Очерет - Вогонь!, Очерет

 

Крок. Ще крок.

 

 - Не журись, друже! - Кхілі, що крокує праворуч, злегка ляскає побратима по плечі. - За пару тижнів будемо вже в Підкамені темне сьорбати.

 

Кхілі - невиправний оптиміст. Воює з перших днів, спочатку був в одному з найперших стріецьких загонів, а вже звідти перевівся до “Сірих Каптурів”. Був неодноразово поранений - вже навіть сам не може пригадати, скільки саме. Але не втрачає бойового духу та незмінного почуття гумору.

 

В Броді настрою жартувати немає.

 

 - Сечі кабанячої ми сьорбнемо хіба що.

 - Бий, молот, бий, тримай, друже, стрій… - починає співати хтось у перших лавах.

 - Розмови мінус! - лунає голос Тімлі, тимчасового командира роти. - Берегти сили.

 

Постійного командира наразі немає. Минулий, Дралін, командував “Сірими Каптурами” з моменту їх створення, і перетворив підрозділ на один з найбоєздатніших в підгірному війську. Чудовий був і командир, і соратник, наче самим Великим Духом їм посланий.

 

Відстріляв своє.

 

Тонель розширюється й переходить у просторий грот, в дальньому кінці якого - ще один вихід. Продовження тонелю.

 

В гроті кипить робота. Гноми в жилетах з символами якогось з шахтарських кланів довбають камінь. Видовбані брили складають окремо, щебінь - вантажать в мішки. Робітників охороняє два відділення аркебузирів, невідомо з якого підрозділу - задалеко, не розібрати руни на плащах - і взвод сокирників з королівської гвардії.

 

Тут буде новий форпост, який належить обороняти “Сірим Каптурам”. Попереду, в старих відпрацьованих шахтах, ще точаться бої, але скоро гномам доведеться звідти відступити - занадто невигідні позиції, закріпитись неможливо, а монстрів забагато.

 

 - Рота, привал! - командує Тімлі, але почати влаштовуватися на відпочинок солдати не встигають. З тонелю долинає тупіт копит, і за кілька секунд звідти вилітає гном верхи на печерному вепрі.Не розібрати, з якого підрозділу - плащ розідраний та в крові, пошматований гамбезон ледь тримається купи, сам спітнілий, з виряченими очима, ледь живий.

 - Пп… пане сотнику! - прибулець випадає з сідла, через силу підводиться. - Т-там… п… п… прорив.

 - Зберись, солдате, - Тімлі робить крок вперед. - Де прорив? Подробиці?

 - П… п-північний тонель… О… о… обійшли… п-перебили дозор… Ц-ц-ц-цвіркуни… сотні три, може більше… Й-йдуть с-сюди…

 - Рота, до бою! У дві лави! Ви, - це до робітників, - несіть мішки, робимо барикаду. Цього - до цілителів.

 

Підрозділ за лічені секунди шикується в бойовий порядок. Вже не вперше - кожен знає своє місце. Броді займає свою звичну позицію в другій лаві. Зброя напоготові та вже заряджена.

 

Робітники складають тимчасове укріплення з мішків, щоб потім, разом з підрозділами охорони, відтягнутися до південного тонелю.

 

Вони встигають майже впритул - з північного виходу долинає огидний стрекіт. Він невпинно наближається.

 

Цвіркун - огидна тварюка, схожа на богомола, розміром з півтора гнома, на шістьох лапах, і ще чотири - з надзвичайно гострими шипастими лезами, для бою. Від одного відбитись нескладно, особливо з вогнепалом. Але поодинці ці велетенські комахи ніколи не ходять.

 

Хвиля монстрів виринає з північного тонелю, розсипається гротом і, угледівши скупчення гномів за барикадою з мішків, мчить до них.

 

 - Готуйсь!

 

Ближче. Ще ближче… Спітнілі долоні стискають приклад рушниці. Дл Броді це вже далеко не перший бій, але очікування сутички - завжди нервує.

 

 - Перша, вогонь!

 

Перша лава робить залп та одразу ж сідає на коліно, перезаряджаючи зброю. Кулі шматують тіла цвіркунів, вибиваючи частину тварюк з перших лав, але на їх місце одразу стають інші.

 

 - Друга, вогонь!

 

Приклад рушниці б’є в плече. Броді одразу присідає і перезаряджає зброю. Не потрібно навіть цілитись - монстрів настільки багато, що куля точно кудись та й влучить.

 

 - Перша, вогонь! Друга, вогонь!

 

Свинцевий шквал змітає одна хвилю монстрів за іншою, але їх забагато - на відстані всіх не перебити. І ось перші цвіркуни вже лізуть на загорожу з мішків.

 

 - Перша, назад!

 

Бійці першої лави роблять крок назад - за спини другої. Броді та його побратими праворуч і ліворуч опиняються на передньому краї.

 

 - Друга, вогонь!

 

Огидний сморід монстрячої крові та нутрощів забиває подих. Черговий залп зносить комах з барикади, але на їх місце вже лізуть інші, перестрибуючи на цей бік.

 

 - Друга, ближній!

 

Воїни другої лави хапаються за мечі. Броді перед тим, як висмикнути клинок з піхов, перекидає рушницю на плече. Відкидати вбік, як це іноді роблять інші - не можна. Потім ще не знайдеш, а кожен ствол - це витрачений час, матеріали та праця інженерів. Зброї не так багато, щоб нею розкидатися.

 

Гном приймає на клинок одного монстра, відштовхує ногою, відбиває удар лапи, ухиляється від ще однієї… Третю лапу відбиває своїм клинком побратим зліва, і це коштує йому життя - лапа іншого цвіркуна пробиває і шкіряний гамбезон, і груди бійця. З обладунків в цій війні дійсно користі мало…

 

 - Друга вниз, перша вогонь! - хрипкий голос Тімлі пробивається крізь дзвін сталі, стрекіт тварюк та крики поранених. Броді присідає, тримаючи перед собою меч. Постріли гримлять над головою. Дим їсть очі, а запах пороху на мить перебиває сморід від крові мертвих чудовиськ.

 

 - Друга назад! Перша ближній!

 

Броді механічно робить крок назад, на ходу міняючи зброю та заряджаючись. Бійці другої лави отримують короткий перепочинок - секунди три, не більше.

 

 - Друга, вогонь!

 

Залп косить ворогів буквально впритул, але нові стають на їх місце настільки швидко, що здається - нічого й не змінилось.