Мара Найт - Тіні спадщини , Мара Найт

Кора витерла кров з кута губи, її дихання було важким, але на її обличчі сяяла задоволена посмішка. Вона розправила крила, з яких сипалися чорні пір'їни, що розчинялися в хаотичному просторі. Постаті стояли перед нею, але тепер навіть вони виглядали невпевнено.

— Ви, хлопчики, думаєте, що знаєте, з чим маєте справу? — Кора повільно рушила вперед, її голос був наповнений сарказмом. — Дозвольте вас розчарувати. Творець цього світу... Хм, хто б це міг бути?

Вона зупинилася на мить, даючи їм час усвідомити її слова, а потім, злісно усміхнувшись, продовжила:

— Я. Я — творець цього світу. І не тільки цього. Всі виміри пов’язані зі мною. Вони — частини мене. Вимір хаосу, який ви так любите використовувати, — це лише моя темна сторона. Інші виміри — це мої відображення, мої емоції, мої сили.

Хаос навколо ніби відгукнувся на її слова. Простір затремтів, і уламки скла, які плавали в повітрі, почали обертатися навколо Кори, створюючи вихор. Її очі сяяли сильніше, а голос звучав з такою впевненістю, що навіть хаос підкорявся.

— Ви — лише тіні, створені моєю силою, — вона підійшла ближче до головної постаті. — І тепер я закінчу цю гру.

Одна з постатей зробила крок вперед, її голос був сповнений страху і злості:

— Це неможливо! Жодна істота не може володіти всіма вимірами.

Кора засміялася ще гучніше, її магія посилилася.

— Я — не просто істота. Я — баланс і хаос. Світло і темрява. І ви не зможете зупинити мене, бо я — це все, що існує.

Під її ногами почала тріщати земля виміру, магія виривалася з кожного її руху, знищуючи все на своєму шляху. Кора підняла руки, і вихор уламків скла кинувся на її ворогів, розриваючи їх захист.

Постаті почали атакувати, кожна з них викликала стихії, що змінювали саму суть виміру хаосу. Вогонь, лід, блискавки, і навіть сама темрява обрушилися на Корі. Але вона лише підняла руку, і всі стихії зупинилися в повітрі, ніби зустріли нездоланну силу.

— Це все, що ви можете? — запитала вона, голосом, сповненим зневаги. — Я розчарована.

Вона махнула рукою, і стихії повернулися назад на своїх господарів, зруйнувавши їх захист. Перший з них впав, розчиняючись у хаосі. Інші почали атакувати ще лютіше, але Кора не зупинялася. Її магія стала чистою руйнівною силою. Вона закликала енергію з самого серця виміру хаосу, і кожен її удар розривав простір на шматки.

— Ви кажете, що мою силу відчувають всі виміри? — Кора підійшла до однієї з постатей, що ледве стояла на ногах. — Добре. Нехай вони знають, хто їхня правителька.

Вона знову засміялася, і цей сміх був подібний до грому, що розривав тишу. Під її ногами земля розкололася, і з тріщин вирвалася чиста темрява, яка почала поглинати все навколо.

— Я очищу цей вимір і перетворю його на те, чим він має бути, — оголосила вона. — Місцем, де жодна тінь більше не зможе сховатися від мене.

Останні три постаті спробували об’єднати сили, створивши масивний потік енергії, що обрушився на Кору. Але вона лише підняла руку, і їхня атака розсіялася, як дим.

— Час гри закінчився, — сказала вона, і змахом руки створила хвилю енергії, що знищила всіх ворогів в один момент.

Хаос навколо затих. Простір перестав тремтіти, а уламки скла повільно опустилися, завмерши в повітрі. Кора залишалася стояти посеред руйнувань, її крила були розправлені, а очі сяяли білим світлом. Вона витерла кров з губ і поглянула вдалечінь.

— Час знайти моїх справжніх батьків, — тихо сказала вона, і змахом крил зникла у вихорі чорної магії, вирушаючи далі у пошуках істини.

Кора летіла крізь хаос, коли її погляд впав на купол, що випромінював яскраву білу енергію. Він був як непробивний бар'єр, який зупиняв усе навколо. Зупинившись, вона наблизилася до нього, дивуючись його сутності. В її розумі мимоволі виникла думка: Це щось нове, щось важливе...

Підлетівши ближче, Кора простягнула руку до купола, і її пальці легко проникли через його поверхню, ніби він був зроблений з енергії, яка не мала твердих кордонів. Рука пройшла крізь нього, і Кора відчула, як її потягло всередину.

Купол відштовхнув її на кілька кроків назад, коли вона потрапила в величезну залу, заповнену тінню. Відлуння її кроків втрачались у безкрайній темряві, але в самому центрі зали стояли дві капсули. Вони видавались практично позачасовими, як не з цього світу.

Перша капсула була величезною, її форма нагадувала гладку, але вражаючу сферу з витонченими вигнутими краями. Поверхня капсули переливалась темним світлом, яке змінювалося, від глибокого синього до темно-червоного, мов тіні, що повільно ковзають по воді. Це світло було холодним, але водночас і дуже таємничим, мовби приховувало в собі важливу істину.

І поряд з нею стояла друга капсула, яка була кардинально іншою. Вона була покрита м’яким і теплим світлом, що переливалося відтінками золота й блакитного. Це світло було схоже на перші промені сонця, що розсікають нічну темряву, м’яке й живе, надаючи всьому навколо відчуття спокою та гармонії. Кора могла відчути, як це світло огортає її, немов материнська рука.

Кожна капсула була неймовірно красивою і містила в собі таємничу силу, що не піддавалась однозначному поясненню. Вони здавалося, стояли поруч, але мали різну енергетику: одна — темна, холодна, інша — тепла і світла. Сама кімната, в якій вони стояли, ніби вбирала їх у себе, поглинаючи все навколо.

Кора підійшла ближче до кожної капсули, відчуваючи їх магічну присутність і силу, які повільно наповнювали її власну енергію.

Кора, стоячи перед двома капсулами, відчула, як її енергія взаємодіє з їхнім магічним полем. Рука обережно торкнулась кожної з капсул, спочатку однією, потім іншою, і в ту ж мить магія їхнього відкриття почала діяти.

Обидві капсули поступово відкривались, їхні поверхні почали розсуватися, мов туман, що розсіюється під першим світлом. У темряві з'явилась перша фігура. З капсули, що випромінювала темне світло, виник чоловік.

Він лежав спокійно, його риси обличчя були витонченими, але сильними. Темне волосся, не довге, але ретельно укладене, впало на лоб, вільно звисаючи з боків, наче створюючи темний контраст із його шкірою. Очі, що мимоволі привертали увагу, мали глибокий жовтий відтінок, що нагадував золото в сутінках, і вони відразу фіксували погляд Кори, здавалося, що він вже прокидається від її дотику. Його одяг був елегантним, але простим — чорна тканина з м’якими вигинами, що облягала його статуру. Він носив темну сорочку з легкими шкіряними вставками на плечах, що додавав йому загадкової, майже королівської величі.

Капсула, що була покрита теплим світлом, відкрилася слідом, і в ній поступово з'явилася інша фігура. Це була жінка, її біляве волосся, немов світло, спускалося хвилями, покриваючи плечі, а на її обличчі застигала лагідна посмішка. Її голубі очі, глибокі та ясні, немов океан, повільно відкривалися, і погляд м'яко впав на Кору, сповнений тепла і розуміння. Вона була одягнена в легку білу сукню, що ніжно облягала її тіло, додаючи елегантності, а мереживні елементи по краях підкреслювали її витонченість.

Нарешті, як капсули повністю відкрились, чоловік і жінка повільно відкрили очі, спочатку ледве помітно, а потім їх погляди стали чіткими та сфокусованими. Жовті очі чоловіка зустріли погляд Кори, і вони відразу стали глибокими та проникливими, наче він вже все розумів. Жінка, з голубими очима, дивилась з ніжністю та любов'ю, її погляд, хоч і спокійний, був сповнений рішучості.

— Коралін... — тихо промовив чоловік, і в його голосі звучала сила та непереборна впевненість.

— Привіт, мамо і тату, — з усмішкою промовила Кора, дивлячись на них, її серце билося швидше від емоцій.

Кінець