Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

У творах моїх значно більше того, що треба осудити, ніж того, що заслуговує на хвалу. Всі нападки на них були в основах більше чи менше справедливими. Переді мною ніхто не винен; невдячним і несправедливим буде той, хто дорікне мною когось у якому б то не було відношенні. Об’являю також привселюдно, що, крім досі надрукованого, нічого не існує з моїх творів: усе, що було в рукописах, мною спалене, як безсиле і мертве, написане у хворобливому і приневоленому стані. А тому, коли б хто-небудь став видавати щось під моїм ім’ям, прошу вважати це мерзенною підробкою. Але покладаю натомість обов’язок на друзів моїх зібрати всі мої листи, писані до будь-кого починаючи з кінця 1844 року, і, зробивши з них строгий вибір тільки того, що може принести яку-небудь користь душі, а все інше, що служить для пустих розваг, відхиливши, видати окремою книгою. В цих листах було дещо, що прислужилося на користь тим, до котрих вони були написані. Бог милостивий; може бути, прислужаться вони на користь і іншим, і зніметься через те з душі моєї хоч частина суворої відповідальності за намарність раніше написаного.

VI. ………….[7]

VII. Заповідаю… але я пригадав, що вже не можу цим розпоряджатися. Необачним чином викрадено в мене право власності: без моєї волі й дозволу опубліковано мій портрет[8]. З багатьох причин, котрі мені об’являти не треба, я не хотів цього, не продавав нікому права на його публічне видання і відмовляв усім книгопродавцям, що досі приступали до мене з пропозиціями, й тільки в такому разі припускав собі це дозволити, якби допоміг мені Бог здійснити той труд, яким думка моя була зайнята протягом усього життя мого, і при тому так здійснити його, щоб усі мої співвітчизники сказали в один голос, що я чесно виконав своє діло, і навіть забажали б упізнати риси обличчя того чоловіка, котрий до часу працював у тиші й не хотів користатися з незаслуженої славнозвісності. З цим поєдналась друга обставина: портрет мій у такому разі міг розпродатися одразу у великій кількості екземплярів, принісши значний дохід тому художнику, котрий повинен був гравірувати його. Художник цей уже кілька років трудиться у Римі над гравіюванням безсмертної картини Рафаеля «Преображення Господнє». Він усім пожертвував для труда свого — труда вбивчого, пожираючого роки й здоров’я, і з такою досконалістю зробив своє діло, що підходить нині до кінця, з яким не робив ще жоден із граверів. Та з причини високої ціни і малого числа знавців естамп його не може розійтись у такій кількості, щоб винагородити його за все; мій портрет йому допоміг би. Тепер план мій зруйнований: раз опубліковане зображення кого б то не було робиться вже власністю кожного, хто займається виданнями гравюр і літографій. Але коли б сталося так, що після моєї смерті листи, після мене видані, принесли б яку-небудь суспільну користь (хоч би навіть одним тільки щиросердим стремлінням її принести), і побажали б мої співвітчизники побачити і портрет мій, то я прошу всіх таких видавців благородно відмовитися від свого права; тих же моїх читачів, котрі через надмірну прихильність до всього, що тільки має славнозвісність, завели у себе який-небудь портрет мій, прошу знищити його тут же, по прочитанні сих рядків, тим більше, що він зроблений погано і без подібності, й купувати тільки той, на якому буде виставлено: «Гравіював Іорданов»[9]. Сим буде зроблене принаймні справедливе діло. А ще буде справедливіше, коли ті, котрі мають достаток, стануть замість портрета мого купувати сам естамп Преображення Господнього, який, за визнанням навіть чужоземців, є вінцем гравіювального діла і становить славу російську.

Заповіт мій негайно по смерті моїй повинен бути надрукований в усіх журналах і відомостях, щоб, з причини незнання його, ніхто не зробився би переді мною невинно винуватим і тим би не завдав докору своїй душі.

1845

II

Жінка у світі

(Лист до …ої)[10]

Ви думаєте, що ніякого впливу на суспільство мати не можете; я думаю протилежне. Вплив жінки може бути дуже великим, саме тепер, за нинішнього ладу чи безладу суспільства, в якому, з одного боку, представляється втомлена освіченість суспільна, а з іншого — якесь охолодження душевне, якась моральна втома, потребуюча оживотворення. Щоб здійснити це оживотворення, потрібне сприяння жінки. Ця істина у вигляді якогось темного передчуття пронеслась раптово всіма кутками світу, і все чогось тепер очікує від жінки. Відставивши все інше вбік, подивимось на нашу Росію, і особливо на те, що в нас так часто перед очима, — на численність всякого роду зловживань. Виявиться, що більша частина хабарів, несправедливостей по службі й тому подібного, в чому звинувачують наших чиновників і не чиновників усіх класів, походить чи від розтратливості їхніх дружин, які так жадають сяяти у світі великому й малому і вимагають на те грошей від чоловіків, чи від пустоти їхнього домашнього життя, відданого якимось ідеальним мріям, а не сутності їхніх обов’язків, які в кілька разів прекрасніші та піднесеніші за усілякі мріяння. Чоловіки не дозволили б собі й десятої частки спричиненого ними безладу, якби їхні жінки хоч скільки-небудь виконували свій обов’язок. Душа жінки — охоронний талісман для чоловіка, який оберігає його від моральної зарази; вона є силою, втримуючою його на прямій дорозі, і провідником, який повертає його з кривої на пряму; і навпаки, душа жінки може бути його злом і погубити його навіки. Ви самі це відчули й висловились про це так гарно, як до сих пір ще ніколи не висловлювались ніякі жіночі рядки. Та ви говорите, що на всіх інших жінок чекають поприща, а на вас ні. Ви їм бачите роботу скрізь, чи виправляти і поправляти вже зіпсоване, чи заводити знову що-небудь потрібне, словом — усіляко допомагати, а собі одній тільки не бачите нічого й сумно повторюєте: «Чого я не на їхньому місці!» Знайте ж, що це загальне засліплення всіх. Усякому тепер здається, що він міг би зробити багато добра на місці й на посаді іншого, і тільки не може зробити його на своїй посаді. Це причина усіх бід. Треба подумати тепер про те всім нам, як на своєму власному місці зробити добро. Повірте, що Бог недаремно повелів кожному бути на тому місці, на якому він тепер стоїть. Треба тільки добре огледітись кругом себе. Ви говорите, чого ви не матір родини, щоб виконувати обов’язки матері,