Vasyl Shyrman - Віра у бога, Vasyl Shyrman

Ярмарок

Минуло кілька днів, як я закінчив другий розділ і відредагував перший. Щоб заощадити час, розіслав чернетку поштою всім учасникам майбутньої зустрічі. Я був задоволений виконаною роботою, адже у новому розділі описав різні аспекти вірувань — від християнства до язичництва, наголошуючи на співвідношенні віри й знання. Зрештою, і в голові, і в рукописі перемогло саме знання.

Після чергової зустрічі з Іларі у нас вдома я лише під вечір відвіз її додому. Вона провела для Бестер сеанс регресивного гіпнозу, і розповідь Бестер про те, що вона побачила, вразила мене. Я отримав від неї добрячий нагін за надто сильне занурення під час сеансу. Іларі виправдовувалась, та все ж догану дістали обидві. А мені навіть сподобалась ідея продовжувати сеанси вдома. Бестер, теж була не проти, а я жартома сказав, що треба запастись вином. Жарт був не дуже вдалий, але всі погодилися, що без вина не обійдеться.

Неподалік нашого дому є одне прибережне селище, де ми зазвичай поповнюємо запаси під час щомісячного ярмарку. Дорога туди займає близько години — це тридцять миль звивистою й вузькою трасою, а вранці через затори буває й довше. Останньої неділі кожного місяця на ярмарок з’їжджається мало не вся округа, тож туристів і місцевих завжди вистачає.

Цей ярмарок, справжнє костюмоване свято, щомісяця вабить туристів зі всіх кінців, адже тут є все — від торговців на будь-який смак до циркових артистів та атракціонів з феєрверками. Чия це була ідея — не знає вже ніхто, але всім подобається. Учасники заходу з радістю перевдягаються в середньовічні костюми, занурюючись у гру. Серед прилавків і натовпу походжають "солдати" у важких обладунках, зі списами в руках, запрошуючи на атракціони; торговці, вдягнені в костюми, голосно вихваляють свій товар; "священники святої інквізиції" з суворими обличчями шукають "відьом". Задля жарту, можуть навіть "вкрасти" гаманець, а потім повернути його за невелику платню. Атмосфера середньовіччя захоплює настільки, що часом можна забути, що це лише постановка. Мабуть, випадкова людина могла б подумати, що це зйомки якогось історичного фільму.

На центральній площі селища височіє англіканська церква, збудована ще в 1560 році. Ми познайомились із її священиком, який служить там і дбає про церкву. Спочатку ми з Бестер, думали, що він теж просто актор, але згодом з'ясували, що він справжній священник. У дні ярмарку він вдягає старовинну сутану, а голена голова зберігає тонзуру, схожу на постриг єзуїтів. Церкву, яку побудували ще католики, згодом передали англіканцям. Усередині та ззовні вона виглядає так само як сотні років тому, і, завдяки турботливим рукам отця Фрера, підтримує автентичність, що приваблює туристів і забезпечує засоби для утримання будівлі.

Ранок ярмаркового дня починався зі справжньої служби в церкві. На ній, окрім віруючих, були присутні всі, хто хотів. Ми з Бестер, одягалися в костюми тієї епохи і, заздалегідь домовившись із торговцями, за годину закупили все необхідне. Решту часу до обіду проводили на площі, де відбувались театралізовані вистави, насолоджуючись атмосферою веселощів. Натуральний ель із дерев'яних кухлів був справжньою екзотикою!

Ми сиділи за дубовими столами на вулиці, смакуючи смажені домашні ковбаски та запашний ель, сміючись і спостерігаючи за тим, що відбувається навколо.

— Привіт, Бофін! — раптом, торкнувшись мене за плече, вигукнув Фреєр.

— О, привіт! Ти прийшов нас сповідати? — пожартував я.

— Уявляєш, ні! Просто випити елю з тобою, — весело відповів він.

Одного разу я допоміг йому в одній справі, не взявши грошей за послугу. Відтоді Фреєр перейнявся до мене, намагаючись спонукати мене на шлях християнства. Звісно, я, як справжній поганин, чинив опір, а моє знання Біблії заохочувало його до теологічних дискусій під кухоль елю — іноді навіть більше.

— Ти був сьогодні на службі? — запитав він.

— Знаєш, навіть не відвідуючи церкву, я чув твою проповідь. Акустика розносила слова на все селище.

— Ага! Отже, ти чув мою проповідь?

— Фреєре, ти завжди проповідуєш про віру в Бога.

— Ні, ні! Не ухиляйся! Що ти скажеш про це?

— Євангеліє від Івана 3:16: "Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне". Ти про це?

— О, ти чув! І що скажеш?

— Твій пасаж про образ змія Мойсея дуже вдалий для пастви, особливо красномовно описаний тобою. Але чи знаєш, що син не був єдинородним? Був і другий син, якого батько вигнав — це Люцифер. Він же змій, що спокусив Єву, і той же змій на жезлі Мойсея. Тобі не здається, що цей символізм має глибокий сенс, якщо уникати християнського дуалізму?

— Продовжуй, твоя думка цікава!

— Щоб знайти порятунок, потрібно померти, і це можна прочитати в багатьох місцях Нового Заповіту. Не цитуватиму, бо ти і так знаєш. Головний аспект усіх цитат — вмерти для гріха і воскреснути для життя. Це своєрідне переорієнтування на те, що нібито краще, ніж гріх. Але пам'ятаємо, що гріх з грецької — це не потрапити в ціль. Людина ставить собі мету, не реалізує її, і це називається гріхом. Ціль, як певний досвід, пропонує замінити вірою. При тому віру в єдинородного, тонко перевертаючи історію, відкидаючи інший шлях життєвого досвіду та пропонуючи прийняття на віру досвіду трансцендентного, який нівелює або списує досвід життя як гріх, чи неправильний шлях, — на одному подиху випалив я, зробивши великий ковток елю та заглянувши у вічі Фреєра.

— Та-а-а-к! — після паузи, ковтаючи ель, намагався переварити сказане "святий отець".

— Нам пора додому, бо у нас малеча не гуляла! — урятувала мене Бестер, усвідомлюючи, що після затяжної паузи і ще кількох ковтків елю вести машину доведеться їй.

Це вже не вперше, після моїх висловлювань Фреєр видихав, осушуючи пінтовий кухоль до дна, а потім викладав свою теологічну версію. Замовлялася ще одна порція, і ми могли так наклюкатись, що в кінці вже співали християнські гімни, обійнявшись, а публіка підспівувала, спостерігаючи за нами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍