Аліна Скінтей - Тринадцятий демон, Аліна Скінтей

— 2.

За кілька днів до подій в лісі

Астель стояла перед троном, її плечі напружено тремтіли від люті, скаженості. Та всього цього королю не демонструють. Їй доводилося тільки стискати міцніше щелепи, пригнічуючи себе.

Слова короля пронизали її, як гострі леза, холодні й безжальні. Відчуття безвиході охоплювало її дедалі сильніше, а серце калатало так, ніби ось-ось вирветься з грудей. Корсет сукні незручно стискав її, не даючи вдихнути на повні груди, мов кайдани, що не дозволяють вирватись на волю. Їй не вистачало повітря, кожен вдих був болючим, коротким.

Шпильки у волоссі тиснули на її скроні, здавалося вони не прикрашали зачіску, а пробивали голову. Кожен дотик цих клятих прикрас, які вона відчувала з новим вдихом, нагадувало їй про ув'язнення, у яке збиралися її відправити. Що більше вона намагалася контролювати себе, то більше власне тіло зраджувало її.

Душа Астель розривалася між люттю і страхом. Хвиля паніки підіймалася все вище, стискаючи її зсередини.

— Ти обрана, щоб стримувати в своєму тілі демона Офіукуса, — стальним, рівним голосом оповістив король, не зважаючи на її трепет.

— Що? — лише вирвалося з губ Бальмонд-молодшої, яка ніяк не могла повірити в почуте. 

Її думки заплуталися, і реальність стала примарною й далекою, наче все навколо перетворилося на химерну виставу, де вона - лише маріонетка. Холодні мурахи побігли по її шкірі, змушуючи тіло здригатися мимоволі. Астель ледь утримувала себе в рівновазі, вона сховала руки за спину й міцно їх стиснула, щоб не видати свого стану. Їй не можна було сперечатися з батьком - королем, перед яким усі схиляли голови. Йому ніколи не заперечували, особливо коли це стосувалося таких справ, як тринадцятий демон.

Той, кого збиралися помістити в її тіло.

Ця думка була нестерпною, її мозок протестував, але безсилля зрештою брало верх. Зараз Астель була просто частиною плану, жертвою ритуалу, і її життя, її воля нічого не значили.

Король Драгвір, відомий своєю жорстокістю та непохитною владою, різко випростався на троні. Його постать, висока та сувора, поглинала світло у залі, неначе темрява сама слугувала йому. Його обличчя було висічене, як камінь: різкі риси, холодні очі, які ніколи не виявляли тепла. Вилиці чітко окреслювалися, а губи завжди залишалися стиснутими у тонку, безжальну лінію. Сиве волосся на скронях надавало йому ще більшої суворості, а плащ, важкий і чорний, спадав із його плечей, мов темне крило.

Астель не могла впевнено сказати, що знала - як воно мати люблячого батька, інша справа короля. Драгвір ніколи не знімав із себе ні маску короля, ні корони.

— Камінь Сіріоніт відреагував на твою магію, — глухо промовив він, крокуючи до вікна. Його голос, мов удар молота, резонував у просторі, заповнюючи тишу тронної зали.

Це був вирок. Вирок, від якого не втечеш. Астель була наймолодшою донькою короля. Донькою служниці, і за все своє життя вона звикла до того, що від неї нічого не чекали. Вона була тінню у власному королівстві. Її не вважали гідною уваги, а інтриги королеви та боротьба за владу ніколи не торкалися її особисто. Але зараз усе змінилося. В одну мить вона стала центральною фігурою страшної церемонії, обраною для невидимого тягаря.

Королева, хоч і вважала її зайвою у своїй грі, трималася осторонь, ніколи не виказуючи відкритої ворожнечі, хоча Астель завжди відчувала, що справжня загроза криється в мовчанні. І саме мовчання королеви зараз стало особливо гнітючим.

Королева не дозволила б ні одній своїй доньці стати вмістилищем.

— Ні! Це неможливо! — знервовано вигукнула вона, знову труснувши головою, намагаючись збагнути, як і коли усе зайшло так далеко.

 У її голосі було відчайдушне бажання вирватися з цього кошмару. Король, не звертаючи уваги на її протест, повільно, але з явним роздратуванням промовив:

— Моя люба Астель, — він промовив це крізь стиснуті щелепи, його дратували її слова. — Ти не можеш відмовитися.

— Можу! — відповіла вона, відчуваючи, як лють наростає в її душі. — Я не буду вмістилищем для демона! Я не дозволю себе заперти в храмі! Я не підкорюся! Крапка!

Король рвучко обернувся, його погляд, наповнений люттю, пройшов крізь неї.

— Це не обговорюється, — промовив він, наближаючись до неї, мов громовиця. — Крапка!

Астель стиснула кулаки знову, в її очах, що мали колір бузку, блищала рішучість. Бальмондз-молодша не збиралася миритися з долею, яку нав'язував батько. 

— Не мене готували стати вмістилищем! Іссель була обрана із самого початку. Що змінилося?!

— Її було обрано, але її тіло не здатне втримати в собі демона. Ніхто з моїх дітей, що породила королева не здатен, — холодно процідив Драгвір, так, ніби ці слова були страшенним соромом на його репутації. Жодна донька від королеви не мала достатньо магії, щоб тримати демона, тоді як від звичайної служниці – може. Король зупинився прямо перед Астель. Його очі, темні, як безодня, пронизували її наскрізь. Вирок уже було винесено, а всі спроби опору - марні. — Ти єдина моя донька, яка успадкувала мою магію повною мірою. Твоє тіло, магія здатне втримати демона.

— Але я - не вона! І я не погоджуся на це!

Іссель - старша донька короля, могутніша, досконала в очах батька - була тією, кого готували стати не лише вмістилищем, вона майбутня королева. Та тягар страшної церемонії впав саме на Астель.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍