Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Турнікет, джгут, знеболювальне і навіть таблетки від алергії. У дорожній аптечці не знайшлося нічого від нудоти. Однак, незважаючи на погане самопочуття, слід було рухатися далі на Північ.

Як ішлося раніше, машина у Чоловіка - звичайнісінька. Тому в ній можна переходити на ручне керування. У творців подібна розкіш не передбачалася. За законами Отця, машини творців їздили самі й не допускали пілотування власників піднесеного статусу.

Навігатор разом із системою автопілота власноруч вирвані Чоловіком. Ці дві системи ще вранці спіткала та сама доля, що й два телефони після них. Ці дії слугували проявом не технофобії Чоловіка, а справедливості. Якщо сам ві до кінця не знав куди їде, прилади поруч теж не повинні.  

Ще за кілька хвилин людина заїхала в місто і там її машину зустрічав перший видимий пункт «Все необхідне».

Яка з першого погляду тривіальна назва, і водночас гнітюча. Це що значить - речі за межами «Все необхідне» не потрібні Чоловіку? Недозволена розкіш і кіч? Це Отець програмував усім людям?

На самому початку існування штучного інтелекту той давав усьому кумедні назви. Старий ШР назвав би це «Все необхідне Акула» або «Співчуття Все необхідне». Отець ж був до жаху непередбачуваний у нудьзі, що його пригнючувала.    

«Все необхідне» - це одноповерховий склад із маленькими віконцями на стінах. Кожна літера на вивісці забарвлена різним кольором.

Чоловік не відрізняв рожевий від фіолетового і блакитний від зеленого, тому особисто в його очах кілька літер у назві повторювалися.  

«Отець нас усіх терпіти не може», - подумав Чоловік.

Всередині, біля входу в будівлю стояв тонкий молодий чоловік. З натягнутою посмішкою він зустрічав відвідувачів і нашого Чоловіка разом із ними. На надмірну ввічливість розраховувати не варто було, адже вже за простою машиною і непомітним одягом служитель біля входу розумів, що до нього йде не творець, а звичайнісінький чоловік.

- Добрий вечір, - сказав служитель пункту на загальному діалекті. - Підказати вам щось?

Чоловік виглядав чистим, але пом'ятим. У його очах не було втоми, але й інтересу до своєї служби теж.

- Я зі входу бачу потрібну мені полицю, - не бажаючи з ким-небудь базікати, сухо відповів Чоловік.

- Сьогодні прохолодно, - як ні в чому не бувало зазначив служитель і тут же ввічливо запропонував: - Не хочете гарячого чаю?

- Ні, дякую, - згадавши, що чоловікам подають тільки зелений чай, відмовився Чоловік.

Червоний чай традиційно могли пити виключно жінки та діти.

Чоловік перейшов через поріг, і табло зверху відобразило йогої ідентифікаційний код зеленим кольором. Індикатор того, що його володар ніколи не виступав відкрито проти повноважень Отця.

У пункті грала зациклена музика, створюючи відповідну атмосферу. Між полицями неспішно прогулювалися люди, які зазирнули сюди після своєї служби. На вологій, свіжовимитій підлозі закарбувалися сірі сліди відвідувачів, які увійшли до «Все необхідне» нещодавно. Розталий сніг упереміш із брудом.

У приміщенні з райдужною вивіскою більшість товарів були чорно-білими. На полиці з ліками стояли білі баночки різних розмірів з написами і шрифтом, що випирав внизу, для незрячих. Полицею нижче чомусь лежали гребінці.

«Від отруєння, нудоти тощо», - мацаючи опуклі літери, прочитав про себе Чоловік.

Він узяв потрібну йому баночку і запхнув її в кишеню своєї куртки.

- Дитинку чекаєте? - почув він звідкись знизу.

Чоловік обернувся і побачив згорблену стареньку позаду.

- Глухий? - перепитала старенька. - Я сказала: «Дитинку чекаєте?».

Як грубо і неточно. По-перше, Чоловік мацав шрифт для незрячих і логічно припустити, що він сліпий. По-друге, він обернувся на репліку літньої жінки, що одразу виключало його глухоту.

- Ні, це для мене, - якомога ввічливіше відповів Чоловік і тут же додав напівправдивий факт: - Слабкий живіт.

- Шкода, але не за твій живіт, адже дитинку чекати треба, - засмучено сказала старенька і далі пішла у своїх цікавих справах.

Чоловік пам'ятав дуже мало з того, що могло його охарактеризувати. Усі сподівання і прагнення, що виникали в його голові, здавалися давніми і незадоволеними. Зараз ним рухало бажання отримати ласощі, і він йому слідував, рухаючись до молочного відділу.

На полиці щільними рядами стояли білі пляшки з сірими малюнками трьох фруктів. Полуниця, персик і манго. Немов уся фарба з упаковок пішла на яскраву вивіску «Все необхідне».

На пляшках значилися і написи з калоріями.

- Вибачте, - без особливого ентузіазму, але з потребою звернувся до служителя пункту Чоловік. - А з лохиною йогурти у вас де?

- У секції для творців, - сказав служитель і показав пальцем на другу половину складу, огороджену скляними дверима. - Там же яблуко, абрикос, шовковиця тощо.

Чоловік із болем у серці згадав, що на Сході було зовсім не так.

- Але в моєму місті люди могли брати йогурт із лохиною, а тут чому ні? - вголос запитував Чоловік.