Julis Dimeron - Колмар, Julis Dimeron

Та через мить хлопець озирнувся і поглянув прямо мені у вічі. Я стрепенулась і ,навіть, трішки відхилилась назад. На його обличі з'явилась щира посмішка. Не зводячи з мене погляду ,він привітно підняв свого капелюха у гору ,ніби вітаючись зі мною. Я також легко помахала йому рукою. Тоді він узяв новий лист і щось почав виводити на ньому.

- Чому міледі не спить?

Я довго вдивлялась у текст допоки не розібрала написане. Взяла зошит і на нотному стані написала відповідь:

- Теж питання до унака.

Я помітила, як його посмішка зросла ,можливо він навіть тихенько сміявся собі під носа ,але вже цього я не змогла почути. 

- Ця ніч надто прекрасна для того щоб спати. - показав він мені на папері ,а потім показав інший лист- Така ж ,як і ви.

Я мабуть почервоніла від такої неочікуваності і, клянусь,засміялась у голос. 

Біля тих слів був намальований маленький котик ,який ніби підморгував мені. Це придавало написаним словам ще більшої милоти та не серйозності нашої розмови. Я не знала ,що відповісти на зроблений комплімент і ,не вигадавши нічого кращого, сказала майже пошепки ,,Merci". Скоріш за все він зрозумів ,що я сказала і легенько кивнув головою у капелюсі.Хмари заховали місяць і я вже не могла розгледіти його,однак чомусь я була впевнена у тому ,що він десь там є, обернувся до мене спиною і ніжно гладить котика по спині паралельно вимальовуючи нові лінії.

Через деякий час хмари відкрили виднокіл для місяця та освітили темну площу, одна юнака вже там і не було. 

Я шкодую про те,що не дізналась його ім'я. Сподіваюсь, хтось із мешканців знає хто він.

На дворі ставало досить прохолодно ,тому я поквапилась закрити вікно і лягти у тепле ліжко. 

Думки бігали у мене в голові ,не даючи заснути. Мелодія собору знову і знову крутилась у мене в голові та доповнювалась новими провідними фразами. Варто було би їх записати ,однак я була впевнена ,що вони будуть мене ще довгий час переслідувати.

Настав світлий ранок і промені сонця пробились до мого ліжка ,почали ніжно лоскотати моє обличчя . Вони змушували піднятись з ліжка. 

Я підійшла до вікна та відчинила його навстіж.З вулиці враз донеслись пісні вуличних музикантів, балаган людей ,котрі не спішили на роботу ,а просто проживали ще один щасливий день. Хотілось стояти біля цього вікна годинами і спостерігати за ними. Кожна людина виглядала як окрема нотка. Кожна зі своєю історією,мелодією, гармонією та строєм. По кожному можна написати цілу симфонію і кожна буде різна,особиста. Саме це і називається індивідуальність. Саме це подобається мені у музиці. Кожен переживає свої емоції і ніколи не дізнаєшся ,що насправді ховає людина. За посмішкою - сум. За горем - проміння радості. 

Я стояла ,заплющила очі і намагалась придумати ,яка ж мелодія буде звучати як я . Однак із вчорашньої ночі так і не вийшла мелодія собору. Я знову поглянула на нього та пригадал його.Поспіхом схопила блокнот,декілька нотних аркушів та почала збиратись на прогулянку. Потрібно сьогодні опитати мешканців міста хто цей юнак.

На дворі була прекрасна погода ,гріло сонце ,пахли квіти ,співали птахи радісну весняну мелодію. Що ще потрібно для хорошого настрою?Я пройшла неподалік дитячого майданчику. Діти бігали ,сміялись та галасували. Хлопці грали у футбол,дівчата плели вінки і не хвилювались ні за що.У Кольмарі усі такі спокійні ,затишні та люб'язні,не дивно що всі ведуть таке безтурботне життя. Я присіла на сусідню лавку біля качель ,дивилась на веселих дітлахів та порівнювала це місто із Парижем. У моїй домівці постійно шум ,гамір та усі спішать. Люди ганяються на модою,переганяють один одного у кар'єрах та потрапляють у різні скандали. Однак тут все інакше. Живи собі спокійно,твори та надихай інших. Схоже саме це дивіз кольмарців. 

Легкий теплий вітерець. Я заплющила очі і вдихнула повітря на повні груди. Коли ж розплющила ,побачила біля себе дітей Усі дивились на мене із посмішкою на обличі ,а одна дівчинка проястягнула мені свій щойно сплетений вінок. Як тільки я взяла його у руки ,діти з гучним сміхом порозбігались у бік майданчика і почали грати гру. Я пильно розглядала подарунок. Вінок справді був майстерно зробленим. У ньому виднілись яскраві фіалки,маленькі кущові троянди ,жовтенькі кульбаби і багато красивої зелені. Він був маленького розміру ,скоріш за все зроблений на таку ж маленьку голову . Я навіть трішки розчулилась дивлячись на нього.Раптом я почула звуки фортепіано на якому хтось невміло грає .Зайшовши за поворот будинку я побачила красиву арку обрамлену зеленню та трояндами,а під нею стояв старий інстурмент.Діти по черзі натискали клавіші та сміялись від звуків які добували. Побачивши мене ,вони миттю відступили,ніби запрошуючи мене зіграти на ньому. Я присіла на мармурову лавку і почала вигравати по клавішам. На диво фортепіано було настроєне та в дуже не поганому стані. Звук був блискучий ,ніжний та веселий. Підібрана п'єса добре підходила під сьогоднішній день. Краєм ока я помітила, як дітлахи бралися за руки та водили хоровод під ніжну мелодію.Це було незграбно та досить мило. Від цього моя усмішка стала ще виразнішою і я грала ,хоч і для такої малої ,але прекрасної публіки.

Ось закінчились останні акорди і за спиною я почула гучні оплески однієї людини. Ці звуки не могла видати дитина ,тому я з нетерпінням повернула голову поглянути хто це. 

До мене наближався той самий юнак, що сидів учора на площі вночі. При сонячному світлі я краще бачу його обличчя. Він досить милий ,а на лиці була та сама приємна усмішка. Хлопець виглядав досить мужнім та водночас милим на перший погляд. Чіткими ,легкими кроками він приближався до мене та зупинився по один бік від інструменту не перестаючи аплодувати.

- Це було прекрасно,міледі.

От знову. Я починаю відчувати ,як моє обличчя наповнюється рум'янцем. Я чула багато компліментів у бік своєї гри ,але чомусь саме його слова я сприймала так тепло.

-Merci,- мій голос прозвучав так невпевнено та скуто ,що аж соромно стало.