Наталія Глушко - Небесний Легіон, Наталія Глушко

Відступивши два кроки назад, ельф з під лоба глянув на Гордона і вже зі злістю в голосі перепитав:

—Гордоне, ти хочеш піти звідси на своїх двох, чи бажаєш, щоб тебе також звідси виволокли?

Гордон скоса глянув на тушу брата, яка голосно повалилася на брудну підлогу трактиру .
 —Ти про це пошкодуєш!- голосно заревів Гордон і кинувся на ельфа з булавою.
 Лорін тільки ухилився вправо і велетень пролетів мимо з гуркотом врізавшись в ребро столу, за яким щойно сидів ельф. 

—Щеня! Виродок! Нелюдь! — голос Гордона звучав як грім: низько і гучно. Він повільно розвернувся і знову кинувся на Лоріна. Ельфу по всій видимості набридла вистава, він швидким рухом замахнувся клинком і вже за мить голова велетня покотилася під сусідній стіл.
 Відвідувачі трактиру, які мовчки спостерігали за дійством з острахом поглядали в сторону ельфа, який щойно вбив двох дебелих велетнів .

Юний ельф виглядав як  істота, зі сторінок книги легенд. Його обличчя мало типові для ельфів аристократичні риси: витончені вилиці, вузький ніс і тонкі губи. Очі, блакитні, як ранкове небо, випромінювали якийсь неповторний шарм.

Він був одягнений  просто, але доволі  функціонально. Його одяг не сковував  рухів під час бійки, він був настільки добре пошитим і так ідеально сидів на ньому, що здавався його другою шкірою. Темно-зелений жилет із численними кишенями для клинків та різних дрібничок був стильним і практичним.  Жилет чудово сидів на його стрункій, але міцній фігурі, підкреслюючи граційність, притаманну мешканцям Грінмоланду. Коли в трактирі розгорілася бійка, його рухи під час бою  були плавними і точними, ельф виглядав не  як пересічний мандрівник, якого втягнули в трактирну втягнутий у сварку, а як танцюрист, який виконує загадковий танець. Його сріблясте волосся, зібране у хвіст, розвивалося у повітрі, додаючи його рухам загадкової грації, а сам він  рухався з такою  швидкістю, що важко було вловити його рухи чи передбачити наступний крок.

— Хтось ще хоче перервати мою трапезу? — з неприхованим незадоволенням сказав Лорін, коли два дебелих трупи вже валялися в проході між столами.

Всі гості перелякано переглянулись між собою, але ніхто не видав жодного звуку. Гробова тишина заполонила трактир, лише голос трактирника, високого повного чоловіка в брудному фартусі порушив тишу.

—Гутоле, Доре, заберіть звідси цей непотріб! — голосно крикнув власник трактиру.

Тихо скрипнули двері з підсобки і в залу вайлуватою ходою увійшло двоє високих кремезних чоловіків  з лисими черепами і в ржавих обладунках, по всій видимості охоронці. Грубі чоботи видавали гучні звуки топання по дерев’яній підлозі. Підійшовши до безголового тіла Гордона, Гутол взяв його за ліву ногу і поволік на вулицю. Дор, в свою чергу, дістав з- під столу голову розміром з кавун і почимчикував слідом. Згодом обидва охоронці повернулися в зал, де гості вже відійшовши від шоку продовжували трапезу.
 Оріка вони взяли за обидві ноги і поволокли слідом за братом. Обидва трупи опинилися біля воріт трактиру, звідки вдосвіта  їх заберуть прибиральники, для яких вивіз трупів вже став рутинною роботою Адже для “Нори Хом’яка” такі оказії як «добрий день». Майже щовечора тут когось вбивають або калічать, тому, що грабарі, що лікарі, завжди при ділі. Для них з міського бюджету  Старлін Коу виділялася зарплатня. 

Розправившись з розбишаками, Лорін вирішив, що таке діло непогано було б відсвяткувати.

—Телдоне,—звернуся ельф по імені до трактирника.— Принеси мені ще елю. І побільше!

Телдону двічі повторювати не треба. Він швиденько налив Лоріну великий кухоль питва і поспіхом доставив до місця призначення.

—Смачного, Ваша Високосте. За рахунок закладу, —пролементав кремезний дядько з лисим як коліно черепом.—Тільки не вбивайте нікого більше. На сьогодні смертей достатньо.

Почувши фразу “Ваша Високосте” зал знову завмер. Ніхто не очікував, що ельфом в брудному дорожньому одязі виявиться принц  Грінмоланду. 

—Чого вирячились?—злісно запитав Лорін. — Принца ніколи не бачили? А ти, Телдоне, старий дурню, хто тебе за язик тягнув?— звернувся голосним шепотом до трактирника. 

—Я тут між іншим інкогніто, а те, що ці придурки вирішили померти завчасно, просто невдалий збіг обставин. 

Перехиливши кухоль з елем Лорін похитуючись відправився в свою кімнату, щоб відпочити перед дорогою. 

Дверні завіси невдоволено скрипнули, коли Лорін увійшов до кімнати, яка зустріла його темрявою, лише в кутку на приліжковій тумбі слабо горіла свічка— єдине джерело світла.
 — Непогано було б змити з себе дорожню пилюку і кров, — подумав молодий принц.
 Важко зітхнувши він розвернувся і вийшов з кімнати. Дверні завіси знову обізвалися неприємним скрипом. Лорін спустився вниз і звернувся до покоївки:

—Леді, чи можна мені принести в мою кімнату  балію і трохи гарячої води?

Молода покоївка, дівчина, років сімнадцяти зашарілася і опустила погляд. 

—Звісно Ваша Високосте, дайте кілька хвилин, я миттю. 

Дівчина підняла однією рукою довгий поділ сукні, а іншою поправила прядку чорного, як воронове крило волосся , яка неслухняно вибилася з зачіски.

—Чорт забирай. Телдоре, щоб тобі курка на ногу наступила! Просив же закрити рота, але ж ні, стара тетеря розтрубіла на весь трактир, що тут сам принц зволять відпочивати. Проїхався тихенько називається…