Alana Nesta - Незакінчена історія, Alana Nesta

Коли фільм закінчився, я кілька хвилин сиділа, занурена у свої відчуття, і цим скористалася Сью. Не знаю, чи їй справді стало зле, чи вона так добре грала.

- Ніко, щось мені зовсім зле, я піду трохи полежу, не могла б ти залишитися, ще на якийсь час, щоб Данило не нудьгував? - попросила вона мене, тримаючись за живіт. Я не змогла відмовити подрузі, хоча мені не дуже хотілося залишатися з ним наодинці. - Ну, не з'їсть він мене? Можна просто обговорити погоду, фільм, а за півгодини розпрощатися і піти, - вирішила я.

- Вина, - запропонував він, як тільки Сергій із Сью пішли.

- Ні, дякую, я вип’ю каву, відповіла, попрямувавши у бік кухні.

- Це не буде нахабством, якщо я попрошу тебе заварити мені чай?

- анітрохи, із задоволенням, - якомога люб'язніше відповіла я. Поки я діставала з шафок чашки, каву, чай, кип'ятила воду, Данило мовчки продовжував вивчати мене. Я відчувала його погляд, що ковзав по мені, наче метелик.

Вирішивши порушити тишу, що чомусь мене напружувала, я запитала перше, що спало на думку.

 - Так, ти не любиш каву?

- Не люблю.

- Як так.

- А ти любиш?

- Шановний, у Вас, що єврейська кров, тому Ви відповідаєте питанням на питання?

- Ні. Так, чому кава, а не час, вже пізня година, для цього напою.

- Тому що, кава для мене - це своєрідна філософія, в ній переплітається стільки смаків та магії. ЇЇ можна змішувати до нескінченності. Заварюючи її, ти щоразу отримуєш досконалий і водночас інший, ніж учора напій. Із чаєм значно менше експериментів: чорний, зелений, мете. Залити настояти випити. До речі, ти який чай п'єш?

- чорний англійський з молоком.

Я здивовано при піднявши брову глянула на нього, а потім попрямувала до холодильника шукати молоко.

- Можливо, ти дещо не права стосовно чаю. Гарний чай – це теж філософія, його терпкість, колір і навіть запах. Англійці — півжиття витрачають на те, щоб знайти свій сорт чаю, - усміхнувшись сказав він.

- А другу частину життя вони витрачають на пошуки молока, чи що. – глузливо відповіла я, збовтуючи пляшку з молоком, яку знайшла в холодильнику.

- Ні з молоком все набагато простіше, головне, щоб воно було свіжим. – посміхнувся він.

- О точно! – я відкрила пляшку, і наливши трохи в чашку спробувала. - Свіже не турбуйся. Він якось дивно на мене подивився, потім, підвівшись із-за столу, підійшов до мене.

- Дозволиш?

- Що? - не зрозуміла я

- Він пальцем доторкнувся до верхньої губи, напевно залишився слід від молока. А потім забравши чашку з моїх рук, відпив, — справді свіже. - Сказав він, підморгнувши мені.

Від цих маніпуляцій мене затопило жаром, і я почервоніла, як підліток. Моє тіло ще ніколи так не реагувало на чоловіка.

- Треба забиратися звідси, - кричав внутрішній голос.

***

-Ніка, зараз кава втече, - спокійно промовив він.

- А точно. - я повернувшись до плити вчасно, встигнувши прибрати турку.

Поки я робила каву собі та чай Данилу, змогла трохи заспокоїтися.

- Ти не проти, якщо ми посидимо на кухні?

- Ні, від чого ж?

Ми мовчки пили, наче кожен шукав тему для продовження розмови.

– Я так зрозумів, що ти любиш читати.

- О, ми обговорюватимемо книги? Тобі, що не повідомили ціль нашого знайомства, чи Сью з тобою грає в темну? То я можу просвітити.

- Звичайно я здогадуюсь, для чого нас залишили удвох, але чому не скоротати час із цікавим співрозмовником. Якщо ти, звісно, вважаєш мене цікавим співрозмовником? – спитав він, хитро посміхаючись.

- ок, книги так книги.

- Давай, поставимо один одному кілька запитань про книги, тільки з умовою чесно відповідати. Як тобі таке? – він глянув на мене.

-Що може бути страшного у книгах, я згодна. Ти починай першим.

Данило трохи задумався.

- Розкажи мені про книгу, яку ти прочитала першою, ні, не абетку чи дитячі казки, а саме про книгу?

- Перша книга? - я задумалася, хотілося відповісти, якусь брехню, але договір був казати правду.

- Я почну з передісторії, у моїх батьків велика бібліотека і дитячі книжки там були, але мені трапилася книга Алана Тьюрінга про дешифрування Енігми, мені тоді було років 11-12, і я її прочитала, як пригодницький роман. До того я читала, як ти розумієш казки. Я після цієї книги багато читала про першу і другу світову, про інші війни. Тож війна, антиутопія, постапокаліпсис — це основний жанр книг, які я читаю досі.

- Тоді, як туди затесалася Енн Райс?

- Це вже друге питання, не думаєш?

- Відповідай, потім я відповім на твої два.- зі сміхом відповів він.

- «Від світанку до заходу сонця» і Джордж Клуні.