Д'єго Калб - Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

це через кілька десятиліть після того, як такий собі Едісон назавжди позбавив нас наших ночей. Ця нестача може позначатися на гуморі, на кількості нещасних випадків, на поширених у містах хворобах.

Існує й інша велика загадка: сни є вікном у інший мозок, у інше налаштування тіла, в інші історії. Вони такі захоплюючі, що запрошують досліджувати їх у лабораторії, а надто у наших спальнях, споглядаючи й згадуючи. Снити так просто.

Як сказав би принц данський: «Померти — заснути. Може, й бачити сновиддя?»[5] Однак ні, нічого такого. Спати не означає трохи вмерти, а зовсім навпаки. Під час сну мозок не гасне, натомість запалюються специфічні зони, що змушують нас спати і навіть бачити сни. Ми мало, дуже мало знаємо про те, що насправді відбувається вві сні людини, яка снила і — це відомо кожному Борхесу — рано чи пізно прокинеться. Це вже не той Гіпнос, чи Сомнус[6], брат смерті, відомий за античної доби. Навпаки, ми й далі часто стикаємося з його сином, Морфеєм[7] — богом напрочуд активним, який мусить запалитися, щоб ми спочили в його обіймах. Але хоч як сон прагне вислизнути від нас, ми повинні пізнати його й самих себе — задля того, щоб вдовольнити свою цікавість, а надто щоб зрозуміти власне тіло, годинник, що лічить наші години, і ті надзвичайно серйозні наслідки, які чекають на нас, якщо ми не будемо до нього дослухатися.

А коли сон становить проблему, на допомогу приходить наука. Ще Айзек Азімов[8] вигадав для своїх історій навушники, що за лічені хвилини забезпечували чудовий відновлювальний сон. Снодійні препарати, звичайно, допомагають поринути в сон, але вони вельми далекі від справжнього сну. Віддані читачі наукової фантастики, фармакологи також винаходять ліки, що дозволяють поринути в короткий глибокий сон. Однак ніч важко ошукати: як мовить юним закоханим Ромео та Джульєтті чернець Лоренцо, «сон ніколи не обманює»[9]. Яким був би світ, в якому сон та неспання були б майже самохітними й зберігалися в дорожній аптечці? Поки що (і сподіваймося, надовго) немає нічого ефективнішого за зручне ліжко та будильник на нічному столику (або ще краще — за вікно, розчахнуте в світ).

Ця книжка — подорож до початку й кінця ночі (а часом і до післяобіднього сну). Ана Морено та Д’єго Калб (цікаве поєднання науки й літератури) заповзялися спати й розповісти про це, а натомість одержали першу премію на конкурсі «Наука, що гавкає». Наприкінці цієї подорожі ми знатимемо більше... і спатимемо краще.

Ця науково-популярна серія написана вченими, переконаними, що настав час виткнути голову з лабораторії й розповісти про дива, велич і злиденність своєї професії. Бо йдеться саме про це: розповісти, поділитися знаннями, які — замовчувані — можуть виявитися непотрібними.

Наука, що гавкає... не кусає, а лише подає ознаки життя.

Д’єго Голомбек

Слова подяки

Ця книжка виникла майже мимовільно за розмовами в коридорі школи, де ми працюємо, в місті Буенос-Айрес. Деякі стосувалися науки. Інші — письменства. І ще чимало — того, як писати про науку. Одного дня ми дізналися, що серія «Наука, що гавкає» й газета «Ла Насьйон» оголосили конкурс.

Раптом розмови обернулися на проект, а коридор — на царину, яка давно цікавила нас обох: популяризацію науки.

«Чого б ні?» — вирішили ми. Тож мусили надихнутися й узятися до роботи. Вивчати, читати, писати, виправляти й розпочинати спочатку. Аж поки — після багатьох філіжанок кави та проміжних варіантів — з’явився повний чернетковий текст: це само по собі видавалося неймовірним.

Те, що сталося потім, скидалося на сон. Тому ми дякуємо всім, хто в той чи той спосіб сприяли його справдженню:

Команді видавництва «Сіглo XXI» за довіру, професіоналізм та ентузіазм.

Школі «Мартін Бубер» за її коридори та перерви.

Тим, хто читав перші тексти й не пошкодував часу, щоб покращити їх своїми коментарями.

Нашим родинам і друзям за постійну підтримку.

Анук — моїй чарівній супутниці життя, яка надихає мене на формулювання моїх фантазій.

Мартіну Клаппенбаху за його надзвичайно цінний внесок, терплячість, уміння слухати, розважливість і щиру відданість.

Наймі за її довіру.

Лаурі А., яка пояснила мені різницю між задумом та проектом.

Ані, яка була моїм гідом у написанні.

Д’єго, який запропонував мені здійснити це чарівне безумство.

Веро Жермену за його неймовірне вміння слухати.

Індіанкам за їхній сміх до болю в животі.

Моїм подругам по стадіону за роки, що вони мене терплять.

1. Щільно заплющені очі

Спати означає відволіктися від світу.

Хорхе Луїс Борхес

Спи, мій синку

Усім нам потрібен сон. Або принаймні всім тваринам. Ми, люди, можемо спати горілиць, долілиць, на боці, обій­нявши подушку або людину, з якою спимо, підібгавши ноги... Зрештою ми доволі вигадливі. Але якщо колись нам забагнеться чогось нового, існують інші представники тваринного світу, які пропонують нам різноманітний перелік способів відпочинку.

Кажани, приміром, сплять близько дев’ятнадцяти годин на добу і роблять це, висячи на лапах, «так що твоє черево видно навспак», як слушно завважив Лука Продан[10]. Багатьом з нас захотілося б блювати або ми одразу відчули б головний біль, але цим своєрідним ссавцям, либонь, подобається так спати. До того ж одна з переваг цієї пози полягає в тому, що дозволяє їм краще ховатися й уникати нападів, бо на відміну від інших летючих істот кажани не біжать, щоб відірватися від землі. Тому для втечі в разі небезпеки їм досить упасти.

Іншою твариною, яка спить у доволі своєрідний спосіб, є жираф, який робить це навстоячки — одне його око при цьому весь час розплющене, а вуха невпинно ворушаться з боку в бік. Таким чином жираф постійно пильнує на випадок, якби якомусь хижакові заманулося поласувати довгошиїм харчем. Може, це й не надто зручний спосіб сну, але ж стосовно поз немає жодних приписів.

Дельфін теж знайшов манеру відпочивати, не важачи життям: він заплющує одне око, притлумлює половину мозку, а тим часом і далі плаває! Так само чинить і качка.

Пози для сну, які ми знаходимо в природі, такі різноманітні, що, мабуть, можна було б написати «Камасутру відпочинку», хоча зі зрозумілих причин вона б не мала такого успіху, як першотвір. Отже, ті, кому набридло просто заплющувати очі, або хто не знаходять зручної пози, можуть спробувати завмерти чи користуватися лише половиною мозку. Втім,