Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

       Міла

    Сьогодні п'ятниця, зазвичай люди чекають на вихідні, я ж навпаки. Зараз, коли життя налагодилося, сумую за тим часом, коли намагалася постійно працювати, щоб не залежати. Хоча, у вільному плаванні я не була, завжди хтось допомагав, та все ж. Після невдалого звільнення з державної лікарні в своєму рідному містечку, я вирішила розпочати все з нуля. Пощастило знайти цю роботу, Віктор Сергійович - чудовий лікар і прекрасна людина. Спокійний, прямолінійний, що мене дуже підкупило. Часом може щось сказати, але я не ображаюся, звикла до його манери діалогу, з часом зрозуміла, що відповісти теж можу прямо. На тому і зійшлися. Зарплатою не ображає, але якщо потрібно вийти в вихідний на допомогу йому, чи комусь з спеціалістів, я виходжу на роботу. Дітей нема, мама і брат померли, особистого життя теж нема, не те щоб я не хотіла, але боюся впустити когось в своє життя. Спочатку не було часу думати про хлопців, з однолітками мені нецікаво завжди було, а старші не завжди шукають серйозних стосунків, а після декількох випадків домагань на роботі від нашого травматолога і постійних п'яних відвідувачів в клубі, де ми підробляли, хоча там зі мною був Рома, тому я почувалася в безпеці. Рома - мій найкращий друг, однокласник. Коли брат помер, саме Рома мені допоміг. Мама дуже закрилася в собі, смерть Льошки її неабияк підкосила. Я намагалася не жалітися. Ми з Льошкой двійнята, тато від такої щасливої звістки благополучно втік, а мама намагалася зробити з нас людей. Багато працювала, брала підробітки, щоб ми мали можливість вчитися. Льоша - спокійний по натурі з дитинства, опановував гітару, а я з дитинства була, як в народі кажуть, відірви і викинь. А старші люди казали, що я мала народитися хлопцем, але півень закукурікав і на світ з'явилася я. Мене віддали на гімнастику, щоб мала де енергію збувати, мені подобалося, дисциплінує, тіло гнучке. Брала участь в змаганнях, займала призові місця, але в шостому класі сильно травмувала руку і мама сказала що досить. Вона не хоче знову так переживати. Ех, знала б тоді вона, що моя рука, то найменше про що треба переживати. Два роки я не знала чим себе зайняти, розтягувалася для себе, грала з хлопцями у футбол, в школі залишалися і грали у волейбол, бігали з братом і собакою вечорами. Хрещений подарував нам на день народження вівчарку, більше для брата ніж для мене, щоб забезпечити стабільні прогулянки. Тому Тайсон став ще одним нашим членом сім'ї. А у вересні, коли ми перейшли до восьмого класу, п'яний мотоцикліст виїхав на великій швидкості на тротуар і зачепив Льошу. Все сталося так швидко. Тут ми йдем жартуєм, а тут якийсь звук і брат за кілька метрів від мене лежить нерухомо. А потім все як в тумані, люди все підходили, швидка, його накривають з головою, мене тримають. Біля мене стояв Рома, плакав, я плакала. Наш вчитель тримав мене, потім прибігла мама... Тоді життя змінилося, я втратила свою половинку, своє серце, свою душу. Ми завжди доповнювали одне одного, того чого не було в мені - було в ньому і навпаки. Ми майже не сварилися. Багато що робили разом, а тоді я залишилася сама. Коли мама виходила на роботу, я не знала куди втекти, дома було нестерпно. Тоді ми дуже зблизилися з Ромой, і так спілкувалися до того, вони з Льошой разом в музичну ходили, а тепер ми стали нерозлучними. Він почав вчити мене грати. Братова гітара стала для мене віддушиною. Вірила, що не даю лежати без діла його улюбленому інструменту, а його наклейки, які були наклеєні берегла. Вони і зараз є, але з часом і протерлися, і вигоріли. А наша мама змарніла, Льоша був тією дитиною, яку треба було більше оберігати, а тепер оберігати треба було її. Вона мене любила, просто любила нас обох і я була живим нагадуванням випадку. Потім мама запропонувала продати наш будинок і переїхати в квартиру. Я зраділа. Спочатку жили в старій дідусевій. А коли наш будинок був проданий - мама купила двокімнатну. Решта мали бути мені на навчання. Після дев'ятого класу я вступила в медичний коледж. Мама була категорично проти, але я вмовила. Тепер шкодую. Навчання проходило добре, про алкоголь, цигарки і наркотики я не думала, а от спортом себе зайняти треба було. Тоді Ірка, з якою ми жили в гуртожитку, запропонувала мені зайнятися східними танцями, я якось віднеслася скептично, але після першого заняття мене вже було не відірвати. В Іри виходило краще, вона вже рік займалася, а я вхопилася за це. Танці стали новою силою, те що було лише моїм. Ірка їздила кудись, танцювала на весіллях, як виповнилося вісімнадцять, а я займалася для себе. Переживала як відреагує мама, але вона, на моє здивування підтримала, звісно гроші на це вона теж давала, тому якби вона була проти, мені було б важко, але завжди казала, щоб я не танцювала перед чоловіками, бо хто знає, що в них в голові. Я розказувала, що Іра цим заробляє і я могла б теж, але мама просила, що поки є можливість не працювати, то насолоджуватися, бо в житті буває різне, і я ще встигну. Так і жили. Вона жила з Тайсоном, я приїздила на вихідні по можливості. Вона продовжувала працювати поваром в кафе, де зазвичай святкували весілля, хрестини, дні народження, похорони. Тому на вихідних ми бачилися не так багато як хотілося. Гітара була в мами, коли приїздила грала собі і співала, це була можливість всю душу вилити в піснях.  Рома після одинадцятого класу поїхав в Київ, там був вже Єгор - його старший брат, який завершував навчання і непогано влаштувався на роботі в клубі. Ми стали бачитися рідше. А коли я була на третьому курсі мами не стало, цього я собі пробачити не змогла, можливо якби я була поряд, ми б встигли. Але нічого змінити мені вже було не під силу. Рома приїхав, знову підтримав. Його батьки забрали мене до себе. Потім я почала думати, що всі хто мене любить вмирає. В мене залишився Тайсон. Про життя в гуртожитку можна було забути. Треба було знайти квартиру чи кімнату, щоб можна було жити з собакою. Квартиру я шукала довго, на моє здивування Іра переїхала зі мною, вдвох було легше. Вдома за квартирою дивилася мама Роми і Єгора. Приїжджала я дуже рідко, з собакою це було важко, а коли мені треба були на кладовище чи до церкви, Тайсона залишала на Іру. Якщо до цього я ще хотіла знайомитися з хлопцями, то тепер мені було не до цього. Їхні проблеми мені здавалися неважливими, розмови не клеїлися. Іра казала, що мені треба старший мужик, який візьме мої проблеми на себе. Але я точно розуміла, що мої проблеми нікому не треба. Рома з Єгором жартували, що я з такими темпами буду монахинею. Рома мене не залишав, постійно телефонував, вони стали мені рідними людьми. Їхня мама, Антоніна Сергіївна, мені іноді передавала передачі, називала дочкою, я була вдячна, але не хотіла бути тягарем. Дякувати Богу в мене залишилася дідусева квартира, яку мама здавала і я мала стабільно кошти, плюс стипендія, але коштів не вистачало. Ті, що залишилися від продажу будинку чіпати не хотіла, та і не так багато їх там було. Треба було ставати самостійною. Ми почали виступати з Ірою разом. Я світленька в чорному костюмі, Іра - смуглява брюнетка в білому. Вже на ділі зрозуміла, що це не так легко як здавалося, коли чоловіки дивляться на тебе, як на кусок м'яса, яке хочеться з'їсти, то це не дуже приємне відчуття. Так тривало пів року. Літом на канікулах Рома з Єгором запросили до себе, Єгор в клубі був директором, а Рома підробляв, то на барі, то співав з гітарою. Одного разу ми вранці поки не було відвідувачів разом співали, Єгору сподобалося, персоналу теж. Голос в мене був непоганий,  грати разом було не вперше, тиждень я тренувалася, репетирувала. Антоніна Сергіївна передала мені гітару, а потім в будній день спробували перед відвідувачами і вийшло! Яка я тоді щаслива була, людям подобалося і мені теж. Жила з хлопцями, їм було вигідно, бо я смачно готую, чайові були в клубі непогані, люди замовляли пісні, я багато вчила, на пальцях з'явилися мозолі, я навіть навчилася сама налаштовувати гітару, бо до цього цим займався Рома. Вивчила велику кількість пісень. Хлопці мене берегли. В клубі була дівчина- адміністратор Ліля, вона Єгору дуже подобалася. Він при ній ставав таким смішним, завжди впевнений в собі, а тут поводив себе як закоханий підліток. Ми з Ромою домовилися, що якщо вони сідали разом щось обговорювати, то ми завжди грали щось романтичне. Не знаю чи Ліля вже все зрозуміла, чи доля так вирішила, але до кінця літа вони були разом. Я поїхала на навчання, мене переповнювали емоції, забрали в батьків хлопців Тайсона, Єгор нас завіз і почався останній рік навчання. Далі вчитися я не планувала, була впевнена, що фінансово не осилю. Та і у великому місці оренда квартир була в рази вищою. Тому протягнувши ще рік, я повернулася додому. влаштувалася в лікарню, робота була непоганою, в мене все виходило. Але з часом зрозуміла, що мені важко морально, тут все нагадувало про Льошу і маму. Стосунки з чоловіками не складалися, по барах і клубах я не ходила, на роботі претендентів  теж не було. Один мудак чіплявся, я боялася залишатися з ним на чергування. Не розуміла, чого йому бракує, одружений, діти є, я приводів не давала, але якось випивши на чергуванні він таки вчепився, ледь втекла, на ранок вже знала вся лікарня, думки людей розділилися, хтось вважав винним його, хтось мене. Потім почалися плітки, заміжні жінки переживали за своїх чоловіків, ніби вони мені треба були, і я звільнилася, в мене накопичилася яка не яка відпустка, поїхала знову в Київ, з хлопцями було спокійно. Історія повторилася, ми грали, співали. Танці я давно закинула, лише вдома коли ніхто не бачить. Вчила ще Лілю, вона хотіла Єгору танцювати, Антоніна Сергіївна думала, що в нас з Ромою щось вийде, але ми про це і чути не хотіли. Ми були як брат і сестра, і характери схожі. Рома казав, що мій майбутній чоловік має отримати від нього добро, і все рвався мене з кимось знайомити. Так моя відпустка добігала кінця, я інколи бачилася з Ірою, вона переїхала в Київ, далі виступала, казала, що я дурна і не користуюсь талантом, але я не слухала. В мене  квиток на потяг був на двадцять дев'яте серпня, і тут Іра дзвонить.
- Міла, - вона мене завжди так називала, -ти тільки не відмовляй зразу.
- Що таке?
- В мене перелом руки! - ого, як вже примудрилася, думаю.
- Це ти як вже?
- Та неважливо, тут така справа, я двадцять восьмого мала танцювати на парубоцькій вечірці, взяла завдаток. Тепер як ти розумієш мені не до виступу, навряд чи гіпс впишеться. Ти не могла б мене підмінити? - от блін, і що їй сказати, вона мене виручала стільки разів. А я так не хотіла цього робити. 
- Ти ще тут? - знову запитала.
- Тут, добре, я не можу тобі відмовити, але тільки раз, я їду на наступний день. І в мене костюма нема.
- Та, добре, добре. Я тільки в них завдаток взяла, з рештою розберуся. Костюм дам і з тобою поїду, щоб не образили незайману красуню. Чи вже хтось встиг? - почала як завжди.
- Не встиг, і давай не будемо про це. - Відрізала я.
- Добре, добре, чекай свого принца. От Мілка, ти не уявляєш як твоєму хлопцю пощастить, - прощебетала веселим голосом.
- Та кому я треба, - тихо сказала я.
- Ну все, все не прибідняйся. Одним словом, залишай свого Рому, і давай на ці дні до мене, чекаю. 
- Ок, чекай, ввечері буду. 
    Біда прийшла звідки не чекали, ну нічого один раз ще потерплю. Рома був не в захваті, що я десь вночі буду шастати, але він нічого вже не зробить, - Ну Ром, не переживай, якщо щось не так, то Ірка об них свій гіпс зломає, тим більше ти мене вчив самозахисту, я ж гарна учениця була, все пам'ятаю. А двадцять дев'ятого проведеш мене на потяг. Я вже доросла дівчинка в кінці кінців. - Кажу йому. Рома подивився на мене, посміхнувся, - Знаю яка доросла, і ще я хлопець, і знаю про що думають інші. Просто переживаю, - відповів спокійно. - Ми стаємо дорослі, нам з Єгором легше, ми чоловіки, а ти дівчина, чого випадок в лікарні вартий. Я знаю, що це не про тебе, тобі треба думати про сім'ю, хоча б про стосунки. В світі, окрім мудаків, є і нормальні, просто дай шанс, не бійся якщо не вийде. Це все досвід. я завжди підтримаю. - Я слухала і розуміла, що він правий, але я боялася. Ввечері Рома провів мене до Іри. Вона не змінюється, на руці гіпс, а очі горять, посмішка від вуха до вуха, я не така. Льоша казав, що мої сірі очі холодні, як хмарне небо, а в нього були кришталево чисті як в мами, блакитні. В Іри вони карі, майже чорні, і така вона красива була.
- Ну, привіт, красуня, - прощебетала на вулиці.
- Привіт. - Коротко привіталася.
- Дівчата, я пішов, робота чекає. Бережи її, - подивився на подругу, - якщо що дзвоніть. - Обійняв, поцілував щоку і пішов.
- Слухай, - почала Іра, - а ви точно ні- ні? Між вами така хімія.
- Яка хімія? Він як брат, ти що забула як він казав, що якщо дівчина танцює такий танець її хочеться роздягнути, а не одягнути ще більше. Так що не придумуй. 
- Ой я б придумала з ним, мені то він не як брат. - сказала задумано.
- Все, закрили тему. Ти знаєш хто ми одне одному. 
- Ходи додому вже, буду дивитися, чи ти не профукала свою майстерність з крапельницями і ін'єкціями. - І ми пішли. Репетирували багато. Я, дійсно, багато забула. Підібрали костюм, ой як їх в неї багато. Всі такі яскраві, зійшлися на зеленому, там більш закритий бюст.
- Ой, в мене є ще руда перука до нього. Зробимо з тебе Арієль. - Ідея з перукою мені сподобалася, максимально замаскуюся. 
- Клас, мені самій подобається. А він не злетить?
- Та ні, не переживай. На собі випробовувала. Тільки візьми ще латунні тарілки на пальці. Вибач, але ці мозолі, це жах. Ви з Ромою без перепочинку дринькаєте? 
- З перепочинком. Давай я тобі зіграю. - І пішла по гітару. Далі вже грала я, Іра слухала і підспівувала. 
- Ні, класно. А ви тільки в клубі практикуєте, чи може ще десь на свіжому повітрі? - випитує.
- Ну, ми намагаємося, кожного року в кінці травня зібратися в нас в містечку, там річка є, ми знімаємо базу на добу чи дві і відпочиваєм. Я запрошувала тебе два рази, але тобі не виходило, пам'ятаєш?
- Ну я ж не думала тоді, що твій Рома такий мачо. І у вас там весело. - сказала ображено.
- Добре, на наступну таку вилазку запрошу тебе знову. - пообіцяла подрузі.
    Настав вечір п'ятниці, я нервувала, Іра мене нафарбувала, повезло, що ліву руку пошкодила, тому що я такий бойовий макіяж наносити не вмію. Ми приїхали до ресторану, вже було пізно. Я вже була в перуці, переодягнулася. Прийшов якийсь хлопець, вже трохи захмелілий, посміхнувся, але нічого неприємного в тому погляді не було. Взяв флешку, провів мене до зали, а сам пішов, коли музика заграла відступати було нікуди. Світло було направлене на мене, чоловіків я не дуже бачила, та й намагалася не дивитися. Ніяких викриків не було, чому я була дуже рада, музика закінчилася і я втекла, прийшов знову той хлопець. Розрахувався, - там один наш друг не може відійти, йому сподобалося, не знаю чи танець чи ти, сидить я в ступорі. Дякую, дівчата, було красиво. - І зник, а ми пішли на вулицю, де чекало таксі, руки тремтіли, серце калатало. Ірка щаслива сиділа, а я тремтіла, не знати чого. Невже так перенервувала? Дома змила макіяж, ми попили чаю і відправилися спати. Вранці, я поснідала і чекала Рому, подруга намагалася дати мені гроші, але я відмовилася, їй більш вони потрібні. Рома як вихор залетів.
- Ну як там вчора? - питає стривожено.
- Я думала буде гірше, - відповідаю, - нормально, ніхто не чіплявся, ніхто нічого не викрикував, цілком відповідальні люди. 
- Рома, ти б її бачив, крижаний айсберг палить десь на стороні, ніяких емоцій, тільки рухи і танець. Якби я була хлопцем, то закохалася. - Не змовчала Іра. - А ще Мілка, мене запросила, до вас на базу в травні. Ти не проти? - і так глянула на нього кокетливо.
- Ні, не проти, ще б якогось хлопця запросила, то було б взагалі чудово. - Весело відповів.
- Я все чую! - кажу цим гадам, - Добре, тоді. Поїхали ми, боюсь запізнитися. - Ми попрощалися, пустили трохи сльозу і поїхали. Їхали мовчки, кожен думав про своє. Вже перед потягом, я дала волю сльозам, Рома мовчав, просто обіймав. Він мене розумів. Коли я взяла себе в руки, сказала йому, - Ромка, я мабуть переїду, мені важко там жити. Та і на роботу десь треба, лікарня в нас одна. 
- Може давай сюди? Я допоможу чим зможу, думаю Єгор теж. - відповів спокійно.
- Ні, треба ставати самостійною. Як приїду, займусь пошуком вакансій. Тільки попрошу вас мене завезти якщо що. Речі, собака -  сам розумієш. 
- Побачимо, ти спочатку знайди роботу. Я сподіваюсь ти розглядаєш щось поблизу, а не з іншої сторони України. Ми маємо якось бачитися. Все буде добре, мала. Ти чудова, просто вір у це.
- Добре, я пішла тоді. - Ми обійнялися і я пішла. Через деякий час зателефонувала Іра.
- Тут вчорашній принц вражений і шукає Попелюшку, - сказала швиденько.
- Який принц? Ти про що?
- Ну вчора, ти танцювала, пам'ятаєш Олег казав, що друг сидів як в ступорі. Я думаю це він. Сказав, що я йому дуже сподобалася, я звичайно, щаслива, але танцювала не я. Я йому й сказала, що це моя подружка, і сказала що без шансів, а він не заспокоюється. Може дай хлопцю шанс? Сказав, що ти вся така неймовірна, тільки повні очі болю. Може як він в очі дивився, то ще не все втрачено. - розказала все задоволеним голосом.
- Ір, ну ти ж знаєш мене, де я, а де стосунки. Тим більше, поїхала. Він собі там понапридумував мабуть хто його знає чого. Та ні. - кажу їй.
- Мілка, я йому скажу, але якщо він мене розчулить, то номера дам, а далі розбирайтесь. Може ти в голос закохаєшся? Хоча сама в це не вірю. Добре, красуня, розбила серце принцу і навіть не віриш у це. Па- па. - І вибила. А я задумалася. Чи можливо таке, навряд. Щасливий кінець лише в казках. В житті все набагато простіше. Кому треба сирота, якого нічого не розуміє в стосунках. Рома часом каже, що я кактус. Навіть подарував мені один. Так і переїжджаємо: я, Тайсон, гітара і кактус. Тут телефонує незнайомий номер:
- Алло, - мовчать - Алло, я Вас слухаю.
- Алло, вибачте, це Влад, я... - зрозуміло, не витримала Ірка.
- Ви, той хто в Іри все таки випросив номер. Будь ласка, не телефонуйте мені більше, - сподіваюся, не дуже грубо вийшло. А він все далі дзвонить і дзвонить, я вибиваю, а він дзвонить. Впертий такий, це що? Спортивний інтерес? Хотіла поспати, але де там. Знову дзвонить. Підняла, думаю відправлю далеко і надовго.
- Будь ласка, на витрачайте мій і свій час, я...- але він перебив.
- Три хвилини, будь ласка, дайте мені три хвилини, якщо я не переконаю, обіцяю, що більше, не потурбую. Обіцяю! - о, клас, сам обіцяє, що не буде більше телефонувати. 
- Добре, сподіваюсь Ви не порушите обіцянку. - Відповіла, максимально приємним тоном.
- Я розумію, що це дивно і у Вас нема підстав мені довіряти. Але прошу, повірте, я справді хочу познайоитися ближче. Ви неймовірна, Ваш танець це щось нереальне, але, - якась пауза, - але Ваші очі, вони мене вразили. Я подумав, що у Вас щось сталося, хотів допомогти, підтримати. Я не прошу погодитися зразу зустрічатися, давайте трохи поспілкуємося, Ви мене краще зрозумієте, більше дізнаєтеся про мене. Ви мені сподобалися, дійсно сподобалися. Я ще вчора хотів підійти, але був трохи не в тому стані, просто дайте шанс. Знаю це дивно звучить... Але, прошу в мене нема поганих намірів, якщо є кохання з першого погляду то це воно, без перебільшень. - Ой, Владік, знав би ти кому дзвониш. Не казав би так. Так проблеми є, і сумніваюсь, що вони тобі сподобаються. Та й не люблю я по телефону спілкуватись. Біжи від мене і не оглядайся. Думаю, треба якось спокійно відповісти.
- Три хвилини пройшли. Добре, що Ви розумієте, що це дивно звучить. Я сподіваюсь, ви дотримаєтеся обіцянки і не будете більше телефонувати. Зрозумійте, ви собі щось придумали. Ви в танці побачили, те, що я хотіла показати. Я звичайна дівчина з своїми тарганами в голові. Тому, прощавайте. - Може я про це пошкодую, але я не готова. Тим паче розпочати ось так. Більше він не телефонував, як і обіцяв. Я приїхала додому, мене зустріла Антоніна Сергіївна і Тайсон. Мій відданий друг, моя душа. 
- Дитино, поїхали до нас спочатку. Ти втомилася, поїси, відпочинеш. Розкажеш як там мої блазні живуть. - Почала зразу Антоніна Сергіївна.
- Ні, дякую велике. Я додому. Ввечері зайду до вас, подарунки від Роми з Єгором передам, там і від Лілі є, - посміхнулася до неї.
- Ой дочко. Так і знала, тому залишила в тебе вареників, щоб поїла. Не віриться, що мій сором'язливий Єгорка з дівчиною, а Рома без.
- Ромка - ловелас. Він обирає, ту єдину.
- Краще б тебе обрав, - я скривилася, - ой та знаю, знаю. Ви як рідні. Це ж треба як життя повернуло. Я хотіла доньку і нею стала ти. Так, не дивися так на мене. Ви мені всі рідні, я завжди кажу. Поки все не налагодиться, за кожного молитися буду. - Отака вона жінка, кожного під крило візьме. І мене взяла, я не відчувала ніколи, що мені не раді. Просто не хотіла нав'язуватися. Так проходили дні, шукала роботу. Зупинилася на вакансії в стоматології. Поговорила з лікарем, який мав бути моїм безпосереднім начальником, моя попередниця йде в декрет, тому можна розпочати через місяць, треба ще повчитися трохи, загалом мені умови сподобалися, зарплатня теж. Накопичення деякі були, тому вирішила шукати квартиру, шукала тиждень, умов небагато. Щоб можна було з собакою, хоч Тайсон вже старенький та все ж собака, щоб було ліжко, бо на диванах спати не люблю, недалеко від роботи і не за всі гроші світу. Похапцем зібралася, найняла машину, вирішила не завантажувати хлопців, попрощалася з Антоніною Сергіївною, ох як вона плакала. Як переживала. Не забуду ніколи її слів і сліз. Напакувала мені продуктів і благословила в дорогу. Я перед цим сходила до своїх на кладовище, поговорила з ними, поплакала, вибачилася, що їду і поїхала. - Рівне, не підведи. В мене великі сподівання на тебе. - Квартира сподобалася, останній поверх. Однокімнатна, косметичний ремонт, кухня гарна, духова шафа, холодильник є, в кімнаті шафа і комод, ліжко буду купувати сама, хазяйка ніби приємна жінка, живе в сусідньому будинку. Робота недалеко, всього дві зупинки проїхати. Віктор Сергійович мені сподобався, Аня вводила мене в курс справи, я намагалася не розчарувати. Багато гуляла містом, вивчала його, каталася на тролейбусом. Загалом через два місяці освоїлася.
     Так і пролетіло майже півтора роки.