Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

— Чи можливо навчати людей у такий спосіб? — спитав я.

Дон Хуан відповів, що можливо, і що саме цим він і займається зі мною та іншими своїми учнями. Він навчав нас нового способу сприйняття, по-перше, змусивши усвідомити, що ми самі формуємо власне сприйняття за шаблоном, і, по-друге, завзято направляючи нас до безпосереднього сприйняття енергії. Він запевнив мене, що цей метод дуже подібний до того, яким нас навчали сприймати світ повсякденних справ.

Концепція дона Хуана полягала в тому, що наше ув’язнення в пастці сприйняття за соціальним шаблоном втрачає силу, тільки-но ми усвідомлюємо, що прийняли цей шаблон у спадок від предків, не доклавши зусиль дослідити його.

— Сприймати світ твердих речей, що мають позитивну чи негативну цінність, певно, було вкрай необхідним для виживання наших пращурів, — казав дон Хуан. — Століттями сприймавши світ у такий спосіб, тепер ми змушені вірити, що світ складається з речей.

— Не можу уявити собі світ жодним іншим чином, доне Хуане, — поскаржився я. — Це беззаперечно світ речей. Щоб це довести, нам лише треба на них наштовхнутися.

— Звісно, це світ речей. Цього ми не заперечуємо.

— Тоді про що ви кажете?

— Я кажу, що насамперед це світ енергії, а вже потім речей. Якщо не виходити з передумови, що це світ енергії, нам ніколи не вдасться сприймати енергію безпосередньо. Нас завжди зупинятиме фізична впевненість у тому, що ти тільки-но визначив як твердість речей.

Його аргумент був надзвичайно загадковим для мене. У ті дні мій розум просто відмовлявся розглядати будь-який інший спосіб розуміти світ, окрім уже знайомого мені. Твердження дона Хуана й питання, які він намагався порушити, здавалися чудернацькими пропозиціями, яких я не міг прийняти, але не міг і відкинути.

— У нас хижацький спосіб сприйняття, — якось сказав він мені. — Дуже ефективний для оцінювання й класифікації їжі та небезпеки. Але це не єдиний спосіб, у який ми здатні сприймати. Існує інший режим — той, в якому я знайомлю тебе зі сприйняттям сутності речей, безпосередньо самої енергії. Сприйняття сутності речей дозволить нам зрозуміти, систематизувати й описати світ у цілковито нових, більш захопливих і витончених термінах.

Таким було твердження дона Хуана. І більш витончені терміни, до яких він апелював, були засвоєні ним від попередників — терміни, відповідні магічним істинам, що не мають ані раціонального підгрунтя, ані будь-якого стосунку до фактів нашого повсякденного світу, але є самоочевидними для магів, котрі сприймають енергію безпосередньо і бачать сутність речей.

Для таких магів найвизначнішим магічним актом є бачення сутності всесвіту. За версією дона Хуана, маги прадавніх часів — перші, хто побачив сутність всесвіту, змалював її якнайкраще. Вони стверджували, що його сутність подібна до розжарених ниток, які тягнуться в нескінченність в усіх можливих напрямках, світних волокон, які усвідомлюють себе в недоступний для людської уяви спосіб.

Від бачення сутності всесвіту маги прадавніх часів перейшли до бачення енергетичної сутності людських істот. Дон Хуан стверджував, що вони описували людей як яскраві фігури, подібні до велетенських яєць, і так і називали їх світними яйцями.

— Коли маги бачать людську істоту, — казав дон Хуан, — вони бачать велетенську блискучу фігуру, яка пливе, на ходу утворюючи глибоку борозну в енергії землі, так ніби блискуча фігура має стрижневий корінь, що тягнеться по землі.

Дон Хуан вважав, що наша енергетична форма постійно змінюється з часом. Він казав, що кожен знайомий йому видець, включно з ним самим, бачить людських істот у формі радше куль чи навіть надгробних каменів, аніж яєць. Але час від часу й без жодної відомої їм причини маги зустрічають людину, чия енергія має форму яйця. Дон Хуан припускав, що сучасні люди яйцеподібної форми більш близькі до людей прадавніх часів.

Під час навчання дон Хуан постійно обговорював і пояснював те, що вважав доленосною знахідкою магів минулого. Він називав це визначною рисою людських істот — світні кулі мають круглу точку надзвичайної яскравості розміром з тенісний м’ячик, постійно розташовану в середині кулі, урівень з її поверхнею, за два фути[1] позаду гребеня правої лопатки людини.

Оскільки мені важко було візуально уявити це з першого разу, коли дон Хуан розповів мені про це, він пояснив, що світна куля набагато більша за людське тіло, що точка надзвичайної яскравості є частиною цієї енергетичної сфери, і що розташована вона на висоті лопаток, на відстані витягнутої руки від спини. Він казав, що прадавні маги назвали її точкою збирання, коли побачили, як вона діє.

— І як діє точка збирання? — спитав я.

— Дозволяє нам сприймати, — відповів він. — Прадавні маги бачили, що тут, у цій точці, зосереджене сприйняття в людських істот. Побачивши, що все живе має таку точку світності, прадавні маги припустили, що в цій точці має відбуватися сприйняття взагалі, у будь-який придатний спосіб.

— Що такого побачили прадавні маги, що дійшли висновку, буцімто сприйняття відбувається в точці збирання? — спитав я.

Він відповів: по-перше, вони побачили, що з мільйонів світних волокон всесвіту, які пронизують усю світну кулю, лише невеличка кількість проходить прямісінько крізь точку збирання — чого й слід було очікувати, адже вона невеличка, якщо порівнювати з цілим.

Далі вони побачили, що точку збирання постійно оточує сферичне надлишкове сяйво, трохи більше за неї, набагато підсилюючи світність волокон, що безпосередньо пронизують це сяйво.

Нарешті вони побачили дві речі. По-перше, що точка збирання людської істоти може зміщуватися з тієї позиції, у якій зазвичай розташована. І, по-друге, що, коли точка збирання перебуває у своєму звичному положенні, то сприйняття й усвідомлення здаються звичайними, судячи з типової поведінки об’єктів спостереження. Та коли їхні точки збирання й навколишні сяйні сфери розташовані інакше, ніж зазвичай, їхня нетипова поведінка здається доказом, що й усвідомлюють вони інакше, сприймають у незвичний спосіб.

Висновок з усього цього прадавніх магів був такий: що більше зміщення точки збирання стосовно її звичайної позиції, то більш незвичайною є подальша поведінка і, вочевидь, подальше усвідомлення й сприйняття.

— Зауваж, що коли я говорю про бачення, то завжди кажу «подібний до» чи «здається», — застеріг мене дон Хуан. — Усе, що ми бачимо, настільки унікальне, що неможливо говорити про нього, окрім як порівнювати з чимось нам знайомим.

Він сказав, що найточнішим прикладом цієї складності є те, як маги говорять про точку збирання і сяйво, що її оточує. Вони описують це як яскравість, і все ж яскравістю це бути не може, адже видці бачать її не очима. Проте