Vasyl Shyrman - Віра у бога, Vasyl Shyrman

— Ти безсовісна падлюка! — жартома обурилася Іларі. — Чому мовчав?

— Хіба ти питала?

— І не раз! А ти лише мляво мукав.

— Почалося…

— І правильно! Нічого не знаю, але хочу брати участь у твоєму клубі!

— Ну, це так, умовний "клуб". Просто видавець запросив кількох друзів, щоб вони час від часу рецензували мої рукописи, допомагали з порадами.

— Тоді і я стану… рецен... рецез... тьху, зрозумів ти мене!

— Ну, точно вже втомилась!

— Та ні, ось коли почну нецензурно лаятися — тоді вже все.

— Ну, тоді, пані, дозвольте піти спати, доки не почалося, — пожартував я, встаючи.

— Дорогий, винеси нам ковдри, вже прохолодно, — попросила Бестер, глянувши на мене з усмішкою.

— Ви збираєтеся зустрічати світанок?

— Аякже! У нас тут ще цілий галон вина, — зухвало підморгнула Іларі.

— Тільки, лайтеся матом неголосно, — відповів я, усміхаючись і затягнувся димом.

— Ой, іди вже давай, п'яний ведмідь, що курить, до свого барлогу, — єхидно відповіла Іларі.

— Ковдри, не забудь! — вже навздогін прокричала дружина.

Ніч видалася мені глибокою й спокійною — я спав без сновидінь, як немовля. Після сеансів з Іларі так було завжди. Певно, підсвідомість, нарешті звільнившись, воліла мовчати до ранку, не сміючи нічого підкинути уві сні. Прокинувшись, помітив, що Бестер, зовсім не лягала. Це насторожило й вийшовши на терасу, я зрозумів, чому. Собаки вже самі гуляли на подвір’ї, а наші милі дами заснули прямо в шезлонгах, обійнявши недопитий бочонок. Очевидно, їхня бесіда тривала до ранку. Торкнувся бочки: ні, ще більше галона залишилося.

Обійшовши сонних жінок, я пішов готувати каву — їхній ідеальний "дзвін будильника". Приготувавши дві чашки, тихенько сів поруч із ними, спостерігаючи, як перші промені сонця грають з їхніх волоссям. Затягнувшись ароматним димом трубки, поринув у свої думки. Час підтискав, і через пару тижнів на мене чекала зустріч у "Клубі окультиста" — треба було закінчити другий розділ.