Дмитро Терко - ПаралелІ, Дмитро Терко

Від себе

Якщо вам цікаво. Була в старих наукових школах така настанова: кожна нова ідея, особливо "грандіозна", перед тим як перетворитися в дійсно плідну, має бути "схована в рундучок, полежати там і, як то кажуть, трохи припасти нафталіном". Через деякий час до ідеї повертаються, дістають, "струшують" та починають розвивати. Це своєрідна стратифікація «збіжжя задуму».

  Так сталося і з цими дописами.

  Чому "Паралелі"? - Мабуть, тому, що подібні історії може викласти багато хто. Оповісти на свій розсуд і смак. А для нас залишатиметься можливість угледіти подібність ситуацій.

З іншого боку - "паралелі" тому, що роздуми про життєві події — це як політ над полем власного буття, ви рухаєтеся плавно, рівновіддалено огинаючи рельєф мозкових звивин. Не приведи Господи, сплутати з «Польотом над гніздом зозулі»! Епізоди оцінюєте неупереджено, наче сторонній спостерігач. Минулий драматизм ситуацій поступається місцем самоіронії й посмішці. Як в галереї мистецтв, коли пробуєте збагнути задум картин Босха чи Ешера або дитячий малюнок без підтексту. Не все вже оцінюється так надкритично.

Люди, що траплялися вам, ті з ким ситуативно сходилися ваші стежки, всі вони вже сприймаються однозначно, навіть якщо декого з них, як підмітив відомий персонаж, дойняло "квартирне питання".

Ви поступово засинаєте, вас огортає якесь тепло, цей опус випадає з ваших рук як учорашня газета, у підсвідомості пропливають чудернацькі видіння, збурюються давно забуті відчуття. Та ось щось вас немилосердно і миттєво таки розбурхує — з гучномовця лунає: «Наступна зупинка «Арсенальна»! Сусідка справа злегка ліктем штовхає й шепоче нахиляючись до вас: «Поверніть руку на моє колінце», надає вам можливість відчути шарм своїх парфумів. Парубок навпроти підморгує. Цього ще не вистачало! Вдивляєтесь. Ба! Так це затиснутий у зведеній долоні смартфон й око смикається. Якась фата Моргана. Краще відволіктися.

  А-у! Поверніться! Маю застерегти — більшість висловів, порівнянь і наведених тут фактів запозичено із загально доступних джерел. Тому не ставлю їх собі в заслугу. І ви надто не переймайтеся цим.

З причин етичних, не розкриваю імен персонажів, яскраві образи яких живо повстають у пам’яті, сприймаються мною зі співчуттям і вдячністю.

  Не здивуюся, якщо і ви, шановний читачу, де-інде угледите схожі збіги та знайомі вам обставини. Всі ми живемо під єдиним Сонцем.

  На завершення додам: теорія улюбленого всіма сина турецькопідданого про «Плодотворний шаховий початок», найправдивіші епічні мемуари легендарного барона та ... звичайнісінькі граблі — ось ті джерела і засоби, якими скористався аби знайти потрібне осяяння та глянути в дзеркало.

  То будьте трохи поблажливими — дзеркало криве!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍