Мара Найт - Тіні спадщини , Мара Найт

Кора прокинулася рано вранці, відчуваючи, як хвилювання та тривога переплітаються в її грудях. Вона швидко приготувалася до відправлення в академію, намагаючись не думати про нещодавнє видіння, яке продовжувало нависати над її свідомістю.

На кухні мама, зайнята приготуваннями, чимось непомітно підбадьорила Кору, коли вона зайшла в кімнату.

— Добрий ранок, моя люба, — сказала мама, посміхаючись. — Як ти себе почуваєш перед відправленням?

Кора присіла за стіл і поклала руки на нього, намагаючись знайти слова.

— Трохи хвилююся, — зізналася вона. — Я не знаю, чого очікувати.

—Це нормально, — відповіла мама, наливаючи чашку кави. — Академія — це новий початок. Ти зможеш дізнатися багато нового, і я вірю, що ти впораєшся.

Кора відчула тепло матері, але в її серці все ще сиділа тривога. Вона дивилася на маму, намагаючись запам'ятати кожну деталь її обличчя.

— Мамо, я хочу, щоб ти знала… — почала вона, але в цей момент двері відчинилися, і в кімнату зайшов Анон.

— Я буду чекати в машині, — промовив він холодно, заходячи в кухню.

Кора на мить зупинилася, потім повернулася до матері.

— Я скоро вийду, — сказала вона.

Мама кивнула, помічаючи, що Кора намагається бути сильною.

—Якщо тобі знадобиться щось, просто пам'ятай, що ми завжди поряд, — підкреслила вона, обіймаючи доньку.

Кора відчула, як сльози наповнюють їй очі, але вона стрималася, усміхнувшись замість цього.

— Я знаю, дякую, — прошепотіла вона, намагаючись не вдаватися в емоції.

Вийшовши з кухні, Кора поспішила до дверей, але на мить ще раз обернулася до мами.

— Я тебе дуже люблю, мамо.

— Я теж тебе люблю. Будь обережною, — відповіла мама, усміхаючись з теплотою.

Кора кивнула, а потім вийшла на вулицю. Анон сидів у машині, зосереджений на дорозі, ніби нічого не відбувається.

— Ти затрималася, — промовив він холодно, коли Кора сіла в машину.

— Вибач, — злегка знервовано відповіла вона, намагаючись уникати його погляду. — Я просто… не хотіла поспішати.

Анон лише кивнув, і вони вирушили в дорогу. Між ними панувала незручна тиша. Кора намагалася знайти тему для розмови, але в її голові крутилися думки про те, чому він поводиться так холодно.

— Я чула, що в академії буде багато цікавих предметів, — сказала вона, намагаючись звучати легковажно, але відчуваючи, як її слова губляться в повітрі.

— Можливо, — відповів Анон, не відриваючи погляду від дороги. — Але це залежить від твоїх зусиль.

Кора відчула, як його слова пробиваються крізь її надії, але намагалася не вдаватися в емоції

— Я постараюся, — коротко промовила вона.

Анон повернув голову до неї на мить, і в його погляді промайнула якась емоція, але Кора не могла її прочитати. Вона трималася холодно, намагаючись не показувати, що його поведінка її турбує.

Вони їхали далі, і Кора намагалася не думати про Анона, зосереджуючись на своїх думках і сподіваннях, які нависали над нею, як хмари.