Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

«Шукаю безсмертного помічника з такою ж безсмертною нервовою системою і вбивчим поглядом, який міг би авторитетним голосом періодично гаркати про оригінальність магічних парфумів. А в перервах слухав би моє буркотіння, поки я читаю відгуки нелюдів»

Ніби чуючи мої думки, двері у парфумерну лавку відчинилися і впустили високого й статного чоловіка з вбивчим поглядом. Я аж замилувалася від такої краси й щасливо стала розглядати його прискіпливим поглядом. Але ж красень! Довге волосся, сильні руки, височенний ріст! Такого б поставити продавати, і всі місцеві жінки поселилися б в залі. Ще і якби голос був гарний — м-м-м. Казка! Ну давай! Скажи щось, щоб я закохалася в тебе остаточно! Нумо, красеню! Я в тебе вірю! 

— Темного ранку...? — насторожено промовив чоловік з диявольськи спокусливим голосом. Помітивши мій зачарований погляд він насторожено зробив крок назад, відчуваючи підставу на інстинктивному рівні. — Я певно піду звідси...

— Ну, що ви! Проходьте, будь ласка! — поспішила перехопити його за лікоть та потягнути до стійки. Тільки б він десь поруч жив! Це ж який наплив відвідувачів буде якщо зробити його постійним клієнтом! — Що б ви хотіли купити? Парфуми? Туалетну воду? Можливо магічні аромати? 

— Я взагалі то роботу шукав, але... — щось там ще говорив він солодким голосом, поки я не вірила своєму щастю. 

Моє лице певно світилося як новорічна ялинка, котра стояла в залі. Ні! Як морда кота, якому налили ванну молока і поставили поруч десятикілограмовий шматок м'яса! Це ж треба було так вдало помріяти! Ось це я називаю — до-о-оля! В нього в роду точно інкуби потопталися. Золотко моє! 

— Ви прийняті, — щасливо посміхнулася. 

— Але ж... — злякано став оглядатися він по сторонах. — Я не розуміюсь на парфумах...

— Не переживайте, клієнти теж! — весело зауважила, роблячи крок на зустріч, поки він збентежено відступав від мого натиску. 

— Я не маю де жити, — продовжував він спокушати своїм голосом. Це ж які продажі він мені ним зробить! М-м-м...! 

— Можете жити тут! На другому поверсі є вільна кімната, — ще щасливіше дивилася на нього та уявляла, як він стоятиме з моїми рожевими флаконами в долонях. Та до мене черга вишикується тільки б подивитися на нього! 

— Я — диявол! — схопився він за останню соломинку у своїх аргументах. Слабувато щось…

— А я — відьма, яка працювала цілий рік без відпустки! От і познайомились...

Схоже цей красень був божою компенсацією за всі мої страждання! Навіть якщо він просто стоятиме як статуя коло дверей, до лавки повалять усі місцеві жінки, лише заради того, щоб подивитися на нього. І як такого янгола занесло в це пропаще містечко? Добре, що мій магазинчик виявився першим на його шляху. І останнім!