Михайло Небрицький - Матір порядку, Михайло Небрицький

Поки Лісовий виконував доручення Кіри, вона тим часом вирушила з Анатолієм до моргу. Квітучі дерева прикрашали тротуари. Все навколо шепотіло про свято весни. Тільки от людей на вулицях майже не було. Моторошне видовище. Рідко де траплялись поодинокі перехожі в медичних масках, завдяки яким місто не здавалось таким постапокаліптичним.

-Скільки ви були знайомі? – вирішила розбавити незручне мовчання слідча.

-Півроку, – уривчасто відповів чоловік.

-Ви добре її знали? – некваплячись підводила до суті справи Кіра.

-В якому сенсі? – Анатолій кинув на неї здивований погляд.

-Я маю на увазі, що всього лише півроку, а вже планували весілля?

-Так! Вона хороша дівчина, тож я її кохаю! – агресивно відповів чоловік.

Михайловій зробилось ніяково через те, що вона втручається в чужі інтимні справи. Те, що вони з Йосипом зустрічались близько двох років, перш ніж той зробив їй пропозицію, зовсім не означає, що всі повинні тягнути так довго.

-Кохав... – виправився вдівець.

-Скажіть, вона з кимось конфліктувала останнім часом? – капітан вирішила не зволікати.

-Чому ви питаєте? – ще більше здивувався він.

-Так чи ні?

-Ви вважаєте, що її міг хтось...

-Відповідайте на запитання, – без зайвих емоцій поставила ультиматум Кіра.

-Ні, ні з ким вона не сварилась. Кажу ж, вона – хороша дівчина. Навряд чи б вона могла мати ворогів. А чому ви вважаєте, що в її смерті хтось винен?

-Ми відпрацьовуємо всі версії, – сухо відповіла Михайлова.

В Бюро судово-медичної експертизи Моїсей Семенович зустрів гостей із чашкою щойно завареного чаю. Стриманий чоловік в білому халаті флегматично розмішував цукор, час від часу зачіпаючи ложкою шматочок лимона, що плавав на поверхні.

-О, Кіронько, добрий вечір! А я саме збирався до вас зателефонувати. Нещодавно завершив розтин.

-Вітаю вас знову, Моїсею Семеновичу. Це Анатолій – ймовірний наречений жертви. Він приїхав, щоб впізнати її.

-От як? Співчуваю вашій втраті, шановний. Така юна дівчина. Їй би ще жити та дітей народжувати.

Анатолій лише мляво кивнув, опустивши погляд на підлогу.

-До речі, щодо дітей. Вам, напевно, відомо, що ваша наречена була вагітна? Щонайменше десятий тиждень.

-Так, відомо.

Цього разу вже Михайлова окинула хлопця здивованим поглядом. Тепер їй стало зрозуміло, чому молоді планували так швидко одружитись. Порядність молодика не могла не викликати повагу.

–Що ж, ходімо. Тільки мушу попередити, що після аварії деякі кістки лицевого черепа жертви пошкоджені. Тому попрошу дивитись максимально уважно.

Раптом в кишені куртки Михайлової задзвонив телефон. Вона запитала чоловіків дозволу залишити їх, запевнивши, що чекатиме за дверима секційної.

-Так, Михайле. Щось термінове?

-Кіро Валентинівно, здається, я з'ясував, куди прямувала Лілія перед тим, як потрапити до аварії. Незадовго до поїздки вона зателефонувала на номер, який належить громадянці Тетяні Свиридовій. Ця жінка – гінеколог в одній із Житомирських лікарень, куди, судячи з усього, й прямувала дівчина.

-Так, я вже з'ясувала, що вона була вагітна. Отже, жертва їхала до лікаря на консультацію?

-Не зовсім так. Я зателефонував до цієї лікарки та пояснив ситуацію. Виявляється, вона зверталась до неї, щоб зробити аборт.

-Аборт?

-Так. Вона вже давно консультувалась зі спеціалістом, і цього разу вони мали готувати її до видалення зародка.

-Як цікаво. Анатолій про це не розповідав.

-А тепер щодо нього. У месенджері я знайшов їхнє листування. Вона писала йому, що хоче перервати вагітність, на що від нього надійшла досить однозначна відповідь.

-Погрози?

-В тому числі й вони.

-Оце вже цікаво. Знаєш, що я ще подумала, поки їхала сюди?

-Що?

-Анатолій працює в Медичному університеті. А там, мабуть, можна знайти кілька флаконів із застарілим анестетиком.

-Звучить логічно. Поїхати завтра вранці в Медуніверситет і перевірити?

-Так. Була б безмежно вдячна.

-Добре. Зробимо.

Дочекавшись виходу ще більш засмученого Анатолія, Кіра отримала ствердну відповідь. Це справді Лілія.

-Завтра приїдуть батьки дівчини. Чи могли б ви привести її до ладу? – приглушеним тоном запитав хлопець експерта.

-Звісно. Доручу санітарам підготувати її до похоронної процесії. Завтра батьки зможуть забрати тіло.

-Дякую, – щиро, ледве стримуючи сльози, подякував він.

Михайлова не квапилась повідомляти хлопцеві про те, що її помічник знайшов в телефоні загиблої. Адже якщо він якимось чином причетний до смерті своєї нареченої, його в жодному разі не можна було сполохати. Завтра Михайло перевірить версію зі зберіганням ефіру в університеті. Крім того, слідчій тепер кортіло поспілкуватись з батьками загиблої. Можливо, вони проллють світло на цю історію.

Вдома Кіру радісним писком зустрів Персик. Своїм щебетом він, неначе, просив якнайшвидше його нагодувати, а також почистити клітку. Адже гігієна пташки – невід'ємна частина комфорту пернатого створіння, а також самої господині. Роздягнувшись, Кіра мріяла якнайшвидше впасти на ліжко й надолужити недоспані через ранковий дзвінок Сергія Івановича години, але, на жаль, відпочинок довелось відкласти. Галас улюбленця нагадував, що розслаблятись ще рано. Адже хто, як не вона, подбає про того, кого приручила?