Мара Найт - Тіні спадщини , Мара Найт

Розділ 2

Кора, відчуваючи легке хвилювання, обернулася до дверей. Кора не могла відірвати погляду від чоловіка, який стояв у дверях. Анон виглядав так, ніби щойно вийшов із темряви. Високий, понад 190 см, з міцною статурою, він випромінював небезпечну впевненість. Його чорне волосся було акуратно зачесане назад, відкриваючи різкі риси обличчя. Гострі вилиці, пряма лінія носа і холодний погляд глибоких сірих очей, які, здавалося, бачили крізь неї.

Він був одягнений у темну куртку і чорні джинси, що підкреслювали його строгий і трохи похмурий вигляд. Єдина деталь, яка вибивалася із загальної картини, — це срібний перстень на правій руці, прикрашений вигадливими рунами.

— Так, я Кора, — відповіла вона, відчуваючи, як її серце б’ється швидше.

— Мене звати Анон, — сказав чоловік, його голос звучав глибоко і впевнено. — Я прийшов, щоб поговорити з тобою.

Батьки Кори обмінялися тривожними поглядами. Мама, здається, збиралася запитати щось, але Анон випередив її.

— Я маю деяку інформацію, що стосується твоїх справжніх батьків, — продовжив він, не відводячи погляду від Кори.

Ці слова впали на Кору, як громом серед ясного неба. В її голові зазвучала тривога. Вона пам’ятала, як нещодавно запитувала батьків про свою справжню родину.

— Які батьки? — запитала Кора, намагаючись зберегти спокій.

— Пройдіть до кухні, діти, там ми можемо поговорити спокійніше. — сказала мама Кори.

Кора та Деметра пройшли за нею, слідуючи до затишної кухні, де вже пахло свіжою їжею. Батьки Кори, зацікавлені, також пішли слідом.

Усі сіли за великий стіл, і в повітрі відчувався затишок домашньої атмосфери. Кіт, який раніше стрибнув на диван, тепер мляво потягнувся на підвіконні, спостерігаючи за всім.

Анон відкрив старовинну книгу, яка лежала в нього під рукою. Кора, з цікавістю дивлячись на книгу, помітила, що на її сторінках було багато символів і малюнків.

— Це твоє родинне дерево, — сказав Анон, провівши пальцем по одній зі сторінок. — Я можу показати тобі, звідки ти походиш.

Кора не змогла стримати себе і простягнула руку, доторкнувшись до сторінки. Раптом книга почала світитися, а з її сторінок повалилися яскраві вогники, і вона заговорила.

— Привіт, Коро, — прозвучало магічно, і голос з книги був сповнений таємниць і мудрості.

На останній сторінці з'явилося зображення Кори — вона була молодшою, з іншими рисами обличчя, але її очі — темно-карі — залишалися такими ж, як і зараз.

Батьки Кори, спостерігаючи за цим видовищем, зрозуміли, що їй потрібно відпустити, як би важко це не було.

— Ви знали моїх справжніх батьків? — запитала Кора, обертаючись до мами. 

Мама, зітхнувши, тихо відповіла: — Так, ми знали їх. Вони були особливими людьми, такими ж, як і ти. Твої справжні батьки дружили з нами, і ми завжди пам'ятатимемо про них.

Кора відчула, як щось змінилося в атмосфері. Тепер все стало ясніше, але й важче. Вона знала, що її життя ніколи не буде таким, як раніше.

Коли магічне світло з книги потроху згасло, а загадковий голос замовк, у кімнаті запанувала тиша. Кора все ще тримала руку на сторінці, відчуваючи, як серце її б'ється частіше. Батьки спостерігали за нею, і в їхніх очах читалося побоювання та підтримка.

Кора, не витримавши напруги, запитала:

— чому ви прийшли? Що ви хочете від мене?

Анон і батьки обмінялися поглядами. Анон, з серйозним виразом обличчя, почав говорити:

— Я прийшов, щоб допомогти тобі зрозуміти твоє походження і те, що сталося з твоїми справжніми батьками. Ти заслуговуєш знати правду.

Кора почувалася розгубленою. Вона знала, що існує багато таємниць, але ніколи не думала, що її минуле може бути таким заплутаним.

— Що сталося з ними? — тихо запитала вона, намагаючись стримати сльози.

Анон зробив крок ближче, його голос був спокійним, але наповненим вагомістю:

— Це пов'язано з магією, яка оточує твоє родинне дерево. Твої батьки зробили вибір, який змінив все. Я тут, щоб пояснити тобі, що це означає.

Кора опустила голову, розмірковуючи над його словами. У неї було так багато запитань, але вона знала, що потрібно почати з самого важливого.

— Чи є шанс, що я зможу побачити їх? — спитала вона, відчуваючи, як на її очах з'являються сльози.

— Це можливо, але шлях до цього буде важким. Тобі потрібно бути готовою до всього.

Кора відчула, як усередині неї щось змінилося. Вона знала, що на неї чекають нові випробування, але в її серці з'явилася надія.

— Я готова, — промовила вона, піднявши погляд на Анона. — Готова дізнатися правду.Анон глянув на Кору з серйозним виразом обличчя і промовив:

— Ми вирушаємо вранці до академії. Вночі небезпечно, краще не ризикувати.

Кора кивнула, погоджуючись, але всередині неї не вщухала тривога й цікавість. Сон здавався неможливим.

Ніч оповила дім спокоєм. Здавалося, всі нарешті поринули в сон. Кора лежала у своєму ліжку, намагаючись впоратися з думками, які крутилися в її голові після розмови з Аноном. Його слова залишили відбиток, наче тінь, що не розвіюється навіть у темряві. Але спокій був лише ілюзією.

Тихий звук кроків прозвучав у коридорі. Кора ледве підняла голову, коли побачила знайомий силует Деметри, яка обережно відчинила двері.

— Ти не спиш? — пошепки запитала Деметра, наближаючись.

Кора ледь чутно видихнула:
— А ти що тут робиш?

Деметра підійшла ближче і сіла на край ліжка. Її сині очі м’яко виблискували в слабкому світлі місяця, що проникало крізь вікно.

— Мені потрібно їхати, — вона говорила тихо, але рішуче. — Батьки чекають на мене. Я не можу залишитися тут надовго.

Кора сіла, злегка нахиливши голову:
— Ти тільки приїхала. Чому ти не можеш залишитись?

— Це не моя примха, — Деметра схрестила руки на грудях. — Анон уже викликав таксі. Я прийшла попрощатися, щоб ти знала, що зі мною все буде добре.

Кора відчула, як тривога холодною хвилею прокотилася її тілом.
— Куди ти їдеш? Чи безпечно це?

Деметра усміхнулася.
— Ти знаєш мене. Я можу подбати про себе. А ще... це не назавжди. Я повернусь, коли залагоджу всі справи й коли ти з'явишся завтра в академії, я вже буду там. Не переймайся все буде добре.
Кора на мить задумалася, але потім кивнула.
— Гаразд. Будь обережна.

Деметра нахилилася і легенько обійняла її.
— І ти теж, Коро.

Вона підвелася і, не оглядаючись, вийшла з кімнати. Кора чула, як тихо зачинилися вхідні двері і машина рушила з місця. Тепер вона знову залишилася наодинці зі своїми думками та присмаком тривоги, що не покидав її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍