astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Була іще сумочка… - пробелькотіла Пона і продовжила зосереджено перекидати речі з однієї купи на іншу.

Так тривало доти, аж поки у її руках не опинився блідо-рожевий клатч. Вона відразу ж відкрила його, а коли знайшла у ньому банківську платіжну картку, то ледь не закричала від щастя. Останнім часом її витрати контролювались старшим братом та батьком, тому будь-які платіжні засоби дуже рідко потрапляли їй до рук.

«Додому, негайно… Якщо я зараз же не опинюся вдома, то матиму іще більші проблеми… але що це за місце?» - з жахом продовжувала запитувати себе Пона.

З рекордною швидкістю вона натягнула на себе брудну сукню і знову забігла до ванної кімнати. Коли ж знову глянула на себе у дзеркало, то вкотре жахнулася:

- Я не можу у такому вигляді вийти звідси… хоча, поспішати додому насправді вже не варто. Я не знаю скільки часу я була відсутня… Та й як же тут холодно…

Пона вирішила продовжити роздивлятись чужу квартиру, щоб знайти у ній хоч якийсь пристойний одяг, у якому не соромно було б вийти на люди. Поступово, вона дісталась до гардеробної кімнати і як тільки відчинила її двері, то ахнула від захвату. Скрізь був дорогий дизайнерський одяг. Та розглядати його їй довелось недовго. Десь здалеку почали лунати дуже неприємні та тривожні звуки.

Сирена жандармського флайту вмить привела дівчину до тями і вона з жахом вхопила з шафи першу найближчу річ, а потім швидко натягнула її на себе. То була розкішна коротка шубка з рожевого екологічного хутра, але тепер Поні було байдуже до цього. Інтуїція не просто підказувала їй, а «волала» про те, що потрібно було негайно тікати.

Наступної миті, стискаючи міцно у руках свою маленьку сумочку та спотикаючись об тіла сплячих хлопців та дівчат, вона наче ошпарена вибігла з квартири. Оскільки її броньовані двері виходили прямо до внутрішнього переходу-пасажу у даному житловому масиві, то до найближчої стоянки для стратосферних глайдерів було зовсім близько.

Як тільки Пона підбігла до прозорих дверей велетенського ангару, то побачила, як крізь відчинені ворота, до нього залітає великий флайт з емблемою місцевої жандармерії на біло-блакитному корпусі. Якусь мить вона перелякано дивилась на нього та вкотре з жахом думала:

«Це недобре… Ну, як звідсіля вибратися?! Та я навіть не пам’ятаю, яким чином потрапила до цього житлового масиву! А на цій бісовій стоянці може бути мій глайдер… і власна інтуїція чомусь підказує мені, що не варто потрапляти на очі жандармам… Моє щастя, що поки ворота відчинені, то ці вхідні двері автоматично блокуються. Тож, у мене іще є час на те, щоб забратися звідсіля непоміченою…»

Потім дівчина щодуху кинулася геть у невідомому напрямку, але при цьому шукаючи очима хоч якісь вказівники руху. Тепер, залишався лише єдиний спосіб покинути це місце: піднятися у Парадізо швидкісним ліфтом. Але їй невідомо було чи у середині даного житлового масиву був такий. Також у неї не було жодної впевненості у тому, чи ця споруда сполучалася з велетенським поселенням у стратосфері.

Швидко заскочивши у новий перехід, Пона роззирнулася у різні боки. Нікого схожого на працівника жандармерії вона не побачила, зате здалеку почула чиїсь важкі кроки. Розуміючи, що іще зарано розслаблятися, дівчина знову побігла. На шляху у неї трапилися дві літні жінки і одну з них вона ледь не збила з ніг.

- Вже зовсім знахабніли кляті повії з Саламіну… - обурено пробурмотіла та пані, яку Пона не зачепила, з презирством дивлячись їй услід.

- Так, потрібно буде поскаржитися місцевим жандармам, щоб не пускали до пристойних  житлових масивів усіляку злидоту з бідних районів столичного пуну - «озвалась» у відповідь її подруга, поправляючи при цьому одяг і так само презирливо зиркаючи услід босій довгоногій білявці з синцем під оком.

Та Пона їх не чула. Нарешті їй на очі потрапив потрібний вказівник і вона ледь не закричала від радості, тому що він вказував на кабіну швидкісного ліфта. Це була західна частина району Океаній з шістсот восьмим житловим масивом, який підпирав собою надхмарні споруди Парадізо і був сполучений з ними своєю внутрішньою довжелезною шахтою.

Дім дівчини знаходився високо угорі прямо над нею і, щоб опинитися вдома, їй лише залишилося зайти до кабіни швидкісного ліфта і піднятися до найближчого «вузла-порталу» - зали, яка знаходилася на одному з верхніх ярусів цього масиву. Саме звідти вона могла потрапити прямо у свій надхмарний будинок.

Пона відразу ж рушила у напрямку потрібної шахти і за лічені хвилини опинилась на місці. Дочекавшись, коли прозорі двері відчиняться і ледь не цілий натовп вийде назовні, дівчина нервово затупотіла ногами, будучи роздратованою його неквапливістю. Більшість людей являлись багатими мешканцями Парадізо, були вишукано одягнені, пихаті та з презирством дивилися на неї і аж ніяк не впізнавали у ній одну з «своїх».

Манірні гламурні дівиці, поважні пані та чоловіки дивилися на Пону з неприхованою огидою, а дехто з них навіть намагався якнайдалі відійти від неї. Та чомусь така поведінка дрібних аристократів та інших багатіїв, що мешкали у надхмарному районі пуну Магр* зовсім не здивувала дівчину. Вона мовчки пройшла повз них до велетенської кабіни швидкісного ліфта і лише криво осміхнулась.

Оскільки, окрім неї більше ніхто не бажав підійматися у Парадізо, а углиб нижніх ярусів даного житлового масиву швидкісний ліфт не рухався, то двері його кабіни зачинилися, після того, як Пона назвала потрібний їй рівень. Невдоволені обличчя людей вмить зникли з її поля зору. Дівчина не була ображена на них, її навіть звеселило та потішило те, що більшість з них, яких вона знала особисто, не впізнали її.

«Мабуть, це через синець у мене під оком…» - подумала Пона і інстинктивно затулила долонями вуха, у яких вмить почало закладати – на великій швидкості кабіна рушила угору. Так було завжди, тому вона віддавала перевагу стратосферним глайдерам та флайтам, а не ліфтам, що були усередині житлових масивів у підхмарних районах Магр.