Julis Dimeron - Колмар, Julis Dimeron

Випадкові зустрічі ніколи не стаються просто так.Усе що робиться ,колись приведе то хорошого чи поганого результату. Ніколи не знаєш що чи кого зустрінеш на новому місці .Можливо саме в той момент ти дивився у вічі своєму першому і останьому коханню. Своїй майбутній улюбленій дружині чи коханому чоловікові. Варто озирнутися навколо ,поглянути на цей яскравий світ, на таких не схожих один на одного людей. Можливо саме в них ти знайдеш рідну та споріднену душу.

Присвята першому і останньому

Вже третю годину я їду у потязі. Ця поїздка,як і квитки на потяг, були абсолютно спонтанними. Звісно,Париж прекрасне місто кохання та початку нових історій,але з часом набридає і воно. Все стає таким одноманітним і натхнення ніби втікає від тебе кидаючи виклик ,,знайди мене у новому місці". Саме так і я зобила.

Вже майже 3 години я дивлюсь ,як у вікні місто міняється на ліси, поля та луги. Погода за ним дійсно чудова і вона дає мені надію на те ,що у новому місті я знайду відпочинок, та саме головне - натхнення. 

Після буйного закінчення періоду гастролей я нарешті ,з новими силами, готова сідати за написання нової збірки кантиленних творів. Париж часто надихав мене та був моєю музою у написанні останіх трьох збірників ,але щось змінилось.Можливо стали інші люди.Можливо змінилась природа ,атмосфера того романтичного міста. Я вже давно у цих роздумах і так щей не знайшла відповіді на це питання. Що стало з моєю музою? Вона набридла. Як і все навкруги. Хотілося щоб кожен день був таким ж особливим як і краєвид за цим вікном ,що мозолить мені очі вже декілька годин.Що секунди ,на великій швидкості, переді мною змінюється сотні кадрів природи. Вона справді фантастична. Я вже відчуваю ,як нове місце починає наповнювати мене. Можливо саме перший твір я присвячу саме цим краєвидам. 

Вийшовши зі своїх роздумів, я дістаю свій блокнот та записую першу назву твору " Кольмарівські поля". Мелодія вже поступово формується у моїх голові ,тому нижче ,під назвою, вже можна записувати першу акордову послідовність. Гадаю, можна почати з легкого березневого мажору. 

Блокнот закривається і ніби зупиняє потяг. 

Ми приїхали.

Люди починаються метушитись ,в сусідньому купе кричать діти ,напевно раді приїзду в нове місто або до рідної домівки. Я виймаю навушники та повільно виповзаю з купе. 

На дворі віє легкий вітерець. Він вибив із купи маленьке ,непослушне пасмо волося ,яке майже годину намагалась вкласти у пучок.Ненавиджу його всім серцем ще з дитинства,але бабуся завжди казала ,,Це пасмо приведе тебе у правильне місце.Полби його ,квіточко."Я вдихаю на повні груди чистого повітря ,залишаю локон так як є і вирушаю прекрасним новим містом.

Сподіваюсь ти права ,бабусю.

 

Таке яскраве і спокійне місто. Воно помітно відрізняється від Парижу ,однак щось у ньому є схоже. Тут також віє коханням. Ця романтична атмосфера ,мабуть, відчувається у кожному куточку Франції.

Хочу обійти кожну вуличку міста . Все таке яскраве та цікаве. Мабуть візитівкою міста є квіти. Вони тут майже на кожному кроці. Я прохожу повз і ніби вдихаю аромат кожної розпущеної квіточки. Це місто справді вміє надихати. 

Зробивши безліч фото я вирушила у невелику кав'ярню. У неї досить цікавий стиль. На стінах багато чудернацьких картин ,які ніби намальовані дитиною. На кожному столику є маленька композиція із різнобарвних квітів ,а у куточку стіни видно лежанку кота. Я підійшла ближче і розгледіла майже стертий напис ,,містер Кафесіто". Досить цікава та смачна кличка котика. Однак його самого я не знайшла. Заклад виявився досить комфортним ,хоч і маленьким. Персонал виявився дуже привітним ,а на питання де ж ходить їхній улюбленець вони відповіли ,що він десь поєднує серця закоханих за свіженькою кавою.

Я присіла за столик в очікувані свого замовлення.Я все обдумувала слова баристи та від одної думки про цього котика у мене на обличі з'являлась посмішка. 

Що ж, свіжий круасан, чашка ароматної кави і я вже готова приступити до перших нот на папері.

Робота над твором зайняла досить багато часу і я не помітила як вже настав легкий вечір. Сонце ніжно сідало за горизонт. Я відірвалась від паперу та поглянула у вікно. Не знаю скільки часу я милувалась у вікно доки не помітила посеред вулиці юнака із блокнотом та великим набором олівців.Я збрешу якщо скажу ,що дивилась на сонце довше, ніж на нього. Мені було цікаво ,що він робить і хто він взагалі такий. На мій подив я почала наспівувати мелодію, яку раніше не чула , тож бистро знайшла новий аркуш і на нотному стані записала декілька нот,іноді поглядаючи у вікно .

Здається я правильно їх підібрала. Але звідки вони? Хлопець сидів біля старого собору. Цей собор привернув мою увагу ще як тільки я сюди заїхала. Над нотним станом вималювалась нова назва твору- ,,Вечірній собор". 

На годиннику кав'ярні вже продзвеніла шоста година. Пора було збирати речі і шукати місце ночівлі. 

 

Моя квартирка була досить милою, як і її власниться.Місіс Томсом поводилась досить люб'язно зі мною. Вона навіть закупила продуктів. Я вельми вдячна їй за це . Ми довгенько говорили з нею за чашечкою чаю .Старенька розповідала про онуків, показувала їх старі кумедні фото. Вона зовсім самотня. На хвилинку мені навіть стало її шкода. Така привітна ,щира та досить відверта і ,навіть, колись сама була піаністкою. Нагадує мені мою бабусю. Потрібно буде їй зателефонувати або надіслати фото,що зі мною все гаразд. Вона ще той панікер. 

 

Місто вже накрила темна ніч. Повний місяць освітлював кімнату крізь єдине відкрите навстіж вікно. Я не могла заснути. Дістала із старенького комоду свої листи недописаного твору і ,під місячним світлом, вимальовувала остані мажорні ноти. Чомусь я знову мугикала мелодію ,яку присвятила собору. Він справді такий величний та водочас ніжний.Його чітко видно з цієї кімнати. Я задивилась на нього ,мугикала і далі набридливу мелодію та стукала по підвіконню олівцем такти. 

На годиннику пробила опівніч. Я мимоволі потянулась ,позіхнула та почала збирати речі з підвіконня. 

Все-таки потрібно лягати.Завтра чекає продуктивний день.

Але мене зупинило голосне мявчання кота. Я ще раз виглянула у вікно і помітила того ж юнака. Кіт ніжно терся об його ногу ,просив щоб його погладили. Хлопець так і вчинив. Під тьмяним світлом виднілась його ніжна усмішка котові. Не знаю чому,але я й собі посміхнулась разом із ним. Я пильно спостерігала за ними та мимовільно нахилилась трішки вперед ,ніби так зможу розгледіти їх обох. Хлопець дістав із великої коричневої сумки чисті аркуші,олівець і ніжно провів ним ,вимальовуючи перші лінії. Мені було дуже цікаво ,що саме його надихнуло.Що саме він там малював? Однак незнайомець сидів до мене спиною та зрідка дивився декілька секунд на собор. Можливо він став і його музою? Цікаво,скільки ще творців надихнула ця споруда.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍