Герцог Фламберг - Кляті вечорниці, Герцог Фламберг

Мстислав похитав головою. "Ти добра дівчина, Василина, але..." – він замовк, не договоривши.

Василина зрозуміла, що все марно. Її почуття були нерозділеними. Вона встала і, не озирнувшись, пішла геть. Сльози котилися по її щоках, залишаючи мокрі сліди на пильному обличчі.

Вона йшла повільно, відчуваючи себе розбитою. Здавалося, ніби все її життя рухнуло в одну мить. Вона кохала Мстислава всім серцем, але він так і не зміг відповісти їй взаємністю.

Небо почало затягуватися хмарами, відбиваючи смуток, що оселився в душі Василини. Вона повільно йшла додому, опустивши голову. Кожен крок відлунював болем у серці. Здавалося, весь світ обрушився на неї.

Несподівано, з-за рогу вискочили дві постаті. Це були Іван і Гриць. Вони сперечалися на підвищених тонах, жестикулюючи руками. Василина зупинилася, щоб подивитися, що відбувається.

"Ти не маєш права загравати з Марусею!" – кричав Іван, його очі спалахували гнівом.

Гриць, не менш розлючений, відповів: "А ти хто такий, щоб мені наказувати? Маруся сама вирішить, з ким їй дружити!"

Слова переросли в дії. Іван і Гриць кинулися один на одного. Їхні кулаки стикалися з глухим звуком, розліталися клуби пилу. Василина завмерла, спостерігаючи за жорстокою сутичкою. Вона ніколи не бачила таких бійок.

Іван був вищий і сильніший за Гриця. Його удари були точними і сильними. Гриць, хоча і чинив опір, але поступово слабшав. Його обличчя спотворилося від болю, губа розкололася, а з носа текла кров.

Нарешті, Іван завдав останнього удару. Гриць опустився на землю, дихаючи важко. Іван стояв над ним, дивлячись на нього з презирством.

"Ти отримав по заслузі," – промовив він холодно і пішов геть.

Василина з жахом спостерігала за всім, що відбувалося. Вона не очікувала, що між Іваном і Грицем виникне така запекла бійка. Серце її стискалося від жаху. Вона зрозуміла, що кохання може призвести до страшних наслідків.

Василина, приголомшена побаченим, повільно відійшла від місця сутички. Вона відчувала себе так, ніби опинилася в поганому сні. Серце колотилося в грудях, а в голові крутилися різні думки. Як же так сталося? Всього кілька хвилин тому все було спокійно, а тепер...

Раптом, з-за куща вибігла Ліза. Її очі широко розкрилися від здивування, коли вона побачила побитого Гриця. Підбігши до нього, вона опустилася на коліна і почала оглядати його рани.

– Ой, боже мій, що з тобою сталося? – запитала вона тремтячим голосом.

Гриць відмахнувся від неї рукою.

– Нічого страшного, – пробурмотів він крізь стиснуті зуби. – Дрібниці.

Але його бліде обличчя і тремтячі руки видавали, як сильно він страждав. Ліза, бачачи його стан, зрозуміла, що все серйозніше, ніж він намагається показати.

– Давай, я тебе додому проведу, – запропонувала вона. – Твоя мама точно знає, як лікувати рани.

Гриць неохоче погодився. Ліза підвела його і обережно почала допомагати йому йти.

Василина спостерігала за ними здалеку. Їй стало шкода Гриця, але в той же час вона відчувала і певну жаль. Маруся Чурай, здавалося, стала яблуком розбрату, що розпалила вогонь ревнощів у серцях молодих чоловіків. І вона, Василина, мимоволі стала свідком цієї жорстокої і трагічної ситуації.

×××

Тим часом, у хаті Мстислава вирувала зовсім інша сцена. Мстислав, занепокоєний тривалою відсутністю сестри, нервово ходив по кімнаті. Крім Лізи, у нього нікого не залишилося. Батьки померли ще в дитинстві, і тільки сестра була йому єдиною родичкою.

Коли двері нарешті відчинились, і на порозі з'явилася Ліза, на обличчі Мстислава відбилося полегшення, змішане з гнівом.

– Де ти була стільки часу? – гаркнув він. – Я вже почав хвилюватися! Ти ж знаєш, що крім тебе в мене нікого немає!

Ліза, вибачливо посміхнулася.

– Вибачай, Мстиславе. Я просто трохи затрималася. Доводилося допомагати Грицеві. Він сильно постраждав.

– Грицю? – Мстислав скривився. – Знову цей недолугий козак? Що ж він накоїв цього разу?

– Він посварився з Іваном Іскрою через Марусю, – відповіла Ліза. – Іван його добре побив.

При згадці про Марусю і Івана Іскру в очах Мстислава спалахнув вогонь ревнощів. Він стиснув кулаки.

– І ти, замість того, щоб сидіти вдома, бігаєш допомагати тому дурню? – прогримів він. – Ти ж знаєш, які про нього чутки ходять!

Ліза похитала головою.

– Він не такий вже й поганий, – заступилася вона за Гриця. – Просто молодий і дурний.

– Може, і так, – пробурмотів Мстислав, відвертаючись. – Але тобі не варто мати з ним ніяких справ. Ти ж знаєш, які наслідки це може мати.

Ліза почувалася скривдженою. Вона хотіла допомогти людині, яка потребувала її, а брат звинувачував її в тому, що коханий погано впливає на неї. Вона зітхнула і пішла до своєї кімнати.

Тиша огорнула хату. Ліза вже давно заснула, її рівне дихання нагадувало колискову. А Мстислав не міг заснути. Його думки кружляли, як осіннє листя у вихорі. Він знову і знову повертався до Марусі, до її яскравих очей і чарівної посмішки.

Серце його стискалося від болю нерозділеного кохання. Іван Іскра, зі своїм зарозумілим виглядом, і Гриць Бобренко, зі своєю простотою, – обидва претендували на руку і серце Марусі. А він, Мстислав, залишався осторонь, мов тінь.

Не витримавши внутрішньої боротьби, Мстислав підвівся і підійшов до полиці, де стояла пляшка горілки. Це була його єдина розрада в такі хвилини. Він налив собі кілька чарок і залпом випив. Горілка пекучим вогнем розлилася по горлу, на мить заглушивши біль.

Закривши очі, він уявив, що стоїть поруч з Марусею. Вони танцюють під місяцем, сміються, і все навколо здається таким прекрасним. Але ця ілюзія швидко розвіялася, залишивши після себе лише гіркий осад.

Знову налив собі чарку, Мстислав випив її до дна. Голова запаморочилася, тіло стало важкими. Він опустився на лаву і заснув, так і не допивши пляшку. Сни його були сповнені хаотичних образів: Маруся, Іван, Гриць, поле битви... Все перемішалося в один кошмар.