Наталія Глушко - Небесний Легіон, Наталія Глушко

Трактир «Нора хом’яка»

—Бляха, чого ж так болить голова?  Той кухоль елю вчора явно був зайвим.

Лорін підняв важку голову і подивився у вікно. 

Сонце вже давно висіло високо над горизонтом і повільно але впевнено нагрівало повітря в кімнаті  будівлі, яка називалася готелем. Хоча від готелю там була хіба що назва, велика кількість затхлих  кімнат і трактир на першому поверсі.

Удень кімната виглядала  ще менш  радісно, ніж уночі, бо сонячне світло, яке пробивалося крізь брудну, потріскану шибу підкреслювало  кожну її недосконалість. Хмари пилу, освітлені ранковим сонцем, рівномірно кружляли в повітрі. Світло розливалося по стінах, підсвічуючи  темні смуги, залишені дощовою водою, що просочувалася крізь щілини в покрівлі.

На підлозі виднілася кожна нерівність старих, скрипучих дошок, поїдених часом та шкідниками. Їхній тусклий, сіро-коричневий  колір здавався ще огиднішим у денному світлі, що пробивалося з  вікна. У затінках кутів темніли маленькі купки павутиння, мов жалюгідні острови серед цього моря зневіри.

Ліжко, що стояло посеред кімнати, було трохи перекошене. Старий матрац був всіяний дірками, крізь які виднілася потемніла солома. Ковдра, зім’ята і пошарпана, лежала клубком, додаючи кімнаті ще більшого відчуття хаосу.

На старому столі денне світло підкреслювало засохлі плями від напоїв і недбалі порізи від ножа. Біля нього—хиткий стілець, який ризикував зламатися під вагою будь-якого відвідувача. З кухля, що стояв тут із минулої ночі, виходив слабкий кислуватий запах
Невеликий умивальник з бронзовою фурнітурою нахабно виступав в простір кімнати. І о, диво! Він був робочий!

Через вікно виднівся шматок дороги і гілки старого дерева, що розгойдувалися і шелестіли листям від найменшого  подиху вітру. Але цей краєвид  здавався чужим у кімнаті, де панувала тиша і сирість, наче зовнішній світ боявся проникнути сюди.

Сонячне  світло, яке мало би вдихнути життя в приміщення, лише підкреслювало його депресивність та порожнечу, створюючи враження, що кімната  аж ніяк не чекала гостя, який безсоромно завалився в ліжко. 

Солодко потягнувшись на постелі він зі скреготом піднявся з ліжка і попрямував до умивальника. Лорін підняв прямокутний бронзовий важіль і з крана потекла вода. Холодна, колюча  і неприємна. Але умитись треба. 

Під час вмивання шлунок жалібно квакнув, нагадуючи, що було б непогано закинути за драбину хоч щось їстівне. Хлопець одягнув сорочку з широкими рукавами, яка колись була біла, а зараз виглядала так, ніби по ній ногами пройшовся натовп орків, з плямами крові, елю і ще чогось, зелений жилет з кишенями, коричневі шкіряні штани і чорні ботфорти.
 Зібрав довге  волосся кольору платини у високий кінський хвіст, торкнувся гострого  кінчика вуха і вже хотів спускатися вниз сходами до трактиру. Бо лінь лінню, а їсти хочеться.

—А де ж мій пояс з мечем? 

Лорін розглянувся по кімнаті. В кутку поряд з бідолашним стільцем лежав широкий шкіряний пояс з піхвами звідки виднілася срібна рукоять эльфійського клинка. Світло сонця, що пробивалося через брудну шибу готельного номера вигравало веселкою на гладкій поверхні ефесу.
 — Он ти де,— з лагідною посмішкою сказав Лорін. —Я вже думав, що загубив тебе після вчорашніх веселощів.

Веселощами  ельф називав бійню в трактирі, яка мінливими картинками спливала в його ще не зовсім тверезому розумі.
Лорін просто хотів спокійно повечеряти, коли в зал завалилося два громіздких, погано пахучих одоробла, з зубами через один і вирішили показати хто господар в хаті.
 Високі кремезні чоловіки одягнені в брудне лахміття: один з булавою за поясом, інший з великим варварським мечем трохи перебрали. Коли алкоголь зробив своє лихе діло, хлопцям захотілося подвигів.
 Один з бороданів, який звався Оріком, підійшов до стола, за яким вечеряв Лорін, вдарив кулаком розміром з кувалду по погризеній термітами поверхні і єхидно мовив:
 — Ви тільки погляньте, яка комаха завітала в “ Нору Хом’яка”. Ельф. Що ти , нещастя лісове ,тут забуло?

Ельф надалі спокійно жував гусячу лапку, запиваючи її елем. Ніяк не реагуючи на браваду здорованя.
 — Ти  оглух?— злісно заревів Орік.— Відповідай, нелюдь, коли до тебе звертається Рудий Орік.
 Повільно дожувавши шмат м’яса Лорін підняв очі на велетня і спокійно відповів:
 — Це ти мені?
 — А ти тут бачиш ще нелюдів?—очі негідника налилися кров’ю від люті, а сам він почервонів як буряк .
 — Відповідай, коли до тебе звертаються!
 — По-перше, сказав ельф, те що у мене гострі вуха, не робить мене нелюддю, по-друге, якщо ти зараз не заткнешся, твоя матінка ризикує більше ніколи тебе не побачити.
 — Ах ти ж…. —  не встиг договорити Орік, коли кулак Лоріна зробив з його носа криваву кляксу.
 Від несподіванки велетень похитнувся, але не впав.
 —Ну зараз я тобі… Гордоне, давай покажемо цій комасі хто господар в цьому місті!
 Другий велетень, такий же кремезний  як і його брат Орік повільно став з-за столу, допив з кухля залишки елю і ведмежою ходою підійшов до столу, де явно назрівала велика бійка.
 Лорін також вирішив, що добро не має пропадати, тим більше, якщо за нього заплачено аж два срібняки і один мідяк , поспіхом допив свій ель і піднявся на ноги. 

Попри те, що ельф був достатньо високим, порівняно з цими двома бегемотами він виглядав як підліток.
 —Хлопці, я не хочу робити вам боляче, вам справді краще піти.
 — Що? Та як смієш вказувати нам, що робити? Та ми з тебе відбивну зробимо!  

Обтерши рот рукавом сорочки, Лорін вийняв клинок, намалював “вісімку” в повітрі і з єхидною посмішкою сказав:
 — Ну вперед хлопці, якщо ви хочете пригод, я вам їх влаштую.
 Обидва велетні кинулися на ельфа, але вже за секунду Орік вхопився за шию , з якої фонтаном бризнула кров. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍