Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Туссен не встиг призначити себе королем - Наполеон ув'язнив його. Після Туссена прийшов Дессалін. Перед тим він допомагав французам генерала Леклерка придушити повстання. Леклер писав про нього тоді: "Дессалін тепер є м'ясником чорних. Його руками я виконую найбруднішу роботу". Коли Леклер і французи були переможені жовтою лихоманкою під назвою "Дракон Сіаму", Дессалін призначив себе імператором, Яковом I, Будівничим-Батьківщини-і-Месником-за-всі-злочини-рабовласницького-режиму. Але він не перестав бути різником чорних людей. Духи йому не пробачили. Через два роки, у 1806 році, він потрапив у засідку. Чорношкірі піддані вбили чорношкірого імператора біля воріт Порт-о-Пренса.
Третім чорнощкірим, який правив Гаїті, був Анрі Крістоф, "монарх з неймовірними амбіціями, набагато приголомшуючий за всіх жорстоких королів, вигаданих сюрреалістами" (Карпентьєр).
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Гаїті та прилеглі до нього острови мали після свого звільнення багато королів. Наймилішим був поляк, Фаустин Віркус, солдат американської армії, призначений губернатором острова Гонаве та в 1927 році коронований його тубільцями. Він не знав гаїтянської мови та звичаїв. Піддані подарували йому два чудові підручники – правнучок польських легіонерів з армії Леклерка. Дізнавшись про це, американський конгрес змусив його зректися престолу в 1929 році "за утримання гарему". Чорношкірі плакали, коли білий король Фаустин уїжджав.
За чорним королем Крістофом чорні плакали кривавими сльозами.
Він походив з острова Гренада. Був невільником, кухарем і офіціантом готелю в Кап-Франсез, солдатом, піратом на кораблі і знову солдатом. Він отримав підвищення в армії Туссена. Крістоф зрадив його, приєднавшись до французів, разом з якими вбивав своїх чорношкірих братів. Дружина генерала Леклерка, Пауліна, платила йому за це гарячими гаїтянськими ночами. Її вважали найкрасивішою жінкою Франції. Він же бажав стати першим жеребцем Гаїті.
Потім його амбіції зросли. У Дессалінеса він став командувачем армією. Після смерті Якова I, коли Гаїті розділилося на південну і північну частини, наприкінці 1806 року він став главою північної частини: Його Величністю-Ясновельможним-Президентом-і-Генералісимусом-Сухопутних-і-Військово-Морських Сил-Гаїті. Через п'ять років він проголосив себе королем Генріхом I, країну - Королівством Гаїті, а столицю Кап Франсез перейменував на Кап Генрі. Не французькою: Анрі, а англійською: Генрі, тому що він приєднався до англійців проти Франції. Він хотів замінити французьку мову англійською за допомогою кия.
Він створив дві конституції: республіканську (як президент) і королівську. Обидва освячували феодалізм і нову форму невільництва. Був ворогом визвольних рухів в інших країнах. Бунтівні негри Бразилії заспівали гімн на його честь, не знаючи, що співають чудовиську. Співають Милістю-Божою-і-Конституційним-Правом-Королю-Гаїті-і-Правителю-Островів-Тортуга-Гонаве-та-Інших-Прилеглих-Вбивці-Тираниї-Відроджувачеві-та-Благодійникові-нації-Гаїті-Творцю-її-Морально-Політичних-та-Військових-Інституцій--Першокоронованому-Монархові-Нового-Світу-Захисникові-Віри-Засновникові-Королівського-та-Лицарського-Ордена-Святого-Генріха.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
"Якщо є щось, про яке кажуть: це нове! — так уже було в часи, що були перед нами". І Сантаяна мав рацію, коли писав, що "ті, хто не знає минулого, приречені на те, щоб повторити його".
Інтронізація Крістофа була копією псевдоімперського цирку Бокасси, наче час йшов назад. 2 червня 1811 року єпископ відслужив коронаційну месу. Генріх I коронував себе. Потім він поклав королівську діадему на свою дружину, яка стояла перед ним на колінах. Його пурпурний плащ був вишитий золотими бджолами. Все було ідентично.
Він сам був копією Бокасси. Повний, кремезний, з опуклими грудьми і приплюснутим носом. Він був офіцером французької армії генерала Леклерка. Французького генерала, в армії якого служив Бокасса, також звали Леклерк. Обидва вони отримали верховне військове командування, президентство і престол у своїх країнах. Обидва вони обіцяли людям щастя.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Все вже було в ті часи, що були перед нами...
У звільнених державах Африки царює те, від чого вони самі звільнилися: рабство. "За даними Економічної та Соціальної Ради ООН і Товариства боротьби з рабством, работоргівля, безсумнівно, була виявлена в Чаді, Центральній Африці, Мавританії, Судані, Екваторіальній Гвінеї..." ("Дойче Цайтунг", 1978), і "рабське підданство" в багатьох інших країнах Чорного Континенту.
Король Генріх І приписав селянина до поміщицької плантації як в’язня. Президент республіканської (південної) частини Гаїті, Петіон, назвав це криптоневільництвом. Тадеуш Лепковський у своїй праці про Гаїті: "система примусу та експлуатації. Робочий день нагадував часи рабства. Кий часто потрапляв на спину робітників".
Король Генріх I зберіг жахливу функцію наглядача, який катує рабів. У незалежному Гаїті замість шкіряних батогів використовували дерев'яні кийки, а білих наглядачів на плантаціях замінили чорні. Свої завжди б'ють сильніше.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Все вже було в ті часи, які були…
У другій половині ХХ століття символом чорної репресивної поліції стала гаїтянська організація Тонтон Макути, права рука темношкірого сатрапа Дювальє. З часів "Комедіантів" Грема Гріна, ця назва використовується як синонім для всіх злих поліцейських сил Третього світу, подібно до того, як у Європі поліцейських лиходіїв називають "гестапо". В Європі є погана і хороша поліція, у звільненій Африці майже виключно погана.
ЗАІР: "Поліція нагадує головорізів гаїтянського президента, так званих "тонтон макутів" ("Бізнес Вік", 1980).
УГАНДА: "Основною опорою системи є Департамент громадської безпеки, група професійних убивць, схожих на "тонтон макутів" (...) Деякі джерела оцінюють кількість убитих у півмільйона людей" ("Ді Цайт", 1979 р.).
СОМАЛІ: "Навіть найм'якіша форма критики уряду не є можливою. Співробітники всесильної служби безпеки — більшість із них молоді, неосвічені, хамські на вигляд люди — мають право заарештувати будь-кого в будь-який час" ("Гвардіан", 1981).
ГАНА: "Поліція та шпики залякали всю країну" ("Die Weltwoche", 1982).
ЕКВАТОРІАЛЬНА ГВІНЕЯ: "За останні 10 років десятки тисяч людей були вбиті, часто навіть без приводу. Інформація, зібрана правозахисними організаціями, малює картину, що нагадує панування терору Дювальє на Гаїті" ("Лос Анжелес Таймс", 1977).
І так далі. "Видіння світлого майбутнього перетворилося на похмуру і часто моторошну картину. Сьогодні, здебільшого, Чорна Африка – це сукупність країн, де відбувається бійня" ("Ньюсвік", 1982).
Чорний світ став малим, як банан, який можна розчавити брудним кулаком. "Hooh".
В імперії Бокасса кулі були призначені виключно для охоронців
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.
