Liliуа - Життя як історія у кожного своє., Liliуа

Діана (з легкою усмішкою): І не займалася. Але в мене був хороший учитель… колись давно. Це все в минулому.

Ейпріл на мить замислилася, відчуваючи, що за словами Діани ховається щось більше, але не стала наполягати.

Ейпріл: Знаєш, ти ніби повна сюрпризів. Це навіть… надихає. Може, ти мене теж навчиш так плавати?

Діана (сміючись): Звісно, було б чудово! Головне — не боятися й вірити в себе. Упевнена, ти теж упораєшся.

Ейпріл кивнула, натхненна підтримкою подруги, і вони разом з усмішкою попрямували до трибун, де чекали інші учні.

Після вражаючого результату Діани учитель перевів погляд на клас і викликав наступного учня.

Учитель: Хамато, Рафаель, твоя черга!

Раф із трохи хитрою усмішкою підвівся й упевнено підійшов до краю басейну. Він кинув швидкий погляд на Діану, ніби натякаючи, що збирається показати не гірший результат. Учитель підняв руку, тримаючи секундомір.

Учитель: На старт... Увага... Марш!

Раф рвонув з місця, впевнено й потужно рухаючись у воді, майже не втрачаючи швидкості на повороті біля краю басейну. Коли він повернувся до стартової лінії, учитель із подивом глянув на секундомір.

Учитель: 40 секунд! Хамато, як і у Прінс. Чудова робота!

Раф виринув із води і, трохи віддихавшись, кинув погляд на Діану, яка, ледь помітно усміхнувшись, кивнула йому на знак поваги.

Діана (підморгуючи): Непогано, Хамато. Мушу визнати, ти не дарма стараєшся.

Раф (з усмішкою у відповідь): А я думав, швидше за тебе ніхто не плаває.

Вони переглянулися, ніби кинули один одному виклик, і обидва з цікавістю чекали продовження. Ейпріл спостерігала за ними з легкою усмішкою, розуміючи, що це змагання тільки почалося.

Коли настала черга Мікеланджело, учитель із ледь помітною усмішкою викликав його на старт.

Учитель: Ну що, Мікеланджело, твоя черга. Сподіваюся, цього разу обійдеться без вистав?

Мікі з широкою усмішкою кивнув і, під загальний сміх, стрибнув у воду. Він почав плисти повільно, ніби навмисно затримуючись, що нікого з класу не здивувало. Усі знали, що Мікі любить привертати увагу, часто вдаючи, що тоне або потрапляє в халепу, аби лише пожартувати над друзями.

Однак через кілька секунд, коли Мікі раптово сповільнився, а його рухи стали різкими та невпевненими, усім здалося, що він знову розігрує їх. Він трохи захлинувся і, все ще повільно просуваючись до середини басейну, опустився нижче рівня води. Але ніхто не поспішав допомагати — усі були впевнені, що це черговий жарт.

Раф (недовірливо): Та ну, невже він знову за своє?

Ейпріл (нервово усміхаючись): Та годі вам, це ж Мікі. Він точно просто нас дражнить.

Коли Мікі зовсім зник під водою і не виринув на поверхню, Діана одразу відкинула сумніви й мовчки пірнула за ним. Клас із подивом дивився, як вона підхопила Мікі під водою та витягла його на поверхню. Вона акуратно доправила його до краю басейну й витягла на бортик. Мікі був блідим і не приходив до тями, слабко дихаючи.

Діана швидко нахилилася до нього й, відкашлявшись, сказала напруженим голосом:Діана: Він без свідомості! Хтось, покличте медсестру, швидко!

Навколо запанувала метушня. Раф і Доні тут же рвонули до дверей, щоб знайти медсестру, а інші учні зібралися навколо, хвилюючись за друга.

Ейпріл (із наляканими очима, звертаючись до Діани): Але ж він… він завжди так жартував. Ти справді думаєш, що з ним щось сталося?

Діана (серйозно): Він не жартував, Ейпріл. Цього разу ні. Було занадто ризиковано чекати.Діана (серйозно): Він не жартував, Ейпріл. Цього разу ні. Було занадто ризиковано чекати.

Кілька секунд потому прибігла медсестра, присівши поруч із Мікі й почавши огляд. Невдовзі Мікі відкрив очі, кашляючи й намагаючись віддихатися, а учні з полегшенням зітхнули. Однак тепер вони дивилися на Діану з повагою й вдячністю, розуміючи, що її реакція врятувала їхнього друга від справжньої біди.

У кабінеті медсестри Мікеланджело сидів на кушетці, все ще трохи блідий і потирав шию. Медсестра, жінка строгого вигляду з турботливим виразом обличчя, уважно перевіряла його пульс.

Медсестра: Слухай мене, молодий чоловіче. Тобі потрібно бути обережнішим. Здається, ти сильно переоцінив свої сили. Дихай глибше, не хвилюйся. Як ти себе почуваєш?

Мікі (спробував усміхнутися, але вийшло натягнуто): Здається... краще, але якось ніяково, що всіх так налякав. Я просто не зрозумів, що так швидко втомлюся…

Медсестра: Втомлюєшся? Значить, потрібно менше жартувати й більше прислухатися до свого тіла. Такі речі можуть бути серйознішими, ніж ти думаєш. Відпочинь тут, поки я перевірю твої показники.

У цей момент до кабінету заходить Лео, брат Мікі, із серйозним і стурбованим виразом обличчя. Він швидко окинув брата поглядом і звернувся до медсестри.

.Лео: Вибачте, можна мені поговорити з ним? Я швидко.

Медсестра кивнула, даючи їм кілька хвилин наодинці, і вийшла з кімнати.

Лео (з несхвальним тоном): Мікі, що це було? Я серйозно! Ти міг би хоч раз сказати, що тобі не до жартів!

Мікі (винувато, зітхаючи): Лео, я й не збирався жартувати. Просто думав, що впораюся...

Лео (строго, але м’якше): Слухай, усі знають, що ти завжди намагаєшся розрядити обстановку, але іноді потрібно розуміти свої межі. Усі навколо переживали за тебе. А Діана... Вона кинулася тобі на допомогу, бо ніхто не знав, що з тобою насправді.

Мікі: Так, зрозумів... Мені й самому соромно. Я маю бути розумнішим і серйознішим іноді. Особливо в таких ситуаціях.

Лео (заспокійливо): Ну, ніхто тебе не звинувачує. Просто будь уважнішим. Ми за тебе переживаємо.

Медсестра повернулася до кабінету, почувши, що розмова стихла.

Медсестра: Так, юнаки, розмову закінчили? Мікеланджело, тобі потрібно залишитися тут ще на деякий час. Лео, ти можеш повернутися на урок, але твій брат залишиться під моїм наглядом до кінця дня.

Лео кивнув і дружньо поплескав Мікі по плечу, виходячи з легкою усмішкою, даючи зрозуміти, що все гаразд, але залишаючи думку про те, що обережність ніколи не буває зайвою.