Vasyl Shyrman - Віра у бога, Vasyl Shyrman

Оповідання "Віра у Бога" досліджує глибокі роздуми головного героя про природу віри, межу між надією та сумнівом, і конфлікт між раціональним та духовним сприйняттям світу. У пошуках відповіді на питання, чи можливо поєднати духовне з науковим, він стикається з моральними дилемами та особистим переосмисленням. Через емоційні спогади і непрості розмови герой намагається знайти власну істину, змінюючи ставлення до віри як до живої сили, що підтримує його на життєвому шляху.

Тіні святості

  Віра ж є здійсненням очікуваного
і впевненість у невидимому.
У ній свідчили давні.
Євреїв 11;1,2

— І перед завершальною молитвою, я оголошу кілька повідомлень і прохання про молитви на наступний тиждень. Також прошу залишати пожертви на підтримку нашого молитовного дому…

Пастор Лорент Грен, чорношкірий зрілий чоловік, з помірною сивиною, стояв на кафедрі місцевого баптистської церкви. Він перебирав записки з проханнями та сортував їх за потребами. Його окуляри, спущені на кінчик носа, підкреслювали зосередженість, а погляд час від часу зупинявся на парафіянах. Особливу увагу привернула жінка в кінці зали. В елегантному костюмі світло-зеленого кольору, з широким капелюхом і легким вуальним шарфом, Маргарет Грен сиділа з примруженим поглядом. Лорент, ковзаючи по обличчях присутніх, намагався зрозуміти, чи встигла вона сьогодні випити.

Останнім часом Маргарет, за місцевими мірками, дещо зловживала алкоголем. Якби вона просто залишалась вдома, ніхто б не обговорював, але вона з’являлася на вулицях міста за кермом свого кабріолета. Шериф Сем неодноразово проводжав її додому, намагаючись не розголошувати інциденти з поваги до її брата, Лорента. Але в маленькому містечку всі знали все одне про одного, і центр усіх чуток, як завжди, була баптистська церква.

Брат і сестра Грени успадкували великий спадок від діда, нафтового магната Девіда Грена. І хоча старий Грен планував передати компанію онуку Лоренту, той вибрав інший шлях, вступивши до християнського університету та ставши пастором. Натомість компанією керувала Маргарет, яка з дитинства захоплювалася точними науками. Лорент свою частину спадщини вклав у розбудову парафіяльної церкви.

— Марго, — дорікав сестрі Лорент, — навіщо ти так зловживаєш? Це не допоможе повернути сина чи чоловіка. Вони з Богом тепер, на небесах.

— Лоренте, ти вже йди до біса з цими проповідями, — Маргарет кинула косий погляд на групу дам, які виходили з церкви з осудливими обличчями. — Проповідуй їм, отим пофарбованим гробам, красивим ззовні, але гнилими всередині, — з викликом процитувала вона Святе Письмо.

— Марго, дружина відвезе тебе додому, — м’яко запропонував Лорент, ховаючи розчарування.

— Я не хочу додому. Тим більше — з твоєю дружиною.

— Я сама відвезу тітку Марго, — несподівано з’явилась Натен і обняла тітку за плечі.

— Гаразд, тоді нехай це будеш ти. Я заїду пізніше.

— Е ні, тат, — усміхнулася Натен, — ми з тіткою покатаємося разом. Її кабріолет — це просто диво.

— Як скажеш, — Лорент провів їх поглядом, знаючи, що не втримати Маргарет. Він добре розумів, що вона п’є, втративши всіх близьких в авіакатастрофі. Пів року минуло з того часу, але біль був ще живий. Він пропонував їй звернутися до психолога, але вона відмовилася.

— Мій психолог завжди зі мною, — з посмішкою діставала вона фляжку з коньяком.

— Це не допоможе, Марго.

— Ти мене зараз проповідуєш чи сповідуєш? — саркастично відрізала вона. — Дід завжди казав, що коньяк — найкращі ліки проти стресу. І якщо хочеш керувати моєю компанією, то запасись цим.

Їхня суперечка завершилася традиційно — Марго підняла середній палець, наче повертаючись до дитячих часів, коли вони сперечалися, але завжди мирилися. Це була їхня мова дружби, де вони могли сказати одне одному правду, яка б болісною вона не була.”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍