Ніклас Натт-о-Даг - 1795, Ніклас Натт-о-Даг

рукою простягає начальнику поліції Ульгольму ремер[5] із вином, той не знімає рукавиці. Обох гостей запрошують сісти.

— Ви, мабуть, упізнаєте мого супутника?

Дюлітц запалює воскові свічки в канделябрі, схвально киває і тішиться з того, що, на відміну від Оттоссона, його руки не видають хвилювання.

— Хто ж не знає статс-секретаря Едмана.

Юган Ерік Едман молодший від начальника поліції щонайменше на п’ятнадцять років. У нього неспокійні очі та набряклий зашмарканий ніс, який Едман посійно висякує.

Ульгольм смакує вино.

— Чудово! Зважаючи на вашу сферу діяльності, ви, мабуть, добре поінформовані. Гадаю, вам відомо, що пан Едман керує розвідкою і завзято полює за ґуставіанцями. Завдяки його старанням зрадник Армфельт ганебно втік із країни.

Дюлітц киває на знак згоди.

— Навіть у тіньових колах пана Едмана поважають за безкомпромісну натуру й геніальні методи, завдяки яким йому вдається розкрити навіть найзагадковіші ­злочини. Зізнаються навіть ті, хто так ретельно приховав свою вину, що й сам про неї забув.

Едман видає якийсь шиплячий звук, імовірно, сміх, але в результаті так закашлюється, що мусить затулитися хустинкою. Ульгольм ввічливо постукує його по спині, хоча це й не допомагає.

— На жаль, пан секретар сьогодні втратив дар мови. Здоров’я завжди було його ахіллесовою п’ятою і головним поплічником його ворогів. Нескінченні судові справи та осіння сльота геть відібрали голос у пана Едмана. Щиро сподіваємося, що це ненадовго. Сумління пана секретаря не дозволяє йому відпочивати, тож цю розмову я вестиму від його імені.

Дюлітц мовчить, і начальник поліції веде далі:

— Отож, як вам, напевно, відомо, Еренстрему цього тижня мали відрубати голову на Нюторґет — після того, як апеляційний суд підтвердив його участь у змові, організованій Армфельтом. Це все завдяки зусиллям пана Едмана. Останньої миті, коли засуджений вже був прикутий до колоди і над його головою зависла сокира, Еренстрема помилували і натомість ув’язнили у фортеці Карлстен. Від одного погляду на дощані нари й кам’яні мури свого нового дому його пройняла така туга за пуховими перинами і шкіряними шпалерами, що готовність співпрацювати, яку мало не проґавив прокурор, повернулася до нього наче за помахом чарівної палички.

Ульгольм крутить ціпок між великим і середнім пальцями.

— Знаєте, Еренстрем був дипломатом, якого дуже шанували при дворі в Петербурзі. Чоловік хитрий і добре знає, що не можна ставити все на одну карту. Він розуміє: через два роки, коли король стане повнолітнім, а Ройтергольм залишиться в історії, пожиттєвий термін можна буде обміняти на почесті. Та Еренстрему не хочеться чекати на помилування в казна-яких умовах, тож в обмін на зручності він погодився піти на деякі поступки, не зраджуючи своїх спільників більше, ніж це необхідно.

Коли вимальовується суть справи, в очах Едмана з’яв­ляється зловтішний блиск. Ульгольм нахиляється вперед:

— Ось що нам розповів Еренстрем: посередник, чиє ім’я ми вирішили поки не розголошувати, прийшов восени до вашої брами. Вам передали гроші, а також доручення допомогти Маґдалені Руденшельд установити зв’язок зі своїми колишніми соратниками. Згідно із планом вона мала скласти список усіх співзмовників, які навіть не знали імен один одного, щоб об’єднати їх і таким чином продовжити «ґуставіанську революцію».

Ульгольм, у якого після цієї промови пересохло в горлянці, наливає собі ще вина і п’є. Відставивши ремер, він якусь мить шукає загублену нитку розмови і роздратовано чухає під перукою, аж поки Едман привертає його увагу покашлюванням. Начальник поліції спантеличено спостерігає за тим, як Едман ритмічно постукує ногою і, здається, обома руками намагається втримати щось невидиме.

Урешті гості знаходять порозуміння.

— Пані Руденшельд тимчасово сиділа на Лонгольмені[6] в одній камері з повіями, поки для неї кували залізні ґрати у більш відповідному місці. Прядильний дім має багато слабких місць, і впродовж її перебування там у вас був чудовий шанс виконати доручення. Ми допитали декількох пальтів і переконані, що саме так і сталося. Однак це збіговисько дурнів і пияків, які навіть не знають, що діється в них під носом, особливої довіри не викликає.

Юган Едман нахиляється вперед і підсуває канделябр, аби краще висвітлити обличчя Дюлітца перед наступним питанням Ульгольма.

— Отож нас цікавить лист пані Руденшельд з іменами співучасників змови. Де він?

Дюлітц наповнює келих і п’є — радше для того, щоби відтягнути час. Його затуманений розум вже не спроможний на жодну хитрість, та і смаку вина старий не відчуває.

— Все, що ви розповіли,— правда, не бачу сенсу щось заперечувати. Однак сталося дещо дивне.

Ульгольм та Едман обмінюються поглядами. Едман дає знак продовжувати.

— Я випадково знайшов дівчину, Анну Стіну Кнапп, яка, наскільки мені відомо, єдина жива істота, яка знає таємний хід до Прядильного дому. Це закинутий тунель під муром, який колись проклали для осушення фундаменту. Він настільки вузький, що ним не протиснеться майже ніхто. Цим тунелем Анна Стіна втекла від покарання минулого літа. Я дав дівчині завдання пробратися назад, однак відтоді не маю від неї жодної звістки.

— Чому ви вважаєте, що вона таки виконала це доручення?

Дюлітц і собі багато разів ставив це запитання.

— Вона дала слово. Я щодня маю справу з брехунами, але цій дівчині я повірив. Анна Стіна вскочила в халепу, і моя пропозиція була для неї єдиним виходом. Одне я знаю точно — у Прядильному домі дівчини вже нема. Якщо й був якийсь лист, мені не відомо, де він.

Едман, що звик шукати тінь неправди в очах допитуваних, намагається перехопити погляд Дюлітца. Ульгольм нервово постукує пальцями по столу.

— Ваш власний спосіб життя так само не викликає довіри.

Дюлітц нахиляється над столом, уп’явшись очима в Едмана.

— Якби цей лист був у мене, я би вже розпочав торгуватися про його ціну. Вона була би вищою за оплату замовника справи, проте я міг би запропонувати вам знижку в обмін на прихильність поліції. А якби доручення вже було виконане і лист потрапив до замовника, чиє ім’я мені невідоме, чи не мали б інформатори пана Едмана зауважити зміни в керівництві заколотників?

Едман відхиляється на спинку крісла і якусь мить міркує, потягуючи повітря кутиком рота, наче погоджуючись із логікою Дюлітца, а тоді коротко киває Ульгольму. Начальник поліції зітхає, підводиться й обтрушує поли плаща так, наче весь час сидів у попелі на згарищі.

— Здається, ми даремно згаяли час. Пане Дюлітц, знайдіть ту дівчину, бо вона — ключ до розгадки. Їй одній відомо, куди подівся той лист — найважливіший документ у королівстві.

— Мушу запевнити вас, що я доклав чимало зусиль, аби знайти її, але все це було намарно.

Едман простягає ліву руку, немов римський імператор, що присуджує переможеного гладіатора, і вказівним і великим пальцями правої руки хапає відведений великий палець лівої. Ульгольм позіхає, прикриваючись тильною стороною рукавиці.

— Мій колега має на увазі, що зараз дещо змінилися ставки, тож спробуйте пошукати ще раз. Нехай наші лещата для великих пальців і старовинні, проте якісні й доб­ре роблять свою справу. А якщо змастити різьбу краплею олії, то будуть взагалі як нові. Коли тріщать кістки, навіть найбільш затяті розпочинають свою арію molto vivace[7], щоби якнайшвидше припинити муки.