Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

Розділ 3 Нові знайомі

Травень 2017 року, м.Київ, ОХМАТДИТ

Лілія нерішуче переступила поріг палати. Її мама, Світлана, підтримувала її за плечі, а тато і брат залишили речі біля ліжка.

— Доню, все буде добре. Ти звикнеш, — лагідно сказала мама, обіймаючи її.

У кімнаті вже були двоє дітей: хлопчик років десяти з коротким темним волоссям і дівчинка трохи старша, з довгим русявим волоссям, заплетеним у косу. Вони уважно дивилися на Лілію.

— Привіт, я Марина, — сказала дівчинка, вийшовши вперед. Її голос був тихий, але впевнений. Потім вона подивилася на хлопця, який жестами показував щось їй. — А це Славік. Він каже, що радий тебе бачити.

Лілія здивовано глянула на них.

— Ти… розумієш його? — запитала вона, ховаючись за маму.

— Так, ми спілкуємося мовою жестів, — пояснила Марина. — А ти теж знаєш її?

— Ні, я… не знаю, — тихо відповіла Ліля, опустивши голову.

— Не хвилюйся, — Марина посміхнулася. — Ми тебе навчимо, правда, Славік?

Хлопчик енергійно кивнув і показав кілька жестів руками.

— Що він сказав? — зацікавлено запитала Ліля.

— Він сказав: «Тут весело». І що ти зможеш зрозуміти нас швидше, ніж думаєш, — пояснила Марина.

Лілія усміхнулася. Вперше за довгий час їй стало трохи легше. Вона обернулася до батьків і попросила:

— Мамо, тату, можна я тут залишуся сама? Вони добрі.

Світлана з Володимиром переглянулися, і мама погладила Лілю по голові.

— Добре, але ми будемо поруч, якщо ти нас покличеш.

Коли батьки вийшли, Марина простягнула руку:

— Спробуй повторити. Це жест «Привіт».

Ліля спробувала, незграбно розмахнувши руками. Славік розсміявся, а Марина виправила її рухи.

— Бачиш? Не так вже й складно, — сказала вона. — А тепер це — «Дякую».

Славік жестами показав «Дякую», а потім поклав руку на серце. Ліля спробувала повторити, і цього разу вийшло краще.

— Молодець! — похвалила Марина.

— А як сказати «Мене звати Ліля»? — запитала дівчинка.

— Легко, дивись, — Марина повільно показала жестами кожне слово. Славік додав до цього кілька підказок.

Ліля повторила кілька разів, поки її руки не стали слухатися. Вона посміхнулася і сказала:

— У вас дуже красива мова.

Славік підняв великий палець, а Марина переклала:

— Він каже, що ти гарно вчишся.

Того вечора Лілія відчула, що вперше після всіх страшних подій у її житті знову знайшла друзів, які зрозуміють її навіть без слів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍