Julis Dimeron - Колмар, Julis Dimeron

Але ,здається,він вважав це милим,бо його прекрасна усмішка стала лише яснішою.

Ми говорили так довго,що я навіть не помітила, як за горизонт почало заходити сонце. Дітлахи вже давно порозбігались по домівкам,а ми все говорили. Говорили, і ніяк не могли наговоритись. Любувались одне одним. І не могли налюбуватись.Я часто помічала те,як уважно він слухав мої розповіді про Париж, кумедні казуси на виступах , про те чому я сюди приїхала і що шукаю. Він дивився на мене з таким захопленням і постійно у вічі. З його розповідей я все ж дізналась як його звати . 

Ален. 

Це ім'я справді йому личило. Але не лише воно мене зачепило. Його очі були прекрасні. Кожен раз, як він починав говорити,розповідати про себе, про хоббі ,роботу і це місто ,я не могла відвести погляду він цих зелених очей. Вони ніби зачаровували мене. Таких добрих і щирих очей я ніколи не бачила. Здавалось ніби вони не вміють брехати , не вміють завдавати болю, а лише... кохати. 

Так,я закохалась. Закохалась на стільки, що не могла повірити раніше , що хтось розтопить той лід, котрий так довго засів десь глибоко в душі. 

-Звідки тут узялась ця арка? 

- Ніхто точно не знає,але майже усі мешканці цього міста підклуються про неї. Ця арка має свою досить цікаву легенду. -він поглянув на неї ,а потім його погляд опустився на мене. 

-Розкажи мені її.

- Колись тут жив один герцог. Це був вельми шановний пан,дуже добрий та чуйний до своїх підданих. Якось, гуляючи містом ,він зустрів одну дівчину. Та була вродлива,струнка ,кумедна. Її сміх причарував його і він вирішив познайомитись з нею.- хлопець пильно дивився на мене та продовжував розповідь ,- вони провели разом весь вечір і герцог зізнався їй у кохані. А вона йому сказала, що відповість йому взаємністю лише тоді, коли над її головою зацвітуть червоні троянди. Чоловік довго не знаходив собі місця  і майже впав у відчай ,але у сні побачив цю арку. Не довго думаючи почав її майтерити сам і засіювати її квітами. Він запросив дівчину у цей сад ,завів під акру та одів їй на голову одну з квітів ,ніби промовляючи ,,Я кохаю тебе". Дівчина побачила над головою пишні  квіти і промовила те саме.  За легендою, на землі пропаде вічне і щире кохання ,як тільки осипиться остання троянда на цій арці.

Ален завершив легенду ,а я була на стільки захоплена оповіддю ,що і не помітила ,як вже декілька хвилин ми просто дивимось одне на одного мовчки . У цей момент серце забилось так швидко і я просто чекала. А чого саме не знала. Мене ніби скувало ,я не могла поворухнутись і сказати ні слова. Ален сидів зі мною на одній лаві за фортепіано так близько, що я чула його дихання. Тоді його рука піднялась кудись у гору і в ній з'явилась червона троянда. Я не встигла її розгледіти,як вже вона опинилась у моєму волосі. І враз мої губи накрили його,а очі мимовільно закрились від насолоди. Він подарував мені такий легкий,ніжний та водночас щирий поцілунок. Я не хотіла його закінчувати, не хотіла відпускати його. Час навколо нас ніби зупинився і все що я хотіла це відчувати його м'які та приємні губи.

Ми прекрасно провели разом час,та мені вже час повертатись до рідного Парижу. Я скучила за ним,за тими гучними вулицями,за природою ,за тою буденністю та за своєю бабусею. І вона думаю також. Потрібно в певний термін повернутись да закінчити почату роботу.

Колмар прекрасне місто. Я буду за ним сумувати. Воно мене надихнуло та ніби відправляло дарувати свої нові враження у столиці. На пероні висвітилась табличка ,,щасливої подорожі". Місто вже потроху відпускало мене. Приїхав потяг,загудів та запіщали колії. Ось уже мій білет перевірено ,а я чомусь постійно повертаю голову. Я стояла у проході вагона,коли вже усі люди заняли свої місця. Та я дивилась у далечінь. Я чекала його. За такий короткий час запам'ятала ,що о 6 ранку від сидить у тій самій маленькій кав'ярні разом із тим милим котиком,так ніжно дивиться на нього та п'є свій чай. На очі навертались сльози. Я знала,що ще не раз приїду сюди,до цих людей,до цього міста....до нього. До свого першого кохання. Я буду сумувати за його очима,за його сміхом,щирістю та його коханням. На годиннику висвітились цифри 7:00. Я зранку залишила там записку у якій розповіла, що їду і прощаюсь із ним. Та я пообіцяла неодмінно повернутись. Надіюсь,що не збрехала йому...

Залишалось 5 хвилин до відправлення та я трималась ,щоб не заплакати. Моя голова сама опустилась і більше не хотіла дивитись у даличінь на місто.Серце ніби відмовлялось приймати ту жалобу та сум. Я зайшла у потяг ,зайняла своє місце та зі сльозами дивилась у вікно. Я не могла відвести погляду і втамувати свій подив. За вікном стояв він. Ален стояв там і дивився на мене розгубленими очима тримаючи у руках записку.Звісно,я його попереджала що поїду,але не казала що попрощаюсь таким чином. Не знаю скільки часу пройде і чи буде він мене чекати ,тому краще нехай знайде ту,яка буде з ним вічно. Ту , яка покаже йому кохання, як у герцога і панянки. Від однієї думки, що це буду не я сльози вилились рікою з моїх очей та потяг вирушив у місто кохання...

Пройшло вже 6 місяців з мого візиту у Колмар. Зараз мій сольний концерт. Я доробила збірку творів присвячених цьому місту і на сцені звучить мій останій твір раніше підписаний як ,,собор". Однак весь цей час назва була не правильна. Це мелодія не споруди ,а мого кохання. На сцені прозвучала кантилена п'єса ,,Амен". Зал наповнили аплодисменти ,а сцену - букети. За кулісами до мене підійшов чоловік у капелюсі та особисто вручив букет. Білі троянди та п'ять найкрасивіших троянд ,які я лише бачила.

- Вони із акри. П'ять місяців я шукав тебе та все ж знайшов, панянько.

Я різко підняла очі і з-за капелюха на мене дивився він. 

Моє перше та останнє кохання.

Кінець