Love - Усі її обличчя, Love

Міра йшла за Рейном вузькими стежками серед червонуватих дюн. Здавалося, саме повітря тут було густішим, насиченим жаром і невидимими вогняними нитками. Коли вони вийшли на плато, перед нею відкрилася незвичайна картина: серед скель, прямо з піску, піднімалося поселення, де полум’я слугувало не лише за освітлення — воно було частиною архітектури, немов живе.

Біля входу їх зустрів воїн у броні, схожій на розпечену лаву.

— Рейне, хто вона? — голос був гострий, як лезо.

— Вона — носійка книги, — відповів спокійно. — Обрана вогнем.

Чоловік поглянув на Міру. Вона відчула, як погляд ніби проник крізь її шкіру.

— Нехай пройде випробування, як кожен чужинець, — сказав він, і зник у натовпі.

— Це традиція, — прошепотів Рейн. — Вогонь не приймає тих, хто не готовий загоріти зсередини.

“Випробування?” — Міра навіть не встигла запитати, коли її повели до храму, вирізьбленого в скелі. Усередині все було залите теплим сяйвом: язики полум’я танцювали на стінах, немов підкорялися волі когось невидимого.

— Ти повинна пройти через Шлях Полум’я, — промовила жінка у червоному. — Тільки тоді вогонь визнає тебе.

Шлях виявився вузьким тунелем, у якому полум’я сходилося над головою. Міра ступила туди з серцем, що билося, мов навіжене. Кожен крок — ніби крізь саму себе. Коли вона вийшла з іншого боку, дим стелився за її спиною, але вона не обгоріла.

Люди мовчки схилили голови.

— Вогонь прийняв тебе, — промовила жриця.

І в цей момент книга, що висіла у Міри на поясі, злегка засвітилася.