Катріна Руд - Suffocation and a Dead End, Катріна Руд

І зараз, коли Лікс так само сердився, так само нервово ходив туди-сюди, цей гидкий голос кричав, змушуючи в паніці казати речі, які Хан ніколи не сказав би, якби просто хоча б годину поспав.

— Це нормальна ідея, Феліксе. Останнім часом тобі всі мої ідеї не такі. Це якось пов’язано з Чаном і його не високою думкою про мене?

Фелікс завмер у неприродній позі, ніби його паралізувало. Джісон одразу ж пожалкував, що взагалі сьогодні розкрив рота, бо ще ніколи не бачив Лікса настільки вразливим, ображеним і розгніваним водночас.

— Не смій вплутувати в це Чана, просто не смій! Не змушуй мене шкодувати, що колись відкрився тобі.

Хан відчув жар на щоці від такого ментального ляпаса. Проковтнув клубок у горлі, намагаючись не звертати уваги на гіркий присмак у роті.

Фелікс почав метушитися, збирати свої речі у великий рюкзак. Мінхо розкрив було рота, аби щось сказати, але передумав.

— Що, і ти його навіть не зупиниш?! — вперше за весь час, що Джісон знав їх, Фелікс підвищив голос на старшого брата. — Боже, май же ти хребет врешті решт! Хоч раз у житті скажи йому «ні»!

Мінхо знову розкрив рота й миттю стулив, не сказавши ні слова. Фелікс зціпив зуби, кинувши на них обох довгий розгніваний погляд.

— Це абсолютно токсична, абсолютно нелюдська, навіть людоїдська ідея! Я востаннє прошу вас обох — будь ласка, я благаю, не робіть цього. Давайте просто поїдемо додому й забудемо?! — У відповідь лише затяжна тиша та тікання старого годинника на стіні. — Ну добре, раз так. Але я в цьому участі брати не буду, так і знайте!

Він вилетів за двері з рюкзаком за спиною. Хан обійняв себе руками, роздивляючись власні ноги.

Двері знову відчинилися з гучним стуком.

— А, і просто, щоб ти знав — Чан вважає тебе генієм, творцем, але з нестримною жагою лізти в неприємності, знаходячи біду для самого себе. Він ніколи не казав про тебе жодного поганого слова.

На цей раз двері грюкнули ще гучніше, Джісон примружив очі від дзвону у вухах.

— Я козел?.. — спитав тихо, впиваючись очима у рожевий захід сонця за вікном.

— Часом буває… — так само тихо відповів Мінхо.

Хан сховав обличчя у долонях, які нерівно тремтіли.

— Я козел зараз?.. — промовив, намагаючись придушити вже готові було зірватися сльози.

Стілець під Мінхо скрипнув, а потім Джісон відчув тепло долоні на своєму плечі.

— Ти справді хочеш почути відповідь на це запитання?..

Мінхо обійняв його, дуже обережно, ніби боявся, що Джісон відштовхне. Хану від цього стало ще гірше, сльози таки потекли щоками.

— Він повернеться. Побіситься трохи, виговориться Чану та повернеться, ось побачиш.

— Він вважає мене гомофобом, — як же йому було соромно за ридання, які так ясно чулися в голосі. — Думає огидний мені, чи що я проти Чана, але ж я ні! Віриш? Я справді ні!

Мінхо стиснув в обіймах сильніше, долоня заспокійливо кружляла спиною, поки Джісон, наче дитина, плакав у підставлене плече. Бо йому було страшно, вперше страшно за весь час існування каналу. Тривога перемішалася зі страхом, сумом, гнівом, з відчуттям провини за необережні слова.

Хан не пам’ятав як заснув. Останній спогад за той день — обережні дотики та спокійний голос Мінхо. Напевно, він стомився після минулих зйомок і такої купи емоцій.

Вранці Фелікс так і не повернувся. Лише подзвонив Мінхо сказати, що з ним усе гаразд, він з Чаном, але їхню ідею досі не підтримує. Мінхо, видно, теж передумав (хоча, імовірніше, наважився висловити власну думку, адже вчора щодо плану він нічого так і не сказав) та викликав Хана на розмову після сніданку.

Вони сіли один навпроти одного, Мінхо невпевнено взяв його долоні у свої, зазираючи в очі.

— Послухай, можливо… Лікс правий? — він стиснув долоні у своїх руках сильніше, аби Хан не висмикнув їх та не втік. — Не у всьому, але в чомусь.

Джісон нахилився ближче.

— Що ти маєш на увазі під «не у всьому»?

— Це… Ця справа — це твоє особисте.

— Відео про такий рідкісний та дивний випадок може зібрати мільйони переглядів, хіба ти цього не хочеш?

— Соні, послухай мене. Послухай. Це твоє особисте. Нехай, я прошу тебе, нехай воно таким і залишається? Я не згоден, що йти зовсім не треба, ні, навпаки, думаю, це допоможе тобі зрозуміти природу власних снів. Але я не буду йти туди з камерою напереваги й робити з твоїх почуттів шоу. У жодному разі, Соні, нізащо, ти чуєш мене?

Хан сумнівався. Він звик робити відео з першої спроби, з живими емоціями: справжнім переляком через каміння, яке обвалилося з ліпнини, чи захопленням від графіті на стіні покинутої лікарні.

— Добре, спробуємо роздивитися місцину і вже потім…

— Ні. Відео про твоє власне жахіття не з’явиться на каналі. Ні потім, ні через тиждень, ніколи.

Хан розтуляв і стуляв рота несила повноцінно сперечатися. Фелікс мав рацію, Мінхо дуже рідко казав йому «ні», й на цей раз він і дійсно зайшов надто далеко, якщо ця відмова настільки категорична.

— Добре. Добре, якщо ти просиш…

Очі Мінхо блищали вдячністю, поки пальці розтирали тендітну шкіру зап’ястя.

***

Вона бачила його.

Дихання збилося, вологі слизькі гілки били по обличчю, Джісон біг не озираючись, відчував, що вона вже поряд, уже близько, ось-ось схопить.

Раптом гілки перестали полосувати обличчя, він покотився схилом вниз, б’ючись ребрами об гостре каміння.

Мертва тиша невимовно тиснула. Джісон вперся долонями в землю, насилу піднімаючись, але одразу ж впав на коліна.

Вона стояла перед ним, гарна та усміхнена, а потім тінь промайнула на обличчі, з неприродно відкритого рота посипалися десятки велетенських тарганів. З низьким гулом комахи покрили собою її тіло, поповзли вже до нього, чіпляючись за шнурки на кросівках.