Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

Люція та її брати вирушили разом із батьками до кордонів клану Тіньових Вовків. Подорож була швидкою — вони рухалися у вовчій подобі, минаючи густі хащі й кам’янисті пагорби. Повний місяць ще висів у небі, освітлюючи їхній шлях.

Коли вони наблизилися до території ворогів, атмосфера змінилася. Повітря стало густішим, наповненим запахом чужої магії. У лісі було неприродно тихо.

— Вони нас чекають, — тихо сказав Данель, переводячи погляд на темні силуети, що виринали з тіні дерев.

З глибини лісу з’явилася група перевертнів. Вони рухалися впевнено, демонструючи свою силу. Попереду стояв високий чоловік із сивим волоссям та пронизливими темно-зеленими очима. Його погляд був холодний, наче крига.

— Василисо. Феше, — його голос звучав рівно, але в ньому вчувалася загроза. — Ми чекали на вас.

— Що вам потрібно? — різко запитала Василиса, не даючи йому часу на показну ввічливість.

Старший перевертень — вождь клану Тіньових Вовків, якого звали Рагнар — посміхнувся куточками губ.

— Ви й так знаєте відповідь. Нам потрібна Люція.

Брати стали щільніше навколо сестри, кожен напружений і готовий до бійки.

— Це не обговорюється, — відрізав Феш.

Рагнар зітхнув, ніби все це було для нього зайвою грою.

— Тоді слухайте мене уважно. Люція носить у собі силу Древніх. Вона — обрана. І якщо вона не піде з нами добровільно, світ перевертнів зміниться. Але не так, як вам би хотілося.

Люція зробила крок уперед, відчуваючи, як щось у ній закипає.

— І що ж станеться, якщо я залишуся зі своїм кланом?

Рагнар нахилив голову, його усмішка стала темнішою.

— Пророцтво каже, що якщо ти відмовишся прийняти свою долю, настане війна, якої ще не бачив жоден клан.

Люція відчула, як її серце шалено забилося. Вона знала, що це не просто погроза. Це була реальність, яку їм доведеться пережити.

— Я не підкорюся вам, — твердо відповіла вона, і її очі засвітилися сріблястим сяйвом.

Рагнар нахилив голову.

— Тоді скоро ми побачимо, наскільки ти сильна, маленька вовчице.

З цими словами він розвернувся і зник у темряві разом зі своєю зграєю.

Люція вдихнула, намагаючись заспокоїтися.

— Що ми робимо тепер? — тихо запитав Алекс.

Феш і Василиса обмінялися поглядами.

— Готуємося до битви, — відповіла мати.

І вони знали — це лише початок.