чоловіка в флаконі продаєте...? — підозріло перепитала клієнтка, цілком серйозно уточнюючи.  — Навіщо мені ваш алкоголік здався? Я парфуми хочу, а не  спирт!

«Ви моєї смерті хочете в психлікарні...» — пронеслося в думках. 

— Шановна! — гаркнула ще раз, авторитарно здіймаючись з нагрітого крісла. — Ваші парфуми на сімдесят відсотків складаються зі спирту! І на тридцять з екстракту! Тому, будь ласка! Натисніть на  цей нещасний ковпачок! Ця... — запнулася, згадуючи як тхне цей дихлофос для гурманів. — божественна композиція розкриється і з трьох натисків. Тому насолоджуйтесь своєю покупкою! Гарного дня вам та світлого неба! 

«На тому світі» — додала подумки, скидаючи виклик. За таку розмову з клієнтом мене не похвалять, але тут навіть менеджер на транквілізаторах не степів би. А я навіть чаю не випила зранку!  Тому хай іде й відстоює. Ті парфуми навіть я чую зі своїм мертвим нюхом. А я, між іншим, навіть нашатир не завжди розрізняю! 

Де б це знайти собі колегу по нещастю, яка б допомогла мені хоча б продавати парфуми, які я витягувала з чужих спогадів? Хоч бери та об'яву пиши:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍