Очерет - Вогонь!, Очерет

 - Перша, назад! Друга - ближній!

Меч знову змінює рушницю. Клинки дзвенять, схрещуючись з комашиними лапами. На правому фланзі хтось страшно кричить - цвіркуни змогли прорвати стрій і відтіснили кількох бійців убік. Їм вже не допомогти.

 - Резерв, вогонь! - резервне відділення, що лишилось в тилу разом з Тімлі, робить залп.

 - Через ліве назад!

Рота відходить, синхронно повертаючись через ліве плече. Стрій вирівнюється, оточення вдалось уникнути.

 - Друга вниз, перша вогонь!

Залп.

 - Друга ближній! - насідаючі монстри не дають можливості помінятися лавами, і бій продовжується.

Броді оскаженіло відбивається мечем від насідаючого цвіркуна. Удар, удар, ухилитися. Парирувати. Рублячий удар лишає борозну на грудях тварюки, але вона ніби не помічає поранення. Удар, захист. Випад!

Відтята голова цвіркуна котиться під ноги, і лише тоді Броді відчуває біль в лівому плечі і помічає кров на сірій тканині. Одна з лап комахи таки встигла дістати його.

 - Друга вниз, перша вогонь! - Тімлі, мабуть, вже зірвав голос, але продовжує через силу віддавати команди. Користуючись кількасекундною передишкою, Броді намагається швидко перетягнути рану.

 - Друга вогонь! - здалося, чи монстри відступають?

 - Перша, ВОГОНЬ!!!

Тварюкам  не чужий інстинкт самозбереження. Побачивши, що їх лишилось замало цвіркуни намагаються втекти назад до тонелю. Але кулі швидші.

 - Добити! - вкотре змінивши рушниці на клинки, гноми розходяться гротом, перевіряючи ворожі тіла. Живих лишати не можна: регенерація в більшості видів монстрів на висоті.

* * *

Вечоріє. Тут, в підземеллі, немає сонця, але гриби-світляки, що ростуть під стелями печер, відчувають зміну часу доби і надвечір починають світити тьмяніше.

Броді сидить, привалившись спиною до барикади. Тіла вбитих монстрів вже відтягнули, але сморід ще відчувається. Втім, їм не звикати.

Сьогодні, після закінчення бою, він намагався самотужки обробити рану - ніби й не така вже серйозна. Але тут його зловив Тімлі і в наказовому порядку відправив до намету цілителів. Там обробили рану маззю, що смерділа не гірше за монстрячу кров, наклали пов’язку. До вечора Броді перебував у лікарів, а потім просто втік - несила було більше знаходитись серед запахів крові, несвіжих бинтів та лікувальних притирок, слухаючи стогони інших поранених. Ротний потім, мабуть, сваритиметься, але чхати - посвариться й відійде.

Поруч сидять ще троє з його відділення.

 - Що чути?

 - Годину тому прискакав гонець, - Трор, кремезний навіть для гнома, розстібає комір комір плаща, потираючи шию. - Прорив усунули. Там був старий штрек, напівзасипаний, про нього всі забули… Хлопці з третього мушкетерського зайняли там оборону.

 - Це добре, - Двалін, маленький та сивобородий, дістає з шкіряного рюкзака флягу. - Маємо день-два - перепочити та закріпитись тут.

Він розливає пахнучу травами рідину по дерев’яних чарках, роздає іншим.

 - Кхілі сьогодні відстріляв своє.

Всі мовчать. Слова тут зайві.

Бійці мовчки підіймають чарки.

 - Вогонь!

 - Вогонь.

Кінець