Мара Найт - Тіні спадщини , Мара Найт

Тож коли всі заснули, Кора підійшла до Анона.

— Дай мені книгу, — попросила вона, відчуваючи, що повинна дізнатися більше, навіть якщо це трохи ризиковано.

Анон без зайвих слів передав їй книгу. Кора повернулася до своєї кімнати, загорнувшись у ковдру, і відкрила старовинний фоліант, освітлений лише слабким світлом нічника. Вона вдивлялася в символи, що мерехтіли на сторінках, і з кожною хвилиною бажання зрозуміти їх значення ставало все сильнішим.

Символи здавалися чужими і незбагненними, але вони манили її, неначе зберігали таємницю, яку вона повинна була розкрити. Вона не відчувала страху, лише рішучість і готовність йти далі. Кора тримала руку на сторінці, відчуваючи кожен вигин символів і сподіваючись, що зможе віднайти прихований зміст, який приведе її до правди про її минуле та її родинне дерево.

Тиша огортала кімнату, але її думки вирували, розум намагався зібрати розрізнені частини пазлу.

Кора ще довго сиділа, вдивляючись у символи, що здавалися загадковими і навіть трохи загрозливими. Вона відчувала, як магія книги ніби тече крізь її пальці, і кожен символ ніби оживав у її думках, створюючи образи, які вона не могла зрозуміти до кінця, але які все одно манили її далі.

Раптом їй здалося, що один із символів почав світитися яскравіше, ніж інші, і його форма на мить змінилася, утворивши знайомий вигин, який нагадував щось із її дитинства — можливо, частину якогось амулета чи знака, який вона бачила в домі. Ця думка змусила її серце забитися частіше, бо підказувала, що ця книга — це щось набагато ближче до неї, ніж вона могла уявити.

З кожною сторінкою, яку вона перевертала, її занурення в текст ставало дедалі глибшим. Вона почала губитися в символах, ніби вони затягували її у свій світ, повний таємниць і незнаних правил. Образи туманом виникали перед її очима: неясні фігури, розмиті сцени минулого, уривки розмов, які звучали, наче шепіт, пробиваючись крізь глибини її підсвідомості.

Кора відчула, як з’являється легка втома, але рішучість тримала її у зосередженні. Вона знала, що цієї ночі зможе знайти хоч одну відповідь або принаймні ще одну підказку, яка допоможе їй зрозуміти своє походження.

Кора відчула, як її свідомість починає розпливатися, ніби вона потрапляла в щось м’яке й невагоме. Її очі важчали, але серце продовжувало битися все швидше, наче передчуваючи щось незвичайне. Вона спробувала зосередитися на символах, але раптом відчула, як світ навколо змінився.

Кора опинилася в невідомому місці — простора зала з високими стелями, стіни прикрашені витонченими магічними символами, схожими на ті, що вона бачила у книзі. Але цей світ виглядав дивним, ніби реальним і водночас прозорим, як сон.

Вона почула голоси і обернулася, побачивши пару людей у кінці зали. Жінка з темним, хвилястим волоссям тримала на руках немовля. Її обличчя випромінювало ніжність, хоча в очах блищала тривога. Чоловік поруч із нею був високим і мав рішучий вираз обличчя, його погляд уважно слідкував за кожним кутом зали, ніби він очікував небезпеки.

Кора затамувала подих, відчуваючи дивний зв’язок із цією жінкою та чоловіком. Вона майже одразу зрозуміла, хто вони. Це були її справжні батьки.

Жінка, не зводячи очей з дитини, прошепотіла щось, від чого у Кори защеміло в серці. Її голос був тихим, але сповненим такої ніжності й любові, що Кора відчула сльози на очах. Але їхню ніжність перервав гучний стукіт, що лунав з іншого кінця зали. Чоловік напружився і встав між жінкою та дверима, звідки з’явилася постать іншого чоловіка — сильного, з темними, грізними очима, які випромінювали ворожість.

— Це твоє останнє попередження, — холодно промовив новоприбулий, зупинившись на відстані. Його погляд був спрямований до Кориної матері, яка міцніше притисла немовля до себе. — Ти порушила правила, і за це доведеться відповісти.

— Вона — моя донька, — сказала мати Кори з твердістю в голосі, але в її очах світилася тривога. — Я зроблю все, аби захистити Коралін.

Кора відчула, як її серце наповнилося страхом і захопленням водночас. Вона зрозуміла, що стала свідком якоїсь важливої миті, сутички між своїми рідними. Але їхня суперечка обривалася на кожному слові, і вона відчувала, як минуле вислизає з-під її погляду, ніби зникає в імлі.

Кора простягнула руку, намагаючись торкнутися матері, сказати їй хоч слово, але світ почав розчинятися перед нею.

Світ навколо Кори поступово почав розчинятися, ніби густий туман огортав її спогади і перетворював їх на примарні образи. Вона відчайдушно намагалася втримати це видіння, відчути тепло матеріних рук і зрозуміти сенс слів, що прозвучали від батька, але все здавалося невловимим.

Останнім, що вона побачила перед тим, як усе остаточно зникло, було обличчя матері, сповнене ніжності й тривоги. Кора наче чула, як жінка щось прошепотіла, але звук не дійшов до неї. Потім світ раптово потьмянів, і Кора відчула, як падає в порожнечу.

З різким подихом вона прокинулася, повернувшись до своєї кімнати. Серце калатало, ніби вона щойно пережила справжню пригоду. Книга лежала перед нею, її сторінки злегка мерехтіли, але вже не випромінювали того магічного сяйва, яке перенесло її в минуле.

Кора піднесла руку до серця, намагаючись заспокоїти дихання. Її розум був переповнений питаннями. Вона щойно побачила своїх справжніх батьків, але що це було? Чи була це реальна подія з її минулого, чи лише фрагмент магічного бачення? Її голова йшла обертом від емоцій і недавнього видіння. Вона все ще відчувала тепло матеріних рук, відлуння тривоги в батьковому погляді та напругу в голосі того грізного чоловіка, який загрожував її родині.

Раптом вона згадала слова Анона про те, що її чекає важкий шлях і що правда прихована за шарами магії. Можливо, ці видіння — лише початок. Можливо, книга відкриє їй ще більше, якщо вона наважиться піти далі.

Спроба зрозуміти все, що вона побачила, додала їй рішучості. Кора відчула, як у її душі пробуджується нова сила, сильна і впевнена, яка допоможе їй пройти шлях до правди. Вона знала, що наступного дня вирушить до академії з іншою метою: не тільки навчатися, а й знайти відповіді, які так довго ховались від неї.